Котловина (Ізмаїльський район)
Котлови́на, до 1948 року — Болбо́ка (гаг. Bolboka, рум. Bulboaca) — село Ренійської міської громади, у Ізмаїльському районі Одеської області України. Населення становить 2643 осіб.
| село Котловина | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Одеська область | ||||
| Район |  Ізмаїльський район
| ||||
| Громада | Ренійська міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA51080070030036279 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1948 | ||||
| Колишня назва | Болбока (рум. Bulboaca, гаг. Bolboka)) | ||||
| Населення | 2643 | ||||
| Площа | 3,43 км² | ||||
| Густота населення | 770,55 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 68820 | ||||
| Телефонний код | +380 4840 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 45°30′34″ пн. ш. 28°34′19″ сх. д. / 45.50944° пн. ш. 28.57194° сх. д.Координати: 45°30′34″ пн. ш. 28°34′19″ сх. д. / 45.50944° пн. ш. 28.57194° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
30 м | ||||
| Водойми | Ялпуг | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 68800, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Рені, вул. Соборна, 103 | ||||
| Карта | |||||
  Котловина | |||||
 Котловина | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Назва ред.
У 1812—1814 роках група гагаузьких та болгарських поселенців из Добруджі осіла на теренах великої кітловини на березі озера Ялпуг, згодом утворивши на цьому місці селище Болбока. За однією з версій село Болбока було засноване у середині XVI століття турком, якого звали Болбок. За іншою версією село назване Болбокою через велику кількість джерел прісної води на узбережжі озера Ялпуг, адже «болбока» перекладається з огузьких мов як «водоворот». Також існують свідчення, що село існувало й раніше, щонайменше з 1807 року.[1]
Основна частина села розташована у вже згаданій кітловині. Звідси походить чинна назва поселення — Котловина.
Географія ред.
Село знаходиться на південному заході України, за декілька кілометрів від кордону з Молдовою, на західному березі озера Ялпуг — найбільшого прісноводного озера України. Найближчі населені пункти: Владичень, Нагірне, Плавні, та молдовське село Етулія. Найближчі міста: Рені, Ізмаїл, Болград. Відстань до обласного центру становить 279 (255) км.
Через все село, з півночі на південь, протікає річка Безіменка. Водне живлення здійснюється переважно за рахунок дощових паводків та стоку води з полів зрошення. В даний час річка практично обміліла і значно забруднена.
Символіка ред.
Герб ред.
Щит скошений зліва червоним і лазуровим. В першій частині срібний глек для вина з лазуровим колом посередині, поверх якого покладені три лазурових грона винограду в балку, з зеленим листям, середнє більше. В другій частині з лазурової бази з двома срібними хвилястими нитяними балками виникає справа золота балка, дугоподібно укорочена зліва, супроводжувана угорі поставленими в стовп квітучою зеленою гілкою яблуні з срібними квітами з золотими серединками, і золотим колосом. [2]
Прапор ред.
Прямокутне полотнище з співвідношенням сторін 3:4 поділене на дві горизонтальні частини у співвідношенні 2:1 — верхня розділена висхідною діагоналлю на червоне і синє поля, нижня частина жовта.[3]
Історія ред.
Вперше згадується в 1752 році. Після російсько-турецької війни 1806–1812 років на території Буджака Бессарабської губернії і, у зокрема, Ізмаїльському цинуті, зупинилася частина гагаузів з Добруджі, яка покинула свою історичну землю через труднощі з асиміляцією після поділу історичної області Добруджі між Румунією і Болгарією на початку XIX століття. Частина з гагаузьких переселенців обжилася на території великої улоговини на західній частині від озера Ялпуг, утворивши село Болбока.
Село було перейменоване з Болбоки в Котловину в 1948 році[4], проте гагаузи та болгари на своїх мовах досі називають село Болбокою.
Населення ред.
Згідно з переписом 1989 року чисельність наявного населення села становила 2826 осіб, з яких 1364 чоловіки та 1462 жінки.[5]
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2570 осіб.[6]
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| гагаузька | 86,72 % |
| російська | 6,02 % |
| українська | 3,22 % |
| болгарська | 2,01 % |
| румунська | 1,93 % |
| білоруська | 0,04 % |
«Пирінкін міст» ред.
В центрі села недалеко від головної вулиці та церкви знаходиться невеликий пішохідний навісний міст, збудований там на замовлення колись відомого в селі тутешнього авторитета на призвісько Пирінка (рос. Пыринка). Пізніше він був жорстоко вбитий, а міст у тутешніх селян сам по собі почав називатися «Пирінкін міст» (рос. Пыринкин мост).
Економіка і інфраструктура ред.
