Вікіпедія

Кондратьєв В'ячеслав Леонідович

В'ячесла́в Леоні́дович Кондра́тьєв (1920—1993) — російський письменник радянського періоду.

Кондратьєв В'ячеслав Леонідович
Народився 30 жовтня 1920(1920-10-30)[1]
Полтава, Українська СРР
Помер 24 вересня 1993(1993-09-24) (72 роки) або 21 листопада 1993(1993-11-21)[1] (73 роки)
Москва, Росія
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменник, поет, прозаїк
Галузь література[2]
Alma mater Московський поліграфічний інститут
Знання мов російська[2]
Учасник німецько-радянська війна
Членство СП СРСР
Жанр повість[d]
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За відвагу» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Біографія ред.

Народився 30 жовтня 1920 року в Полтаві в родині інженера-шляховика. Російська. У 1922 році сім'я переїхала в Москву. З першого курсу МАРХИ в 1939 році був призваний до РККА Дзержинським РВК р. Москви. Проходив службу в залізничних військах на Далекому Сході.

Велика Вітчизняна війна ред.

У грудні 1941 року направлений на фронт. У 1942 році 132-а стрілецька бригада, у складі якої воював Кондратьєв, вела важкі бої під Ржевом. Помічник командира взводу окремого стрілецького батальйону, сержант Кондратьєв наказом НД 30-ї армії Калінінського фронту №: 12/н від: 26.04.1942 року був нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 7 квітня 1942 року в бою за село Овсянниково після загибелі командира взводу під ураганним вогнем противника підняв бійців в атаку[3]. Згідно з нагородного листа, в цьому бою особисто Кондратьєвим зі стрілецької зброї було знищено 12 німецьких солдатів, а кидком гранати він вивів з ладу станковий кулемет противника[4]. Пізніше був поранений.

Після відпустки, отриманого поранення, спрямований у залізничні війська. Був повторно і важко поранений. У госпіталі пробув на лікуванні півроку, комісований з інвалідністю. Молодший лейтенант.

Після війни ред.

У 1958 році закінчив Московський поліграфічний інститут. Тривалий час працював художником-оформлювачем.

Писав з початку 1950-х, але вперше опублікувався тільки у віці 59 років. Першу повість — «Сашка» — опублікував у лютому 1979 року в журналі «Дружба народів». У 1980 році в журналі «Прапор» були надруковані оповідання «День Перемоги в Чернова», повісті «Борькины шляхи-дороги» і «Відпустку по пораненню».

У 1985 році нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня[5].

Письменник жив у Москві. Складався в СП СРСР (1980), обирався членом правління (1986—1991), співголовою (1993); був членом Російського ПЕН-центру, з травня 1993 президентом АТ «Будинок Ростових»[6][7][8].

Ст. Л. Кондратьєв покінчив із собою 23 вересня 1993 року. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі.

Бібліографія ред.

