Вікіпедія

Коронна колонія Мальта

Ця стаття потребує істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікувати. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія: Статті, що необхідно поліпшити.
Тому, хто додав шаблон: зважте на те, щоб повідомити основних авторів статті про необхідність поліпшення, додавши до їхньої сторінки обговорення такий текст:
{{subst:поліпшити автору|Коронна колонія Мальта|23 квітня 2022}} ~~~~,
а також не забудьте описати причину номінації на підсторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити за відповідний день. (23 квітня 2022)
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (серпень 2019)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Колонія (значення).

Коронна колонія Мальта (англ. Crown Colony of the Island of Malta and its Dependencies або скорочено англ. Crown Colony of Malta) — британська колонія, створена шляхом перетворення Мальтійського протекторату в 1813 році. У 1964 році припинила своє існування через надання Мальті незалежності.

Crown Colony of Malta
Коронна колонія Мальта
Колонія Великої Британії
1813 – 1964
Прапор Герб
Прапор Герб
Мальти: історичні кордони на карті
Мальти: історичні кордони на карті
Столиця Валетта
Форма правління монархія
Королева Єлизавета II
Історія
 - Засновано 1813
 - Ліквідовано 1964
Площа
 - 1957 316 км2
Населення
 - 1957 319 620 осіб
     Густота 1011,5 осіб/км² 
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Коронна колонія Мальта

Заснування і перші роки (1813—1824) ред.

 
Британський герб на будинку Головної гвардії у Валлетті. У будинку нині знаходиться офіс генерального прокурора

У 1530 — 1798 роках Мальта була під владою ордена Святого Іоанна. Орден був вигнаний під час Війни другої коаліції, а Мальта була окупована Наполеоном. Мальтійці збунтувалися після кількох місяців французького правління і попросили Британію про допомогу. Зрештою французи капітулювали в 1800 році, і Мальта добровільно стала британським протекторатом. Велика Британія мала евакуювати свої війська згідно з умовами Ам'єнського договору 1802 року, але не виконала це зобов'язання, що стало одним з декількох взаємних випадків недотримання договору та врешті-решт призвело до відновлення війни між Великою Британією та Францією рік по тому.

Мальта стала королівською колонією 23 липня 1813 року, коли сер Томас Мейтланд[en] був призначений губернатором Мальти. Статус Мальти як королівської колонії був підтверджений Паризьким договором 1814 року, який був знову підтверджений Віденським конгресом 1815 року.

У березні 1813 року на Мальті спалахнула чума, коли британський торговий корабель, на якому були хворі, прибув з Александрії. Хвороба почала поширюватися в Валлетті, і з прибуттям губернатора Мейтланда були введені більш жорсткі карантинні заходи. Чума поширилася на Гоцо до січня 1814 року, але до березня того ж року зійшла нанівець. Загалом померло 4 486 осіб, що склало 4 % від загальної чисельності населення[1].

Після епідемії Мейтланд провів ряд реформ. Він правив авторитарно — наприклад, відмовився сформувати консультативну раду, що складалась з представників населення Мальти, за що неофіційно був прозваний «Королем Томом». Він сформував поліцейські сили Мальти в 1814 році, та разом з тим при ньому було розпущено місцевий італомовний Університет зерна[уточнити переклад] (італ. Università dei Grani) у 1819 році. Були проведені різні реформи у сфері оподаткування та суду. Мейтланд залишався губернатором до своєї смерті 17 січня 1824 року[2].

1824—1914 роки ред.

 
Британський військовий корабель у Великій гавані в 1896 році

У 1825, мальтійський скудо та інші валюти, що були у використанні, було офіційно заміщено фунтом стерлінга. Монетою найменшого номіналу була одна третя фартингу, яку карбували неперіодично; востаннє такі монети карбувались у 1913. Попри це, скудо та різні іноземні монети залишались в обмеженому обігу. Останні скудо вийшли з обігу більш ніж 60 років потому, у жовтні-листопаді 1886[3].

Під час грецької війни за незалежність Мальта стала базою для британських, французьких і російських військово-морських сил, особливо після битви при Наварино в 1827 році. Місцева економіка почала зростати, але незабаром після закінчення війни в 1832 році настав економічний спад.

