Кривопішин Олексій Мефодійович
Олексій Мефодійович Кривопішин (нар. 29 жовтня 1955, село Волинцеве, Путивльський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР) — український господарник та політичний діяч, начальник Південно-Західної залізниці (2002—2005, та з 2006).
| Олексій Мефодійович Кривопішин | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||
| Начальник Південно-Західної залізниці | |||||||||||
| 30 жовтня 2002 — 22 червня 2005 | |||||||||||
| Попередник | Анатолій Слободян | ||||||||||
| Наступник | Юрій Тягнирядно | ||||||||||
| Начальник Південно-Західної залізниці | |||||||||||
| 4 січня 2006 — 4 березня 2015 | |||||||||||
| Попередник | Юрій Тягнирядно | ||||||||||
| Наступник | Володимир Тягульський (в.о) | ||||||||||
| Народився |
29 жовтня 1955 (68 років) село Волинцеве, Путивльський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР | ||||||||||
| Відомий як | економіст | ||||||||||
| Громадянство |
 СРСР →  Україна | ||||||||||
| Alma mater |
Харківський інститут інженерів залізничного транспорту Київський державний інститут фізичної культури | ||||||||||
| Політична партія | Партія регіонів | ||||||||||
| У шлюбі з | Любов Бєлова | ||||||||||
| Діти | Георгій Кривопішин (1980); Марія Кривопішина (1983). | ||||||||||
| Професія | Залізничник | ||||||||||
| Звання | Доктор наук | ||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||
Життєпис[1] ред.
У 1971—1975 навчався в Київському технікумі залізничного транспорту (1971—1975).
У 1975—1977 — служба в армії.
У 1978 пішов працювати складачем поїздів на станції Київ-Волинський Південно-Західної залізниці.
У 1979—1980 був черговим по станції Святошин.
У 1980—1985 — станційний диспетчер, начальник добового відділу станції Київ-Пасажирський
У 1984 без відриву від роботи навчається у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту, який закінчив у 1984 р. за спеціальністю «Управління процесами перевезень на залізничному транспорті».
У 1989 закінчив Київський державний інститут фізичної культури за спеціальністю «Фізична культура і спорт».
У 1985—1993 — заступник начальника Центрального залізничного вокзалу Києва та заступник начальника Українського Центру з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті.
У 1993—1997 — начальник відділу надання послуг.
У 1997—2002 — заступник начальника Головного пасажирського управління, начальник Українського центру з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті.
З 2002 — начальник Південно-Західної залізниці[2]
У 2009 захистив дисертацію «Організаційно-економічні засади розвитку міських та приміських залізничних перевезень пасажирів» на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.
У 2013 році захистив дисертацію Д 27.053.01 на здобуття наукового ступеню доктора наук[3]
Корупція ред.
4 березня 2015 Уряд відсторонив Кривопішина від виконання посадових обов'язків керівника Південно-Західної залізниці із проханням порушити проти нього кримінальну справу. За словами Арсенія Яценюка, чиновник державним коштом спорудив розважальний комплекс[4].
Інформація про використання ресурсу залізниці у власних інтересах перевірялась фахівцями Державної фінансової інспекції України в рамках кримінального провадження під контролем та наглядом слідчих, за результатами чого будь-яких порушень з боку Кривопішина О. М. не виявлено. Рішеннями судів Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2016 справа № 761/10285/15-ц; Апеляційного суду міста Києва справа № 761/10285/15-ц; Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ справа № 761/10285/15-ц, провадження № 6-26123св16 вирішено поновити Кривопішина О. М. на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця». Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/4071/16-ц, провадження № 2/752/2957/16 задоволено позов Кривопішина О. М. про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнуто моральну шкоду за поширення недостовірної інформації засобами масової інформації (про використання ресурсу залізниці у власних інтересах)[джерело?].
Звільнення відбулось на підставі недостовірної інформації, яка не знайшла свого підтвердження в процесі перевірок державними структурами, інформація в пресі спростована судом, звільнення визнано судом неправомірним. На даний час Кривопішин О. М. не поновлений на посаді, через ліквідацію підприємства ДТГО «Південно-Західна залізниця», проведену в результаті реформування Українських залізниць.
2019 року СБУ повідомила, що Олексій Кривопішин незаконно здавав частину приміщень готелю «Експрес». Його звинуватили у розкраданні понад 50 мільйонів гривень. 2019 року колишньому посадовцю оголошено про підозру у межах кримінального провадження, розпочатого за частиною 3 статті 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) та частиною 2 статті 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України[5][6].
Політична діяльність ред.
У 2006—2008 — депутат Київської міської ради, член депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко».
З 2010 — депутат Вінницької обласної ради від Партії Регіонів, член постійної комісії з питань транспорту і зв'язку.
Нагороди ред.
- Повний кавалер ордена «За заслуги»[7][8]
- Кавалер орден князя Ярослава Мудрого V ступеня[9]
- Кавалер орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня[10]
- двічі почесний залізничник
- почесний працівник транспорту
- заслужений працівник транспорту
- почесні грамоти від Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України
- звання «Почесний громадянин міста Києва».
- звання «Почесний громадянин міста Козятин».
- повний кавалер ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира.
- срібна Георгіївська медаль «Честь, Слава, Труд» Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна».
Родина ред.
- Дружина — Любов Юріївна Бєлова (1957);
- Син — Георгій Кривопішин (1980);
- Дочка — Марія Кривопішина (1983).
Джерела ред.
- Офіційна сторінка Південно-Західної залізниці. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 8 вересня 2014.
- Інтернет-довідник «Офіційна Україна сьогодні» [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Почесні імена України — еліта держави. [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Українська Православна Церква. Нагороди та титули 2010 — Кривопішин Олексій Мефодійович
- Фотогалерея Алексея Кривопишина. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 17 квітня 2019.(рос.)
- Интервью Алексея Кривопишина агентству "Интерфакс". Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 9 липня 2019.(рос.)
- Офіційна сторінка Міністерства освіти і науки України [1] [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ Стаття "Авторизована Біографія Олексія Кривопішина". Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 17 квітня 2019.
- ↑ Стаття "Алексей Мефодьевич Кривопишин об истории ЮЗЖД". Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 17 квітня 2019.(рос.)
- ↑ Інформація щодо засідань та рішень Атестаційної колегії - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
- ↑ Урядовці відсторонили від виконання обов'язків керівників залізниці та Держфінінспекції // [[Перший національний]], 4 березня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 11 березня 2015.
- ↑ СБУ викрила експосадовця Укрзалізниці на розтраті понад 50 мільйонів гривень товариства. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ СБУ сообщила о подозрении Кривопишину по делу об аренде гостиницы «Экспресс». Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 578/2006 Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 981/2008 Про відзначення державними нагородами України працівників залізничного транспорту. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 128/2010 Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 500/2012 Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 8 вересня 2014.