* Кондратьев В. Л. Сашка: Повесть // Дружба народов. — 1979. — № 2.
  • Кондратьев В. Л. На сто пятом километре; Овсянниковский овраг; Привет с фронта: Рассказы // Знамя. — 1979. — № 10.
  • Кондратьев В. Л. Борькины пути-дороги: Повесть; На поле овсянниковском : Рассказ // Знамя. — 1980. — № 2.
  • Кондратьев В. Л. День Победы в Чернове: Повесть // Знамя. — 1980. — № 5. — С. 10-38.
  • Кондратьев В. Л. Будни: Рассказ // Смена. — 1980. — № 9. — С. 22-25.
  • Кондратьев В. Л. Дорога в Бородухино: Повесть // Сельская новь. — 1980. — № 11, № 12.
  • Кондратьев В. Л. Знаменательная дата: Рассказ // Знамя. — 1981. — № 6.
  • Кондратьев В. Л. Сашка: Повести, рассказы. — М., 1981.
  • Кондратьев В. Л. «Мы подвигов, увы, не совершали…»: Рассказ // Знамя — 1983. — № 1.
  • Кондратьев В. Л. Лихоборы: Рассказ // Знамя. — 1983. — № 6.
  • Кондратьев В. Л. Встречи на Сретенке: Повесть // Дружба народов. — 1983. — № 12.
  • Кондратьев В. Л. Бои имели местное значенье: Пьеса // Альманах Современная драматургия. — 1984. — № 1. С. 3-38.
  • Кондратьев В. Л. Асин капитан: Рассказ // Знамя. — 1984. — № 5.
  • Кондратьев В. Л. Женька: Рассказ // Знамя. — 1985. — № 3.
  • Кондратьев В. Л. Селижаровский тракт: Повести, рассказы. — М., 1985.
  • Кондратьев В. Л. На поле овсянниковском: Повести, рассказы. — М., 1985.
  • Кондратьев В. Л. Поездка в Демяхи; Не самый тяжкий день: Рассказы // Знамя. — 1985. — № 11.
  • Кондратьев В. Л. В те дни под Ржевом: Рассказ // Венок славы. — М., 1985. — Т. 7. — С. 23-48.
  • Кондратьев В. Л. На станции «Свободный»: Рассказ // Юность. — 1987. -№ 6.
  • Кондратьев В. Л. Красные ворота: Повесть, роман. — М., 1988.
  • Кондратьев В. Л. Что было…: Повесть // Знамя. — 1988. — № 10.
  • Кондратьев В. Л. Вечное Ржевское поле // Перспектива-87: Сб. Статей. — М., 1988. — С. 51-59.
  • Кондратьев В. Л. Одна жизнь… Записки старого инженера: Повесть // Дружба народов. — 1990. — № 12. С. 99—168.
  • Кондратьев В. Л. Этот сорок восьмой: Повесть // Советский воин. — 1990. — № 20. С. 28-45, 64-69.
  • Кондратьев В. Л. Искупить кровью: Повесть // Знамя. — 1991. — № 12. — С. 33-83.
  • Кондратьев В. По горячим следам памяти и правды // Неделя. — 1987. — № 50. — С. 11.
  • Кондратьев В. О войне написано не все // Земля рождения, земля судьбы. — М., 1987. — С. 177—198.
  • Кондратьев В. Л. Записки обреченного: Повесть // Дальний Восток. — 1993. — № 9, 10.
  • Кондратьев В. Л. Покушение: Повесть // Честь имею. — 1994. — № 1, № 2/3.
  • Кондратьев В. Отпуск по ранению // Отпуск по ранению. — М., 2005. — С. 143—260.
  • Кондратьев В. На сто пятом километре // Отпуск по ранению. — М., 2005. — С. 261—309.
  • Кондратьев В. Привет с фронта // Отпуск по ранению. — М., 2005. — С. 309—349.[9]
  • Кондратьев В. Повести. // Спорт и культура 2000. - 2017. - С. 366"

Екранізації ред.

  • Сашка (1981)
  • Привіт з фронту (1983)
  • Бризки шампанського (1988)

Нагороди ред.

Премії ред.

Джерела ред.

  1. ↑ а б в Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 243–244. — ISBN 5-94848-262-6
  2. ↑ а б Czech National Authority Database
  3. ↑ Кондратьев Вячеслав Леонидович 1920 г. р. [Архівовано 2012-03-15 у Wayback Machine.] // Общедоступный электронный банк документов «Подвиг Народа в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.».
  4. ↑ Память народа :: Документ о награде :: Кондратьев Вячеслав Леонидович, Медаль «За отвагу». pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 28 грудня 2015.
  5. ↑ Память народа :: Документ о награде :: Кондратьев Вячеслав Леонидович, Орден Отечественной войны I степени. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 28 грудня 2015.
  6. ↑ Вячеслав Леонидович Кондратьев // Журнальный зал. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
  7. ↑ Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8.
  8. ↑ Вячеслав Леонидович Кондратьев (1920—1993) // Библиография // Тверская земля в годы Великой Отечественной войны. Архів оригіналу за 19 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
  9. ↑ Вячеслав Леонидович Кондратьев (1920 – 1993) // Библиография // Тверская земля в годы Великой Отечественной войны.

Література ред.

  • Лазарєв Л. В. «А ми з тобою, брат, з піхоти…»: Про ржевських повістях і оповіданнях Ст. Кондратьєва // Лазарєв Л. В. Це наша доля. — М., 1983. — С. 369—391.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кондратьєв_В%27ячеслав_Леонідович&oldid=36783564