У 1828 році була скасована монополія католицької церкви. Три роки потому мальтійська кафедра стала незалежною від Палермської. У 1839 році цензура преси була скасована, і почалося будівництво англіканського собору Святого Павла.

Після заворушень 1846 року, у 1849 році була створена Рада уряду з обраними членами під британським правлінням. У 1881 році було створено Виконавчу раду. У 1878 році Королівська комісія (Комісія Розвелла-Джуліана-Кінана[en]) рекомендувала у своїй доповіді «англіцизацію» освітньої та судової систем Мальти.

У самоврядуванні мальтійцям було відмовлено до 1921 року, що негативно позначалося на економіці островів[4]. Це було пов'язано з тим, що острів перенаселений і багато в чому залежав від британських військових витрат, які варіювалися в залежності від вимог війни. Протягом XIX століття британська адміністрація провела кілька ліберальних конституційних реформ[5], яким, як правило, чинили опір церква і мальтійська еліта, що намагалась зберегти свої феодальні привілеї[4][5]. Політичні організації, такі як Націоналістична партія, були створені для захисту італійської мови на Мальті.

В останній чверті XIX століття намітилося зростання добробуту островів. Був заснований англо-єгипетський банк (1882) і почалася експлуатація залізниці (1883); перші поштові марки були випущені в 1885 році, а в 1904 році з'явилось трамвайне сполучення. У 1886 році військовий лікар Девід Брюс виявив збудника, що спричинює «мальтійську гарячку», а в 1905 році Темістоклес Замміт виявив джерела цієї хвороби. Нарешті, в 1912 році Дун Карм Псайла написав свій перший вірш мальтійською мовою.

Перша світова війна і міжвоєнний період (1914—1940 роки) ред.

Під час Першої світової війни Мальта стала відома як величезний госпіталь через кількість поранених солдатів, яких звозили сюди на лікування.

У 1919 році заворушення через високі ціни на хліб призвели до надання більшої автономії місцевим жителям протягом 1920-х років. Після того як Філіппо Скіберрас скликав Національні збори, в 1921 році острів отримав самоврядування під егідою британської корони. Мальта отримала двопалатний парламент з Сенатом (скасованим у 1949 році), що обирався Законодавчими зборами. Джозеф Говард був призначений прем'єр-міністром. У 1923 році гімн «L-Innu Malti» вперше прозвучав на публіці, і в тому ж році Франческо Бухаджар став прем'єр-міністром.

1930-ті роки стали періодом нестабільності у відносинах між мальтійською політичною елітою, мальтійською церквою і британськими правителями; Конституція 1921 року була припинена двічі. Вперше в 1930—1932 роках, після зіткнення між правлячою Конституційною партією і церквою та подальшого накладення покути на виборців партії та її союзників, що зробило вільні і чесні вибори неможливими. Другий раз в 1933 році, коли Національні збори проголосували за викладання італійської мови в початкових школах[6]. Таким чином, Мальта повернулася до статусу королівської колонії.

До прибуття британців офіційною мовою протягом сотень років мовою освіченої еліти була італійська. У 1934 році англійська і мальтійська мови були оголошені єдиними офіційними мовами. Того року лише близько 15 % населення вільно говорили італійською[5]. Це означало, що з 58 000 чоловіків, кваліфікованих за віком в якості присяжних, тільки 767 могли кваліфікуватися по мові, оскільки тільки італійська мова до цього використовувався в судах[5].

Друга світова війна та її наслідки (1940—1947 роки) ред.

 
Військовослужбовці і цивільні особи розбирають уламки після бомбардування Страда-Реале у Валлетті 1 травня 1942 року

До Другої світової війни Валлетта була місцем розташування штаб-квартири Середземноморського флоту ВМС Великої Британії. Однак, незважаючи на заперечення Вінстона Черчилля[7], у квітні 1937 року командування було перенесенодо Александрії, Єгипет, через побоювання, що Мальта надто вразлива для повітряних атак з Європи[7][8][9]. До часу вступу Італії у війну на Мальті був гарнізон, що налічував менше чотирьох тисяч солдатів, і п'ятитижневий запас продовольства. Крім того, засоби ППО Мальти складалися з 42 зенітних знарядь і кількох винищувачів-перехоплювачів.

