Константін Гірль
Константін Гірль (нім. Konstantin Hierl; 24 лютого 1875, Парсберг — 23 вересня 1955, Гайдельберг) — один з найбільших діячів нацистської Німеччини, групенфюрер СА (18 грудня 1931), рейхсарбайтсфюрер з 1935 року (глава Імперської служби праці, RAD). Був одним із найближчих соратників Гітлера, ще до його приходу до влади.
| Константін Гірль | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Konstantin Hierl | ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
| Народився |
24 лютого 1875[1][2][3] Парсберг, Ноймаркт, Верхній Пфальц, Баварія, Німецька імперія | |||||||||||||||
| Помер |
23 вересня 1955[1][2][3] (80 років) Гайдельберг, Баден-Вюртемберг, ФРН | |||||||||||||||
| Країна |
 Німеччина | |||||||||||||||
| Діяльність | політик, офіцер, солдат | |||||||||||||||
| Галузь | офіцер[4], солдат[4] і націонал-соціалізм[4] | |||||||||||||||
| Знання мов | німецька[5][4] | |||||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна | |||||||||||||||
| Посада | Імперська служба праці, депутат Рейхстагу Веймарської республікиd і депутат рейхстагу Третього рейхуd | |||||||||||||||
| Військове звання |
 Генерал-майор запасу | |||||||||||||||
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини | |||||||||||||||
| Конфесія | католицтво | |||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||
Життєпис ред.
Служив у кайзерівській армії, потім у рейхсвері. У 1919 році майор Гірль направив свого підлеглого Гітлера на збори Німецької робітничої партії. Гітлер вступив в цю організацію і під його керівництвом вона незабаром перетворилася у НСДАП.
5 червня 1931 року Гірль очолив Добровільну трудову службу — організацію, що існувала за підтримки держави та обслуговувала великі будівельні та сільськогосподарські проекти, щоб мобілізовувати для цього сезонних працівників. За часів Великої депресії, зважаючи на наявність великої кількості безробітних, організація набула величезного впливу. В цей час Гірль вже був високопоставленим функціонером НСДАП і використовував свій вплив в цілях партії. У 1933 організація була перейменована в Націонал-соціалістичну службу праці (Nationalsozialistischer Arbeitsdienst, NSAD), а в 1934 — в Імперську службу праці (Reichsarbeitsdienst, RAD). Гірль очолював цю службу до самого кінця Третього рейху.
У 1936 році Гірль отримав звання рейхсляйтера НСДАП, з 1943 року — імперський міністр без портфеля.
Засуджений після війни, відбув кілька років в трудовому таборі.
Сім'я ред.
Був двічі одружений з Ойфросіною Ґлосс і актрисою Верою Гартеґґ. Обидва шлюби були бездітними.
Молодший брат — письменник Ернст Гірль.
Двоюрідний брат — Йоганн Баптіст Гірль, єпископ-помічник Регенсбурга у 1911-1936 роках.
Нагороди[6] ред.
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Лицарський хрест королівського ордена дому Гогенцоллернів з мечами
- Орден «За заслуги» (Баварія) 3-го класу з мечами
- Чорний нагрудний знак «За поранення»
- Знак підпільного фронту
- Почесний кут старих бійців
- Знак розрізнення рейхсарбайтсфюрера (1935) — унікальна відзнака Гірля: застібка зі срібла 800-ї проби у вигляді державного орла з великим вінком із лаврового і дубового листя, всередині якого - емблема Імперської служби праці (2 колоски і лопата зі свастикою).[7]
- Кинджал командного складу Імперської служби праці (1935)
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- Золотий партійний знак НСДАП (1936)
- Почесний знак Ангальтської служби праці
- Медаль «За вислугу років у Імперській службі праці» 4-го ступеня (4 роки)
- Медаль «За будівництво оборонних укріплень» (23 листопада 1939) — один із перших 6 нагороджених; нагороджений особисто Адольфом Гітлером.
