Вікіпедія

Калігула

Гай Ю́лій Це́зар А́вгуст Герма́нік (Калі́гула) (лат. Gaius Iulius Caesar August Germanicus (Caligula)) (31 серпня 12, Анцій — 24 січня 41 року, Рим) — римський імператор з династії Юліїв-Клавдіїв (лат. Gaius Caesar Augustus Germanicus, неофіційно Imperator Gaius Caesar, з 18 березня 37). Почесний титул Pater patriae (з початку 38 р.). Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus), консул 40 й 41 р., квестор 33 р., чотири рази трибун (після початку правління — щорічно).

Калігула І
лат. Gaius Iulius Caesar Augustus Germanicus
Римський Імператор
16 березня 37 — 24 січня 41
Попередник: Тиберій
Наступник: Клавдій І
Авґуст
16 березня 37 — 24 січня 41
Попередник: Тиберій
Наступник: Клавдій І
Цезар
16 березня 37 — 24 січня 41
Попередник: Тиберій
Наступник: Клавдій І
Rex
16 березня 37 — 24 січня 41
Попередник: Тиберій
Наступник: Клавдій І
Pontifex Maximus
16 березня 37 — 24 січня 41
Попередник: Тиберій
Наступник: Клавдій І
 
Ім'я при народженні: лат. Gaius Julius Caesar
Народження: 31 серпня 12[1]
Antiumd, Італія (Стародавній Рим)[2][3]
Смерть: 24 січня 41[1] (28 років)
Палатин, Рим, Римська імперія[4]
Причина смерті: Різана рана
Поховання: Мавзолей Августа
Країна: Стародавній Рим
Релігія: давньоримська релігія
Рід: Династія Юліїв-Клавдіїв і Юлії Цезарі
Батько: Германік[5][1]
Мати: Агрипіна Старша[5][1]
Шлюб: Юнія Клавділла, Лівія Орестилла[6], Лоллія Пауліна[6] і Мілонія Цезонія[6]
Діти: Julia Drusillad

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Гай.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Калігула (значення).

Ранні роки ред.

Гай був третім з шести дітей Германіка та Агріппіни Старшої. Коли він був дитиною, батько брав його з собою у свої славетні германські кампанії, де Гай носив дитячі чобітки на зразок армійських каліг. Через це згодом за ним і закріпилося прізвисько «Калігула», що означає «чобіток» (лат. caligula — зменшене від caliga), яке йому не подобалося. Через погіршення стосунків між його матір'ю та його двоюрідним дідом Тиберієм після загадкової смерті Германіка, Гай був посланий жити спочатку у своєї прапрабабки Лівії, а після її смерті — у бабки Антонії. Після того, як префект преторія Сеян зійшов з політичної арени, Гай за вказівкою Тиберія став жити на його віллі на Капрі аж до початку свого правління.

В 33 р. Калігула одружується з Юнією Клавділлою, весілля пройшло в Анції[7]. Але при пологах померли і дитина, і сама Юнія. Казали, що новий префект преторія Макрон натомість запропонував Гаю свою дружину, Еннію Фрасіллу. Філон погоджується з цією версією, Светоній каже, що Гай звабив її.

На Капрі Гай познайомився з Юлієм Агриппою.

Правління ред.

Перед своєю смертю Тиберій оголосив Калігулу і сина Друза Молодшого, Тиберія Гемелла, рівноправними спадкоємцями, але зазначив, що змінити його повинен Калігула, хоча, за Філоном, знав, що він ненадійний. Попри те, що Калігула не розбирався в адміністративному управлінні, незабаром пішли чутки, що він чи задушив, чи втопив, чи отруїв Тиберія, хоча той помер природною смертю. За іншими джерелами, Тиберія задушив Макрон. До Риму Калігула прибув 28 березня і отримав від сенату скасований Тиберієм титул августа. Використавши підтримку Макрона, він домігся отримання титулу принцепса.

На початку свого правління Гай демонстрував праведність. Цілком несподівано він відплив на Пандатарію і Понцію, до місць вигнання своєї матері Агріппіни та брата Нерона. Він перевіз їхній прах до Риму і поховав їх з усіма почестями в мавзолеї Августа.

Певно, щоб розвіяти плітки, Гай віддав шану померлому Тиберію, виплатив преторіанцям 2 тис. сестерціїв і, відшкодувавши збитки, завдані імперською податковою системою, знизив власне податки та виплатив борги минулих імператорів. Було скасовано закон про ображення величності (lex de maiestate) та проведена політична амністія. Однак через 8 місяців Калігула несподівано на щось захворів (можливо, на енцефаліт, за Светонієм — на епілепсію, яка спричинила органічне ураження мозку; за іншою версією, то далися взнаки психічні переживання дитинства). Після одужання поведінка Гая кардинально змінилася, хоча є думка, що деякі першоджерела (головним чином, Светоній і Тацит, що полюбляли плітки та придворні інтриги) перебільшували ситуацію.

