Крутень Євграф Миколайович

Євграф Миколайович Крутень
рос. Евграф Николаевич Крутень
Народження	17 (29) грудня 1890; Київ
Смерть	19 червня 1917 (26 років); Плотича
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	Російська імперія
Рід військ	авіація
Звання	Підполковник (посмертно)
Війни / битви	Перша світова війна
	Крутень Євграф Миколайович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Крутень.

Євграф Миколайович Крутень (17 (29) грудня 1890(18901229), Київ — 19 червня 1917, Плотича) — український військовий льотчик, ас винищувальної авіації Першої світової війни, капітан. Основоположник тактики вітчизняної винищувальної авіації.

Біографія ред.

Народився 17 (29 грудня) 1890 року в Києві в родині Миколи Євграфовича й Кароліни Карлівни. Невдовзі після його народження батьки розлучилися, мати переїхала до Санкт-Петербурга, а він залишився з батьком, кадровим офіцером.

По закінченні Київського кадетського корпусу поступив до Павловського військового училища в Санкт-Петербурзі, а потім перевівся до Костянтинівського артилерійського училища. В 1911 році отримав чин прапорщика й був зарахований до 4-го кінно-артилерійського дивізіону, що дислокувався в Київському військовому окрузі. В 1912 році став підпоручиком і був переведений до 2-ї батареї 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону. В 1913 році направлений на маневри, де відпрацьовувалися можливості взаємодії артилерії та авіації, там за власним бажанням був переведений до 3-ї київської авіаційної роти, згодом служив спостерігачем і коректувальником вогню артилерійської батареї з літака в авіазагоні, яким командував Петро Нестеров. 9 вересня (27 серпня) 1913 року був присутнім на Сирецькому аеродромі в Києві, коли Петро Нестеров виконував там «мертву петлю».

На початку 1914 року за рекомендацією П. Нестерова поступив у Гатчинську військову авіаційну школу. Натхненний майстерністю Петра Нестерова Євграф Крутень вирішив обов'язково навчитись фігурному літанню. Проте фігури вищого пілотажу не входили в програму навчання льотчиків, крім того в школах, після мобілізації, залишились такі машини, на яких небезпечно було займатися навчанням фігурним польотів. Зустріч з відомим російським льотчиком О. Шиуковим, який тоді переучувався у Гатчині, допомогла Є. Крутеню здійснити свій намір. Олексій Шиуков показав де зберігається спеціально зміцнений «Фарман» французького льотчика гастролера Пуаре, що виконував на цій машині петлі, а на початку війни залишив Росію і виїхав на батьківщину, покинувши свій літак. На цьому літаку Є. Крутень і практикував виконання фігур вищого пілотажу, навчаючись мистецтву П. М. Нестерова. Вже у вересні цього ж року виконав дві «мертві петлі» П. Нестерова й був направлений на фронт.

Навесні 1915 року керував першим в історії авіації нічним груповим польотом над територією противника. У листопаді цього ж року призначений командиром 2-го армійського авіазагону і невдовзі виїхав до Москви на завод «Дукс» для випробування й приймання нових літаків. Подав на розгляд керівництва рапорт про створення спеціальних авіаційних винищувальних загонів для атак на ворожі літаки. Його рапорт був розглянутий в Управлінні військового повітряного флоту, й невдовзі почалося формування таких загонів. У травні 1916 року Крутень був призначений командиром 2-го авіазагону винищувачів. У серпні цього ж року його загін прибув на фронтовий аеродром поблизу міста Несвіжа. Під час атак на ворожі літаки він сам збив кілька машин, а дві змусив приземлитися на зайнятій російськими військами території. У листопаді 1916 року у складі фронтових льотчиків відряджений до Франції для вивчення досвіду союзників і нових типів літаків. Деякий час воював у французькій 3-й ескадрильї «Лелек», збив два німецькі літаки. Був нагороджений «Бойовим Хрестом з пальмовою гілкою».

