Колиба

Коли́ба — традиційна гуцульська дерев'яна споруда з колод для відпочинку та ночівлі мисливців, чабанів і лісорубів, які надовго піднімаються в гори. Сезонне житло пастухів і лісорубів, поширене в гірських районах Карпат і на Поліссі. Колиба — будівля, пов'язана з «карпатським гірським господарством». Це назва сезонного притулку для пастухів, мисливців і лісорубів, і стосується дерев'яної хати, яка є притулком для пастухів овець, зазвичай без димаря, з відкритим каміном, з якого дим виходить безпосередньо через щілини між балками з колодами та стиками в даху. Це назва невеликої або технічно простої будівлі.

Колиба з урочища Волове (тепер — Міжгір'я (Закарпатська область)

Дерев'яна зрубна хатинка.

Етимологія

Слово колиба відоме у багатьох слов'янських мовах (пол. koliba, koleba, чеськ. і словац. koliba, болг. і мак. колиба, серб. колиба/koliba, словен. koliba, хорв. koliba). Воно вважається пастушим мандрівним словом, до української і західнослов'янських, очевидно, запозичене через посередництво рум. colíbă («хижа», «халупа») з південнослов'янських, у яких походить від грец. καλύβη («мазанка», «хата», «покриття», «завіса»). Сумнівно посередництво тур. kulübe.

Слова «колиба», «колива», «халупа» відомі у всіх слов'ян. Дослідники зводять його до праслов'янської kolyba і далі до індоєвропейської kălūbā і зіставляють з грец. χαλύβη (запозиченим у слов'ян), а з також турецьким типом дерев'яного житла kulübe (кулюбе), також запозиченим у балканських народів. Має значення куреня, халупи, хатини.

На гірських полонинах пастухи будували стійбище, загони і кошари для овець, а також житло для чабанів і бовгарів (пастухів великої рогатої худоби) — колибу або стаю. Різні припаси їжі, посуд та бринзу зберігали в зробленій в стаї коморі. З виходом у полонину вівчарі насамперед розпалювали у житловому приміщенні стаї ватру, і вогонь підтримували цілодобово і упродовж усього пастівницького сезону.

Будова

Тимчасові житла лісорубів та пастухів в Карпатах здавна називали колибами. Лісорубські колиби в процесі розвитку цивілізації практично зникли. Колиби пастухів розміщені вони переважно на полонинах або недалеко від них і активно функціонують і зараз. До середини ХХ століття колиби були основою карпатського господарства. Маржинку (худобу) виганяли для випасу на полонину, віддавали в руки пастухам. Головним над пастухами був ватаг, який керував життям колиби. Вигін худоби на полонину як і повернення отари (або стада) був справжнім святом у селі. Більшість традицій збереглися й зараз — сотні років цивілізації слабо вплинули на карпатське тваринництво, оскільки споконвіку головною галуззю господарства в гірських карпатських місцевостях було тваринництво. Це зумовлено в першу чергу природними умовами, малопридатними для розвитку землеробства. В Карпати скотарство разом із дако-фракійськими племенами, і у матеріальній культурі пастухів і зараз залишились риси, принесені валахами з півдня та сходу, — майже в усіх регіонах карпатці пасуть худобу за правилами, що встановлені багато століть тому. Цивілізація мало вплинула на спосіб життя та побут пастухів. Як і раніше, у колибах немає електроенергії; як і раніше, єдині продукти, що завозяться на полонину із долин, — хліб та спиртне (додалися лише цигарки); як і раніше, готують тут бринзу та вурду; як і раніше, джерелом енергії є ватра (багаття, вогнище). Як і століття тому, похмурі колиби зачаровують відчуттям безмірної свободи та єднання з величчю природи.

Колибу будували з кілків, лози, гілок у вигляді куреня, часто круглою у плані, стінами без вікон і з отвором у покрівлі над вогнищем. Зустрічаються колиби у вигляді зрубу з двосхилою покрівлею з лубу, кори дерева, драниць.