Швидко прийшло протвереження, коли за короткий термін були розтрачені усі накопичені Тиберієм резерви державної казни. Династичний елемент почав демонструватися відкрито — на монетах з'явилися сестри принцепса Друзілла, Лівілла й Агріппіна з рогом достатку, чашею та кермовим веслом, тобто з атрибутами богинь родючості, згоди та фортуни. Бабка Калігули Антонія отримала не тільки титул Augusta, але їй, як і трьом сестрам принцепса, було передано почесні права весталок, їхні імена внесли в обітниці та імператорську клятву.

В 38 році Калігула примусив скоїти самогубство спочатку Макрона, потім батька своєї першої дружини Марка Юнія Силана, а пізніше стратив Гемелла через нібито підозріле ставлення до цезаря (на одному з бенкетів Калігула стверджував, що від Гемелла пахло ліками-протиотрутою). Через два роки був страчений кузен Калігули Птолемей, римський правитель Мавретанії, через те, що він став носити імператорську прерогативу — пурпуровий плащ.

У Римі Калігула почав будувати акведуки Aqua Claudia та Anio Novus. Для поліпшення постачання зерна, через яке за часів Тиберія спалахували повстання, була поліпшена гавань у Регії.

Кампанії ред.

Можливо, вирішивши продовжити справу батька, Калігула, попри те, що дізнався про заколот Гетуліка, організував германський похід. Напередодні, в 39 році, для підкріплення було створено новий легіон XV Primigenia, до кінноти були додані союзні батави, і вже восени Калігула із своїми сестрами Юлією Агріппіною та Юлією Лівіллою, особистою охороною та двома легіонами перейшов Альпи та досяг Середнього Рейну, де поблизу сучасного міста Вісбаден почалися воєнні дії. Взимку 39/40 років був побудований форт, який отримав назву Преторій Агріппіни (зараз Валькенбург). Трохи пізніше Калігула під час своєї подорожі в Луґдунум відвідав воєнну базу Фекціон (Вехтен); особиста його присутність там доведена знахідками вина з імператорських льохів. Припускають, що в цей час Калігула використовував неофіційні титули Castorum Filius («Син табору») та Pater Exercituum («Батько війська»).

На Нижньому Рейні було побудовано новий форт, Лауріум, який Калігула використовував для похода проти хавків, під час якого воєначальник Публій Габіній Секунд зумів відвоювати штандарт одного з легіонів, розгромлених в Тевтобурзькому лісі. У тому ж році було взято в полон декілька хаттів та затверджена нова нагорода corona exploratoria. Однак, хоча, за словами Філона, юдеї зробили жертвоприношення заради успішного завершення кампанії, першоджерела кажуть, що швидкоплинна кампанія на східному березі Рейна призвела до пату. 40 року в Нижній Германії було розпочато будівництво довгого ланцюга лімеса, продовжене в 47 році Корбулоном.

У лютому-березні 40 року Калігула почав готуватися до походу в Британію. За різними оцінками, було зібрано від 200 до 250 тис. солдат. Однак війська, досягнувши узбережжя Ла-Маншу, зупинились, облогові та метальні машини були встановлені вздовж берега — розпорядившись віддати бойовий сигнал, Калігула чомусь наказав легіонерам збирати у шоломи мушлі та в туніки — черепашки як «дарунок океану». Однак ця версія оспорюється, бо слово concha, яке Калігула вжив у наказі збирати мушлі, означало також невеликі легкі судна, з чого припускається що:

  • війська повинні були приготуватися до переправи (з чого, в свою чергу, випливає, що облогові та метальні машини, які були розміщені вздовж берега, були насправді корабельними);
  • потрібно було битися з суднами бриттів. Непрямо цю версію підкріплюють ствердженням Светонія (Cal., 47).

Однак кампанія не продовжилася і була проведена вже Клавдієм. Утім при дворі Калігули знайшов притулок Адміній, син вождя катувелланів Кунобеліна, вигнаний з Британії за свої проримські погляди. Калігула тим часом у властивій йому манері за невдалий заколот стратив Гетуліка та свого шурина Марка Емілія Лепіда, а двох своїх сестер, які вижили, відправив у вигнання. Однак з Друзіллою він зберігав найтепліші відносини, вимагав для неї божих почестей і нібито навіть здійснив з нею інцест. Смерть Друзілли 10 червня 38 року була для Гая великою трагедією. Він склав некролог, який читав Лепід, і поїхав на свою віллу в Альбі, а потім — в Кампанію та Сицилію, відпустивши волосся і бороду на знак жалоби (iustitium). По закінченні жалоби почалися приготування до святкування річниці першого консульства Калігули.