Крутень біля підбитого літака

Після короткочасного візиту до Великої Британії в березні 1917 року повернувся в Росію, був підвищений у званні до штабс-капітана і призначений командиром 2-ї бойової авіагрупи, що діяла на Південно-Західному фронті. Розробив понад два десятки способів атаки одиничними машинами, а також у парі та групою літаків. Був першим в історії авіації винищувачем, хто придумав і застосував на практиці вертикальний маневр у повітряному бою. Він як правило, спочатку пікірував на ворожий літак ззаду згори, а потім, пролетівши вниз за хвостом ворожої машини, круто шугав угору під «черево» ворожого літака і майже в упор випускав по ньому коротку кулеметну чергу із трьох-п'яти куль. Здебільшого Є. Крутень збивав літаки з першої атаки. Застосовував атакування ворога парою літаків, що діють скоординовано (з часом ці прийоми отримали найширше застосування, особливо в роки Другої світової війни). На німецьких оперативних картах район дій винищувальної групи Є. Крутеня позначали червоною лінією, як такої зони, з якої німецькі літаки майже ніколи не поверталися.

Написав (після повернення з-за кордону) серію брошур, зокрема:

«Наставление летчику-истребителю»;
«Воздушный бой»;
«Военная авиация во Франции»;
«Что думалось в Лондоне»;
«Нашествие иноплеменников»;
«Кричащие нужды русской авиации».

У повітряних боях збив більше 10 (що офіційно засвідчено) ворожих літаків.

За життя був нагороджений Золотою Георгієвською зброєю, а також орденами Святої Ганни 4-го ступеня з мечами, Святого Станіслава 2-го та 3-го ступенів, Святого рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня з мечами, Святого Георгія 4-го ступеня.

Загибель ред.

6 (19 червня) 1917 року на аеродромі в с. Плотича під Тернополем^[1] під час посадки з пустими баками після повернення з бойового завдання на невеликій висоті зірвався у штопор і розбився. Можливою причиною цього, на думку його колег-пілотів, могло бути те, що Крутень був поранений, або ж, як припускають інженери, під час перевороту літака непередбачувано запрацював двигун і всі розрахунки пілота виявилися марними. Посмертно його підвищили у званні до підполковника й нагородили орденом святого Георгія 3-го ступеня.

Останки тіла Крутеня були перевезені до Києва й поховані неподалік стіни Микільської військової церкви на території Видубицького Свято-Михайлівського монастиря.

Пам'ять ред.

На честь Крутеня 2-й бойовій авіагрупі присвоїли його ім'я та випустили спеціальну медаль з його зображенням, на якій Євграф Крутень був зображений у хвацько зсунутому набік кашкеті. Був також створений фонд (поточний рахунок було відкрито в Могильовському банку), названий його іменем і засновано стипендію для випускників військових училищ.

Могила Євграфа Крутеня

Уже за доби СРСР заслужений льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, киянин О. Граціанський багато зробив для увічнення в УРСР пам'яті видатних льотчиків, розшукав могилу Крутеня й організував перепоховання його праху на Лук'янівському кладовищі поряд з могилою П. Нестерова (ділянка № 13-1). На гроші авіаконструктора О. Антонова на могилі встановили гранітну плиту з написом «Легендарный витязь неба…».

У літературі, однак, є твердження, що в могилі на Лук'янівському кладовищі помилково був перепохований не прах Крутеня, а іншого льотчика.

Один з провулків Житомира носить ім'я Льотчика Крутеня.

Примітки ред.

↑ Лев Шанковський. Нарис історії українського воєнного летунства (1917-1920).//Крилаті (часопис), 1985. — № 5-12; 1986. — № 1-4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2021. Процитовано 8 липня 2021.

Джерела ред.

Грузін Д. В. Крутень Євграф Миколайович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 419. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Мараєв В. Р. Крутень Євграф Миколайович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Література ред.

Бурче Е. Нестеров Петр Николаевич (1887—1914). М., 1955;
Выдающийся русский летчик. «Авиация и космонавтика», 1967, № 6;
Кочевых О. Зарисовки старой Лукьяновки. «Отрок», 2005, № 3 (14);
Митюрин Д., Медведько Ю. Летающие тузы: Российские асы Первой мировой войны. СПб, 2006;

[1] Лев Шанковський. Нарис історії українського воєнного летунства (1917-1920).//Крилаті (часопис), 1985. — № 5-12; 1986. — № 1-4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2021. Процитовано 8 липня 2021.

[1]