Будучи британською колонією, розташованою недалеко від Сицилії і морських шляхів Осі, Мальта піддалася бомбардуванню італійськими і німецькими ВПС. Мальта використовувалася англійцями для нападу на італійський флот і мала базу підводних човнів. Вона також використовувалася як пост для перехоплення німецьких радіоповідомлень, включаючи шифри Енігма[10].

Перші повітряні нальоти на Мальту відбулися 11 червня 1940 року. Біплани ВПС Італії не змогли заподіяти істотної шкоди укріпленням острова. За перші п'ять місяців бойових дій літаки острова знищили або пошкодили близько 37 італійських літаків. На Мальті з початку війни до грудня 1941 року 330 осіб були вбиті і 297 були серйозно поранені.

15 квітня 1942 року король Георг VI нагородив Георгіївським хрестом (найвищою цивільною нагородою за доблесть) «острів-фортецю Мальту — її народ і захисників». Франклін Рузвельт прибув на острів 8 грудня 1943 року і вручив ноту подяки від імені народу Сполучених Штатів[11][12].

У 1942 році в межах Операції «П'єдестал» британський конвой прибув в Гранд-Гарбор, а в наступному році Франклін Рузвельт і Черчілль відвідали Мальту. Король Георг VI також відвідував острів з візитом.

Союзники почали вторгнення на Сицилію з Мальти в 1943 році. Після перемир'я в тому ж році італійський флот здався союзникам на Мальті. У 1945 році Черчілль і Рузвельт зустрілися на Мальті перед Ялтинською конференцією з Йосипом Сталіним.

Національні збори 1946 року прийняли конституцію 1947 року, знову отримавши самоврядування від Лондона, і Пол Боффа став п'ятим прем'єр-міністром Мальти.

Самоврядування (1947—1964 роки) ред.

 
Принцеса Єлизавета (майбутня королева Мальти) і герцог Единбурзький на Мальті, 3 січня 1950 року
 
Королева Єлизавета II з візитом на військовому аеродромі Мальти, 1954 рік.

Після Другої світової війни Мальта отримала самоврядність, а Лейбористська партія Мальти Домініка Мінтоффа стала захищати інтеграцію з Великою Британією перед обличчям опонентів з Націоналістичної партії Джорджа Борга Олівера[en] (Джорджо Борг Олів'є). Олівер виступав за незалежність або статус члена Співдружності, як Канада, Австралія і Нова Зеландія. Між тим, в 1949 році Велика Британія підписала Північноатлантичний договір і вступила в НАТО.

Після вступу Єлизавети II на престол у 1952 році, в грудні 1955 року, в Лондоні відбулася конференція, присвячена майбутньому Мальти, в якій взяли участь новий прем'єр-міністр Домінік Мінтофф, Борг Олів'є та інші мальтійські політики, а також міністр колоній Великої Британії Алан Леннокс-Бойд. Британський уряд погодився надати островам три місця в Британській палаті громад[13][14]. Згідно з висловленими пропозиціями, мальтійський парламент зберігав відповідальність за всі справи, крім оборони, зовнішньої політики і оподаткування. Мальтійці також повинні були мати соціальний і економічний паритет з Великою Британією, що гарантувалося британським міністерством оборони, основним роботодавцем на островах.

 
Мальтійська марка 1953 року з портретом королеви Єлизавети II

Референдум за вказаними пропозиціями було проведено 11 і 12 лютого 1956 року, на ньому 77,02 % виборців висловилися «за», але через бойкот з боку Націоналістичної партії проголосувало лише 59,1 % від загального числа виборців, що дозволило опозиції стверджувати, що результати референдуму нелегітимні[15].

Британські парламентарії висловили стурбованість тим, що представництво Мальти в Вестмінстері створить прецедент для інших колоній і вплине на результати загальних виборів[16].

Крім того, зниження стратегічного значення Мальти для Королівського флоту означало, що британський уряд все більш неохоче підтримував верфі острова. Після рішення Адміралтейства про звільнення 40 робітників на верфі Мальти Мінтофф заявив, що «представники мальтійського народу в парламенті заявляють, що вони більше не пов'язані угодами та зобов'язаннями перед британським урядом»[17]. У відповідь міністр колоній відправив телеграму Мінтоффу, заявивши, що він «нерозважливо ризикує» всім планом інтеграції[17].