На Сході, будучи пов'язаним дружніми узами с царями елліністичних держав, Калігула повернувся до форми непрямого управління. На Балканах, в Малій Азії, Сирії та Палестині для його друзів були створені ефемерні маріонеткові держави. Три сина Котіса отримали Фракію, Малу Вірменію та Понт, Антіох Комагенський отримав трон на своїй батьківщині, Ірод Агріппа, онук Ірода Великого, отримав титул царя і дві старі юдейські тетрархії.

Заколоти та вбивство ред.

 
Портрет Калігули. Ритина XVII ст.

Окрім невдалого заколоту Гетуліка та Лепіда, проти Калігули були скоєні заколоти Макрона та Гемелла, Секста Папінія та Аніція Церіала, Бетілієна Басса та Бетілієна Капітона, але вони також були викриті. В опозиції до Калігули були також філософи Юлій Кан і Юлій Грецин. Калігулі стало цілковито ясно, що опозиція сенату принципова, і він не робив більше спроб з ним примиритися. Після викриття заколоту, кажуть, він перед сенатом вдарив по своєму мечу і вигукнув: «Я прийду, прийду, і він зі мною разом». Через все це вільновідпущеник Калігули Протоген став носити поряд з ним дві книжки, що називалися «Меч» та «Кинджал», куди заносилися ті, що підлягали страті.

Попри це, нову спробу зробили Кассій Херея, Анній Вініціан та сенатори Публій Ноній Аспренат і Луцій Норбан Бальб. Дату вбивства було призначено на Палатинські ігри, 17 січня 41 року. Однак остерігалися одного з охоронців Калігули, сильного та брутального германця, і того, що під час ігор Калігула міг поїхати до Олександрії. Однак Гай з'явився на церемоніях і вранці ввійшов до забитого народом театру, де показували п'єси Катулла. Оскільки Калігула мав звичку в середині дня вирушати до лазні та на другий сніданок, заколотники планували напасти на нього в одному з вузьких переходів. Однак Гай в цей день вирішив залишитися. Вініціан спробував попередити Херею, що нагоду втрачено, але Гай притримав край його тоги і дружнім тоном спитав, куди він іде, і Вініціан сів. Аспренат, не витримавши, став радити йому залишити театр. Коли нарешті Гай зі своїм оточенням став виходити, дядько Калігули, Клавдій, Марк Вініцій та Валерій Азіатик приготувалися. Калігула йшов зі своїм другом Павлом Аррунцієм і раптово вирішив зрізати шлях до лазень. По дорозі Гай зупинився, щоб побалакати з молоддю, і за цей час заколотники встигли переміститися. Херея спитав у нього традиційний вульгарний пароль, яким Гай жартував над ним, і почув звичну уїдливу відповідь, що було умовним сигналом (за іншою версією Гай промовив «Юпітер», на що Херея відповів «accipe ratum» — «отримуй своє»). Гай дістав несильний удар між шиєю та плечами і спробував втекти, але один із заколотників, Сабін, завдав йому другого. Заколотники оточили Гая, і Херея викрикнув Сабіну формулу, що традиційно використовувалася при жертвоприношенні — «hoc age», після чого Сабін завдав чергового удару в груди. Після того, як один з кинджалів влучив у щелепу, заколотники завдали ще низку ударів уже мертвому тілу.

Пізніше Агріппа переніс тіло Гая в Ламієві сади — імператорську власність на Есквіліні, за околицями Риму, де труп було кремовано, а прах помістили у тимчасову могилу. Казали, що привид Калігули вештався якийсь час Ламієвими садами, поки тіло не було належним чином поховане.

Пам'ять ред.

У мистецтві ред.

Посилання ред.

Першоджерела ред.

Див. також ред.

  • Інцитат — улюблений кінь Калігули, римський сенатор.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Любкер Ф. Caligula // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 236.
  2. ↑ http://www.encyclopedia.com/topic/Caligula.aspx
  3. ↑ http://biography.yourdictionary.com/caligula
  4. ↑ https://finds.org.uk/romancoins/emperors/emperor/id/2
  5. ↑ а б А. М. Л. Калигула // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 25–26.
  6. ↑ а б в Syme R. The Augustan Aristocracy — 1989.
  7. ↑ Транквілл, 2019, с. 152.
  8. ↑ Безумные римские императоры. Архів оригіналу за 6 жовтня 2016. Процитовано 29 грудня 2016.

Література ред.

  • Ф. Ф. Зелинский «Римская империя»
  • A. A. Barrett. «Caligula: The Corruption of Power»
  • P. Bicknell. «The Emperor Gaius' Military Activities in A.D. 70»
  • D. Wardle. «Caligula and His Wives»

Художня література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Калігула&oldid=42310913