Кахетинське царство
| |||||||||||||||||||||||
Кахетинське царство (груз. კახეთის სამეფო також відоме як Кахеті чи Кахетія) — монархічна держава у східній частині сучасної Грузії, що займало область Кахетію. У різні часи його столицею були Гремі й Телаві.
Історія ред.
Як особливе царство Кахетія у грузинських літописах згадується вже з IV—V століть[1], з часів запровадження там християнства. У арабських письменників з VII століття також відома ця країна[1].
Правителі Кахетії були відомі під різними найменуваннями — корікозів, мтаварі тощо. Квіріке III (помер 1029) названий Великим, проголосив себе царем (мепе) Кахетії та Еретії. Від IX століття збереглось життя святого Іларіона, уродженця Кахетії. З того документа видно, що за тих часів християнство процвітало в Кахетії; там були чоловічі й жіночі монастирі, у яких зберігалось безліч книжок, були єпископи та інше духовенство, які підтримували релігійні відносини з Сирією, Палестиною, Константинополем і навіть Римом. Після смерті Квіріке III трон успадкував його племінник (син сестри) Гагік, з роду вірменських Кюрікідів, царів Ташир-Дзорагетського царства[2].
1106 року грузинський цар Давид узяв у полон Агсартана II, останнього кахеті-еретинського царя та приєднав Кахетію до решти Грузії. З тих пір до 1468 року Кахетія входила до складу об'єднаної Грузії, якою правили царі з династії Багратидів, тож упродовж 363 років історія Кахетії злилась із загальногрузинською.
У другій половині XV століття Грузія розпалась на три царства (Імеретінське, Картлійське й Кахетинське) та п'ять князівств: Мінгрельське, Гурійське, Сванетське, Абхазьке та Самцхе-Саатабазьке.
Західна Грузія, тобто царство Імеретінське та князівства, перебували під політичним впливом Оттоманської Порти. А східна Грузія, тобто царства Картлійське й Кахетинське — під таким же впливом Персії. Роздрібнення Грузії на кілька частин ретельно підтримувалось Османською імперією та Персією як один із засобів послаблення країни. Іншим засобом була пропаганда ісламу[1]. Данина, яку сплачували за доби політичної залежності та Персії, була мізерною, проте обов'язковою була видача певної кількості дітей обох статей, яких відряджали час від часу до Ісфахана та Стамбула як заручників. Дівчата виходили заміж за шахів, султанів та їхніх наближених, а хлопчики, виховані в дусі мусульманства, зазвичай повертались до Грузії для зайняття вищих посад.
.jpg)
Щодо решти Грузинські царства залишались недоторканими та самостійними. Історія Кахетії з 1468 до 1762 року, як і інших частин Грузії, відзначалась боротьбою з Персією, Османською імперією та кавказькими горцями. Тим часом Московське царство, особливо після підкорення Казанського й Астраханського ханств (1552–1556), цілком свідомо прагнула поширити свій торговий та військово-політичний вплив на південь: через Кавказ, на Персію. Для цього їй потрібна була тверда опора в особі християнського царства. Такою була Грузія. В угоді, укладеній між кахетинським царем Олександром II (1527–1605) і московським царем Федором Івановичем (бл. 1586) останній пообіцяв Олександру «оберігати його від усіх ворогів».
Часи царювання в Персії могутніх шахів Аббаса I, Сефі й Аббаса II (з кінця XVI до 70-х років XVII століття) були особливо складними для Кахетії та Картлі. У ті часи шахи почали особливо підозріло ставитись до відносин Грузії з Московським царством. Шах Аббас I із недовірою дивився на кахетинського царя Теймураза I. Мати царя, яка відмовилась прийняти мусульманство, Аббас I замучив, двох його синів покалічив, дочку взяв за дружину проти волі батька. В боротьбі із шахом Аббасом II загинув третій син Теймураза та була взята в полон друга його дочка. На початку XVII століття (1615–1616) шах Аббас I зі значним військом двічі проникав до Грузії, спустошив її, пограбував церкви та забрал значну частину жителів Кахетії, замість яких переселив до Грузії до 15 тисяч дворів азербайджанських татар[1]. Проте невдовзі повсталі грузини винищили всіх переселених «татар»[3]. Не лише християнські, але й мусульманські історики налічують побитих на місці за часів тієї навали від 60-70 тисяч душ[1], а забраних у полон — понад 100 тисяч.
Незважаючи на всі випробування, населення Кахетії підтримувало й охороняло християнство та релігійні пам'ятки; духовенство дієво захищало чистоту віри й церкви, започатковувало школи при церквах і монастирях. Килими, тканини, шовк і вино місцевого виробництва були відомими й поза межами Грузії. У головних містах Кахетії, Гремі й Телаві, існували вищі богословські школи (семінарії) з доволі широкою навчальною програмою. Серед грузинських поетів і письменників посідали почесне місце кахетинські царі Теймураз I та Арчіл (помер 1712).
За Іраклія II Кахетія знову об'єдналась із Картлі та разом з ними 1801 року перейшла під владу Російської імперії.
Царі Кахетії ред.
- Георгій I — цар (1466–1476),
- Олександр I — цар (1476—1511),
- Георгій II — цар (1511—1513),
- Давид X — цар (1513—1520),
- Леван — цар (1520—1574),
- Олександр II — цар (1574—1603),
- Давид I — цар (1603—1604),
- Олександр II — цар (1604—1605, вдруге),
- Костянтин I — цар (1605),
- Теймураз I — цар (1606–1648) (цар Картлі-Кахетії — 1625—1632),
- Ієссе — цар (1614–1615),
- Ростом (см. выше — цар Картли) (Ростом Хан) — цар (1648—1656),
- Арчіл II (Шах Назар-хан) — цар (1664—1674),
- Іраклій I — цар (1688–1703, вдруге),
- Давид II (Імам Кулі Хан) — цар (1703—1722),
- Костянтин II (Махмад Кулі Хан) — цар (1722—1732),
- Теймураз II — цар (1732—1736),
- Олександр III — цар (1736—1737),
- Теймураз II — цар (1737—1744, вдруге),
- Іраклій II — цар (1744—1762)
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Енциклопедичний словник. Том XIV. Карданахі-Керо. Видавники: Ф. Брокгауз, І. Єфрон Санкт-Петербург. 1895. Кахетія с. 804—805
- ↑ Правителі Кахетинського князівства (з 1010 року — царства). Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 15 березня 2014.
- ↑ Віссаріон Орбелішвілі. "МУЧЕНИЦТВО БіДЗІНИ, ШАЛВИ Й ЕЛІСБАРА", стор. 165-166 (рос.). Російська академія наук. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 15 березня 2014.
Джерела ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кахетинське царство |
- ЕСБЕ. Том XIV. Карданахі-Керо. 1895. Кахетія с. 804—805