У вигляді зрубу в плані проста колиба являє собою кліть — зруб-четверик без віконних прорізів зі двосхилим або чотирьохскатним дахом, критим драницями. Приміщення розраховане на проживання від 2 до 8 осіб. Усередині колиба облаштована просто — приміщення однокамерне, відсутня піч, уздовж стін розташовуються дерев'яні лежанки і полиці для речей, підлога земляна. Для опалення приміщення використовується місце для багаття, дим виходить через отвір у даху.

Крім простих прямокутних у плані колиб, бувають також і складніші шести-, восьми- і навіть дванадцятикутні зруби (частіше у лісорубів і бокорашів, ніж у пастухів). Вікна, як і у простих колибах, зазвичай відсутні. Є один вхід, орієнтований зазвичай на південь. Вхідні двері ведуть у невеликі сіни — хорімці. У них тримають воду, на стінах вішають різне причандалля для роботи, а на верх сінного зрубчика всередині складають пилки. З сіней другі двері ведуть усередину колиби; її підлога вистелена лубом або деревом, у центрі знаходиться вогнище — ватра, а навколо нього в радіальному напрямку стоять підложа — невисокі тапчани (вид ліжка з дощок без спинок) для робітників. Такі колиби рублені на моху (з конопаченням), мають пірамідальний дах із драниці з димовим отвором угорі.

"Дніпро, Одеса, Київ і Донбас За нами у колибу завертає, І поки вистачає на скіпас, То значить ше біди в житті немає".

Пісня «Буковель» гурту Скрябін, альбом «Добряк», 2013 р

Колиба в розважальній сфері

У пісенному тексті А. Кузьменка лексема колиба використана як синонім до слів ресторан, кафетерій, їдальня — місце, де можна смачно попоїсти, відпочити, послухати живу музику. Поняття колиба давно (ще з радянських часів) комерціалізується естетикою української хати (колиби) та гуцульського костюму в готельній, туристичній і розважальній сферах: існують готелі, ресторани «Колиба», які мають меню з європейською, закарпатською кухнею.

Див. також

• Музей народної архітектури та побуту України
• Ґражда
• Лісова хатка
• Рублена хата
• Хатина

Примітки

Джерела

• Е. Э. Бломквист. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселения, жилища и хозяйственные строения)/ В кн.: Восточнославянский этнографический сборник: очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX — начале XX в. — (Труды Института этнографии. Новая серия, том 31.) / С. А. Токарев (отв. ред.). — Изд-во Академии наук СССР, 1956. — С. 73—74.
• Ф. Волков. Этнографические особенности украинского народа/ В кн.: Украинский народ в прошлом и настоящем. — Т. II. — Пг., 1916. — Рис. 4,а, в.
• kolyba / В кн .: Этимологический словарь славянских языков: праславянський лексический фонд / Трубачёв О. Н. (ред.); Инст. рус. яз. АН СРСР. — М .: Наука, 1983. — Т. 10 (* klepaсь — * konь). — С. 162—164. — 4150 экз.
• Народы и религии мира: энциклопедия / В. А. Тишков. — М .: Большая Российская Энциклопедия, 1998. — С. 550.
• Колиба (укр.). Закарпатський словник. Портал про Закарпаття. — Стаття про колибі в Закарпатському словнику. Перевірено 20 жовтня 2012.
• П. І. Макушенко Народна дерев'яна архітектура Закарпаття (XVII — початок XX ст.). — Стройиздат, 1976. — С. 41. — 96 с.
• І. Цвяхи Лемківщина: матеріальна культура / Інститут народознавства НАН України. — К., 1999. — Т. 1. — 358 с. — ISBN 9660201567.

Посилання

• Колиба // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 109. — ISBN 978-966-7407-83-4.
• Колиба // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. Вип. 14 (К—Конъюрация) / Відп. ред. Д. Гринчишин, М. Чікало / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2008. — С. 180.