В 1945 році в селі були створені два колективних господарства — «Іскра» і «Перемога». У серпні 1948 року на базі цих колективних господарств було створено ще одне — «28 червня». В 1952 році всі три колгоспи були об'єднані в один під назвою «Перемога». В 1969 році згідно з рішенням уряду УРСР колективне господарство «Перемога» було реорганізовано в радянських господарство (радгосп). До березня 1971 року входив до складу Білгород-Дністровських м'ясо-молочних радгоспів. Указом Міністерства сільського господарства СРСР від 24 березня 1971 року радгосп «Перемога» був переданий Республіканському об'єднанню «Укрсортпосівноовоч» і називався «ВАТ Посівний радгосп „Перемога“». У 1990-х в селі діяли радгосп «Перемога» і перше відділення радгоспу «Ренійський».
За радгоспом «Перемога» було закріплено 5200 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3666 га орної землі, з них 866 га зрошуваної. За відділенням радгоспу «Ренійський» було закріплено 1823 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1035 га орної землі. Спеціалізація відділення — виробництво м'ясо-молочної продукції. До виробничої структури радгоспу «Перемога» входили: тракторно-польова структура, ферма з вирощування великої рогатої худоби, молочно-товарна ферма, птахоферма, свиноферма, бухгалтерія, відділ кадрів, автопарк, мехмайстерня і сільська адміністрація. Серед промислового виробництва: хлібопекарня, олійниця і млин. Основна продукція радгоспу: озима пшениця, ячмінь, горох, кукурудза, соняшник, виноград, посів овочевих, кормових та баштанних культур. З 1971 року радгосп виробляв насіння 19 сортів овочевих і баштанних культур[8]. З початку 2000 років радгосп поступово занепадав. В даний час майно радгоспу розпродається приватним покупцям.
У селі діє Котловинська середня школа. У школі працюють 33 вчителі. Навчаються 194 учня. При школі з 2006 року діє музей етнографії, краєзнавства та історії школи. Працює будинок культури із залом для глядачів на 100 місць. Є три бібліотеки з книжковим фондом близько 25 тис. примірників, сільська дільнична лікарня на 25 ліжок, дитячий сад на 140 місць, комбінат побутового обслуговування, 3 столові, більше 10 магазинів, відділення зв'язку.
Археологічні знахідки ред.
Недалеко від села були виявлені залишки поселення епохи бронзи (XX століття до н. е.) та два поселення перших століть нашої ери зі змішаним населенням, у складі якого були слов'яни[9]. У 2006 році в околиці села була знайдена частина скарбів — меч, кинджал, сідло, кінська узда — все з золота і срібла, інкрустовані дорогоцінними гранатами-альмандинами. У 2012 році в селі біля озера Ялпуг була виявлена золота пластина IV—V століть, була частиною скарбів гунів. Ця знахідка спровокувала «золоту лихоманку» серед місцевого населення[10].
Культура ред.
У селі постійно святкують православні, державні і традиційні свята, такі як Новий рік, Старий Новий рік, Великдень, День Перемоги, Масляна, Трійця, Іменини, 8 березня та інші. У школі Котловини постійно проводяться різні гуртки, змагання, КВН, «Брейн-ринг» та інші види розваг. У селі діє танцювальний колектив «Севда Гюлю». У місцевому будинку культури (відновленому після пожежі 1996 року)[11] та на шкільній сцені постійно проводяться концерти з виконанням пісень 70-80-90-х років і пісень сучасної поп-музики учнями школи та їх керівниками. У лютому 2010 року в селі пройшов Міжнародний фестиваль гагаузької культури[12]. 28 серпня 2012 року в честь 200-річчя Котловини в селі було урочисто відкрито парк «Дружба», засаджений більш ніж 60 деревами[13].
Видатні уродженці ред.
- Наталі Деніз — українська гагаузька співачка.
Примітки ред.
- ↑ Храмовый праздник в селе Котловина (рос.). Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 14 вересня 2017.
- ↑ Українська геральдика. Герб села. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 12 липня 2019.
- ↑ Українська геральдика. Прапор села. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 12 липня 2019.
- ↑ http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=11.12.2008&rf7571=22994[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ система Розкриття информации на фондовому ринку України | Фондовий ринок України[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ [ https://archive.today/20121223092645/http://www.igsu.org.ua/Odesskaja.obl/Renijskij.rajon/Kotlovina.html Котловина, Ренійський район — Одеська область] Архів.
- ↑ Біля Одеси шукають легендарні скарби гунів. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 березня 2016.
- ↑ .aspx? sect = Page & IDPage = 16366 & id = 462 Одеська обласна рада[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ У Ренійському районі пройшов Міжнародний фестиваль гагаузької культури "Інформаційне видання «ЕХО»: Новини. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 березня 2016.
- ↑ Одеська область: гагаузьке село відсвяткувало свій 200-річний ювілей. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 7 березня 2016.
Посилання ред.
- Облікова картка на сайті ВРУ