В знак протесту Мінтофф подав у відставку з поста прем'єр-міністра, а Борг Олів'є відмовився сформувати новий уряд. Це призвело до того, що острови вдруге потрапили під пряме правління з Лондона, але тепер і лейбористи Мальти стали виступати за незалежність.

У той час як Франція проводила аналогічну політику в своїх колоніях, оголосивши їх заморськими департаментами, Мальта була єдиною британською колонією, де серйозно розглядалося питання про інтеграцію з Великою Британією. Наступні британські уряди виключили інтеграцію для решти заморських територій, таких як Гібралтар[18].

В 1961 році була затверджена нова конституція Мальти. Джордж Борг Олів'є став прем'єр-міністром в наступному році, а 21 вересня 1964 року Мальта стала незалежною.

  • Прапори Мальти по роках
  •  
    Прапор Мальти в XIX столітті
  •  
    1875-1898
  •  
    1898-1923
  •  
    1923-1943
  •  
    1943-1964
  • Неофіційні прапори Мальти
  •  
    Неофіційний прапор, 1943
  •  
    Неофіційний прапор (1943-1964)

Примітки ред.

  1. ↑ Sciberras, Sandro. Maltese History – G. The First Years of British Rule 1800 – 1824 (PDF). St Benedict College. Архів оригіналу (PDF) за 16 квітня 2014. Процитовано 10 вересня 2014.
  2. ↑ British Era, 1800–1964. The Coinage of Malta. Central Bank of Malta. Архів оригіналу за 13 August 2011. Процитовано 10 вересня 2014.
  3. ↑ British Era, 1800–1964. The Coinage of Malta. Central Bank of Malta. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 10 вересня 2014.
  4. ↑ а б Attard, Joseph (1988). Britain and Malta. Malta: PEG Ltd.
  5. ↑ а б в г Luke, Sir Harry (1949). Malta – An Account and an Appreciation. Great Britain: Harrap.
  6. ↑ Le iniziative culturali italiane negli anni ’30 per Malta e per le comunità maltesi all’estero. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2014.
  7. ↑ а б Bierman, John; Colin Smith (2002). The Battle of Alamein: Turning Point, World War II. Viking. с. 36. ISBN 978-0-670-03040-8.
  8. ↑ Titterton, G. A. (2002). The Royal Navy and the Mediterranean, Volume 2. Psychology Press. с. xiii. ISBN 978-0-7146-5179-8.
  9. ↑ Elliott, Peter (1980). The Cross and the Ensign: A Naval History of Malta, 1798–1979. Naval Institute Press. с. ??. ISBN 978-0-87021-926-9.
  10. ↑ Calvocoressi, Peter (1981). Top Secret Ultra – Volume 10 of Ballantine Espionage Intelligence Library (вид. reprint). Ballantine Books. с. 42, 44. ISBN 978-0-345-30069-0.
  11. ↑ Mr. Roosevelt Gives Scroll To People on Isle of Malta. The Gettysburg Times. Associated Press. 10 грудня 1943. с. 1, 4.
  12. ↑ Rudolf, Uwe Jens; Warren G. Berg (2010). Historical Dictionary of Malta. Scarecrow Press. с. 197—198. ISBN 978-0-8108-5317-1.
  13. ↑ Dangerous Game [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.], The Spectator, 10 February 1956
  14. ↑ Malta [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.], Simon C. Smith, University of London, Institute of Commonwealth Studies, The Stationery Office, 2006, page 133
  15. ↑ Zarb Dimech, Anthony (29 травня 2011). Maltese Referenda past and present. The Malta Independent. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 10 вересня 2014.
  16. ↑ Malta (Round Table Conference) – HC Deb 26 March 1956 vol 550 cc1778-931. Архів оригіналу за 19 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2014.
  17. ↑ а б Penny-Wise. TIME. 13 січня 1958. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 10 вересня 2014.
  18. ↑ Hansard 3 August 1976 Written Answers (House of Commons) → Foreign and Commonwealth Affairs. Архів оригіналу за 9 січня 2016. Процитовано 30 грудня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коронна_колонія_Мальта&oldid=41707617