Кочубей Семен Васильович
Семен Васильович Кочубей (15 (26) жовтня 1725 — 13 (24) грудня 1779) — генеральний обозний за правління гетьмана Кирила Розумовського (1751—1764 рр.) та Другої Малоросійської колегії (з листопада 1764 до грудня 1779), ніжинський полковник (1746—1751 рр.), бунчуковий товариш (бл.1743), генерал-майор (1764), таємний радник (1776).
| Семен Васильович Кочубей | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1751 — 1779 | |||
| Попередник: | Яків Лизогуб | ||
| Спадкоємець: | не призначався | ||
| |||
| 1746 — 1751 | |||
| Попередник: | Іван Божич (1742–1746 рр.) | ||
| Спадкоємець: | Петро Розумовський (1753–1771 рр.) | ||
| Народження: |
26 (15) жовтня 1725 с. Диканька Полтавського полку (сьогодні — смт Диканька Полтавської області). | ||
| Смерть: |
24 (13) грудня 1779 (54 роки) Глухів | ||
| Країна: |
 Гетьманщина | ||
| Освіта: | Києво-Могилянська академія | ||
| Рід: | Кочубеї | ||
| Батько: | Василь Васильович Кочубей (? — 1743) | ||
| Мати: | Марфа (Анастасія) Данилівна Апостол | ||
| Діти: | Михайло, Надія | ||
| Нагороди: |  | ||
Походження та навчання ред.
Семен Кочубей мав двох видатних дідів. По материній лінії — це гетьман Данило Павлович Апостол (1654—1734), а по батьковій — генеральний писар Василь Леонтійович Кочубей (1640—1708).
Батько Кочубей Василь Васильович (1680—1743) — був полтавським полковником (1727—1743 рр.)
С. Кочубей в 1743 році здобув освіту в Києво-Могилянській академії[1].
Державна служба ред.
Початок ред.
Починав діяльність близько 1743 року бунчуковим товаришем у Полтавському полку.
29 березня 1746 року був призначений Ніжинським полковником[2].
Після обрання у лютому 1750 року в Глухові гетьмана Кирила Розумовського делегацію вдячної старшини очолив Семен Кочубей. Разом з ним до Петербурга для подяки імператриці Єлизаветі Петрівні їздили генеральний бунчужний Дем'ян Оболонський, бунчуковий товариш Ілля Журман та генеральний суддя Іван Пиковець.
Урядування в Глухові ред.
З призначенням гетьманом Кирила Розумовського зайняв уряд Генерального обозного 12 жовтня 1751 року. Тобто, став другою людиною в державі.
У царському указі від 15 жовтня 1751 р. вказувалися причини призначення Кочубея:
|
«за Ево добропорядочную службу, и знатнія також де служби, и особливою верность Предковъ Его к нашему Государю Родителю»[3] | 
|
Реформування ред.
В листопаді 1751 р. Семен Кочубей з дозволу гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського здійснює реформу, що була направлена на централізацію артилерійського відомства. В підпорядкування Генерального обозного надавались всі прибутки полкових артилерій. Крім того, полкові артилерії згодом повністю підпорядковувались Генеральній артилерії. Були також визначені завдання відомства: супровід гетьманського війська, підготовка позицій польової та облогової артилерії[4].
Зі створенням Другої Малоросійської колегії був перепризначений 10 листопада 1764 року Генеральним обозним. За відсутності генерал-губернатора графа Петра Рум'янцева головував у колегії С.Кочубей. В 1767 р. він отримав Орден святої Анни[5].
З 1772 і до самої смерті 13 грудня 1779 року паралельно обіймав посаду обозного Канцелярії генеральної артилерії[6].
Родина ред.
14 січня 1746 р. С.Кочубей одружився з Ксенією Герасимівною Демешко-Стрешенцовою — двоюрідною сестрою Кирила та Олексія Розумовських. На весілля, що проходило в будинку графа Олексія, завітала навіть сама імператриця Єлизавета Петрівна, яка подарувала нареченим обручки[7].
У подружжя Кочубеїв народилось двоє дітей. Донька Надія в листопаді 1765 р. одружилась з капітаном Потьомкіним. Син Михайло (1751-?) одружився в 1776 році на 15-річній доньці бунчукового товариша Степана Лашкевича — Агафії[8].
Помер С. Кочубей 13 (24) грудня 1779 р. у Глухові. Похований у кам'яній церкві с. Дубовичі Ніжинського полку (нині с. Дубовичі Кролевецького району Сумської області).
Вшанування пам'яті ред.
19 травня 2023 року у місті Полтава вулицю Івана Паскевича перейменували на вулицю Семена Кочубея.
Примітки ред.
- ↑ Заруба В. М. Козацька старшина гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки / Заруба В. М. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — С. 239.
- ↑ Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 190.
- ↑ ЦДІАК України. – Ф. 269. – Оп.1. – Спр. 332. Арк. 1, зв.
- ↑ Сокирко О. Г. Артилерія козацької держави: створення, розвиток, внутрішня організація (1648—1781 рр.) / О. Г. Сокирко // Український історичний журнал. — 2012. — № 4. — С. 35–51
- ↑ Маркович Я. Дневные записки Малороссийскаго подскарбия Генерального Якова Марковича / Я. Маркович. — Москва: Типография В. Готье, 1859. — Ч. ІІ. — С. 465.
- ↑ Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 291—294.
- ↑ Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. Приложение к журналу «Киевская Старина» / [состав., предисл. А. Лазаревский ] — К., 1884. — 524 с.
- ↑ Гаврилишина Н. А. Генеральний обозний Семен Васильович Кочубей (1725—1779 рр.) / Н. А. Гаврилишина // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2013. — Вип. 36. — С. 50-54. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2013_36_8
Джерела ред.
- (рос.) Щоденник генерального Хорунжого Миколи Ханенка [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.].
- (рос.) Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. Приложение к журналу «Киевская Старина» / [состав., предисл. А.Лазаревский ] — К., 1884. — 524 с.
- (рос.) Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий: Кочубеи / А. Лазаревский // Русский архив. — 1876. — Т. ІІІ., № 12. — С. 439—455.
- (рос.) Милорадович Г. Родословная дворян и князей Кочубеев / Г. Милорадович // Киевская старина. — 1888. — Т. ХХІІ, № 8. — Отд. 3. — С. 46–50.