Колегія закордонних справ
Колегія закордонних справ, або Колегія іноземних справ (рос. Коллегия иностранных дел) — у 1717—1802 роках колегія (міністерство) Російської імперії, що займалася питаннями зовнішньої політики. Історичний попередник Міністерства закордонних справ Росії. Створена замість посольского приказу. У 1720 році отримала особливий регламент. Згодом перетворена на Міністерство закордонних справ Російської імперії.
Історія ред.
У 1718–1719 роках відбувалася ліквідація попередніх державних органів, заміна їх новими, більш придатних для держави Петра Великого.
Утворення Сенату в 1711 році послужило сигналом до формування органів галузевого управління — колегій. За задумкою Петра I вони мали замінити неповоротну систему приказів і привнести до управління два нових начала:
- Систематичний розділ відомств (прикази часто підміняли один одного, виконуючи одну й ту саму функцію, що вносило хаос в управлення; були й такі функції, що зовсім не охоплювалися яким-небудь приказним провадженням).
- Дорадчий порядок розв'язування справ.
Форма нових центральних органів управління була запозичена у Швеції та в Німеччині. Основою для регламенту колегій стало шведське законодавство.
У 1802 році Колегія іноземних справ була підпорядкована створеному Міністерству іноземних справ, а в 1832 році ліквідована, ввійшовши до складу міністерства.
Структура ред.
На чолі колегії стояв президент колегії, який іменувався канцлером, його заступником був віце-президент, який іменувався віце-канцлером. У випадках особливої важливості, коли складалися грамоти до іноземних держав, рескрипти міністрам, резолюції, декларації тощо, до Присутності[1] колегії запрошувалися для наради всі (або тільки деякі, спеціально для цього призначені) дійсні таємні радники, а інколи був присутній і сам монарх; у цих випадках у засіданні зазвичай брав участь один лише радник колегії; інші же радники та асесори не запрошувалися; подавалися голоси в більшості письмово, рідко словесно.
В останні роки існування Колегії іноземних справ її президентам титул канцлера не давався.
Президенти Колегії ред.
| № | Ім'я | Повноваження | Правлячий монарх | |
|---|---|---|---|---|
| Початок | Закінчення | |||
| Колегія іноземних справ | ||||
| 16 |  Гаврило Головкін
|
1717 | 1734 | Петро I, Катерина I, Петро II, Анна Іванівна |
| 17 |  Андрій Остерман
|
1734 | 1740 | Анна Іванівна |
| 18 |  Олексій Черкаський
|
1740 | 1742 | Іван VI |
| 19 |  Олексій Бестужев-Рюмін
|
1742 | 1758 | Єлизавета Петрівна |
| 20 |  Михайло Воронцов
|
1758 | 1763 | Єлизавета Петрівна, Петро III, Катерина ІІ |
| 21 |  Микита Панін
|
1763 | 1781 | Катерина II |
| 22 |  Іван Остерман
|
1781 | 1797 | Катерина II |
| 23 | .jpg) Олександр Безбородько
|
1797 | 1799 | Павло I |
| 24 |  Федір Ростопчин
|
1799 | 1801 | Павло I |
| 25 |  Микита Панін
|
1801 | 1801 | Павло I |
| 26 |  Віктор Кочубей
|
1801 | 1802 | Олександр I |
Примітки ред.
Література ред.
- Л. В. Губерський. Іноземних справ колегія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Самойленко В. В. Дипломатическая служба: учеб. пособие / В. В. Самойленко. — М. : Норма: Инфра-М, 2010. — С. 32-33
- Стегний П. В. Коллегия иностранных дел в период правления Екатерины II // Вестн. Рос. ун-та дружбы народов. Сер. Междунар. отношения. — М., 2002. — № 1(2). — С. 5-28.
- Турилова С. Л. Государственная коллегия иностранных дел: от Петра I к Екатерине II // Российская дипломатия: история и современность: материалы науч.-практ. конф., посвященной 450-летию создания Посольского приказа. — М., 2001. — С. 155—168.
- Министерство иностранных дел России. 200 лет служения отечеству. Министерство иностранных дел Российской Федерации. ЗАО ИНФОСТУДИЯ ЭКОН М., 2002. (Электронное издание)
Посилання ред.
- Колегія іноземних справ [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.