- Медаль За вислугу років в НСДАП в бронзі та сріблі (15 років)
- Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
- Німецький Орден 1-го ступеня (№8; 24 лютого 1945) — нагороджений до свого 70-ліття; орден Гірля мав унікальний дизайн: дубове листя і мечі аналогічні таким у Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям і мечами.
Світлини ред.
-
Гірль (з піднятою рукою) перед строєм співробітників RAD на полі Темпельгоф (1 травня 1934) -
Гірль (праворуч) з Альфредом Розенбергом і Гансом Франком на дипломатичному прийомі (Берлін, 4 лютого 1939) -
Гірль з місцевими робітницями (Бад-Доберан, 1939)
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118704648 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Munzinger Personen
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Hierl, Konstantin - TracesOfWar.nl. www.tracesofwar.nl (нід.) . Процитовано 15 жовтня 2018.
- ↑ RAD Schulterstückauflage für den Reichsarbeitsführer Konstantin Hierl - RAD - Reichsarbeitsdienst - Знаки отличия &общии знаки ранга III. Рейха - Военный Антиквариат. www.weitze.net.ru (рос. та нім.) . Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2018.
Бібліографія ред.
- Geleitwort. In: Singend wollen wir marschieren … Liederbuch des Reichsarbeitsdienstes. Im Auftrage des Reichsarbeitsführers herausgegeben von Thilo Scheller[,] Oberstfeldmeister in der Reichsleitung des Reichsarbeitsdienstes. Zweite, veränderte Auflage. „Der nationale Aufbau“ Verlag. Leipzig [1937], S. 3; auf S. 6 eine Titelliste der 10 von Hierl bestimmten "Pflichtlieder im Reichsarbeitsdienst".
- Ausgewählte Schriften und Reden. Herbert von Stetten-Erb (Hrsg.). 2 Bände. Eher. München 1941. (2. Auflage 1942/43).
- Schuld oder Schicksal? Studie über Entstehung und Ausgang des 2. Weltkrieges. Vowinckel-Verlag. Heidelberg 1954.
- Gedanken hinter Stacheldraht. Eine Lebensschau. Vowinckel-Verlag. Heidelberg 1953.
- Im Dienst für Deutschland (1918–1945). Vowinckel-Verlag. Heidelberg 1954.
Джерела ред.
- Gerd Meyer: Hierl, Konstantin. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 9, Duncker & Humblot, Berlin 1972, ISBN 3-428-00190-7, S. 110 (Digitalisat).
- Joachim Lilla, Martin Döring, Andreas Schulz: Statisten in Uniform. Die Mitglieder des Reichstags 1933–1945. Ein biographisches Handbuch. Unter Einbeziehung der völkischen und nationalsozialistischen Reichstagsabgeordneten ab Mai 1924. Droste, Düsseldorf 2004, ISBN 3-7700-5254-4, S. 239–240.
- Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867–1914). C.H. Beck´sche Verlagsbuchhandlung, München 1989, ISBN 3-406-10490-8, S. 471.
- V (Hrsg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres. E.S. Mittler & Sohn, Berlin 1924, S. 114.
- Jahrbuch der Akademie für Deutsches Recht, 1. Jahrgang 1933/34. Hrsg. von Hans Frank. (München, Berlin, Leipzig: Schweitzer Verlag), S. 254
- K. Hierl, Der Arbeitsdienst, die Erziehungsschule zum deutschen Sozialismus, in: ders., Ausgewählte Schriften und Reden. Bd. 2. München 1943. S. 96.
- Klaus D. Patzwall: Das Goldene Parteiabzeichen und seine Verleihungen ehrenhalber 1934–1944, Studien der Geschichte der Auszeichnungen Band 4. Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt 2004, ISBN 3-931533-50-6, S. 71.
- Dermot Bradley (Hrsg.): Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 5: v. Haack–Hitzfeld. Biblio Verlag, Osnabrück 1999, ISBN 3-7648-2538-3, S. 422.
- J. B. Lehner: Excellenz Weihbischof J. B. Hierl 80 Jahre alt. In: Die Oberpfalz. Jg. 30 (1936). S. 14–15.