Кавалерідзе Іван Петрович

український радянський скульптор та кінорежисер

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887, Ладанський — 3 грудня 1978, Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин Сум[4]. Чоловік актриси Надії Капельгородської[5].

Кавалерідзе Іван Петрович
Народився 1 (13) квітня 1887[2]
Новопетрівка, Роменський район, Україна
Помер 3 грудня 1978(1978-12-03)[1] (91 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська імперія
 Українська Держава
 СРСР
Діяльність скульптор, актор, кінорежисер, режисер, сценарист, драматург, кіносценарист
Галузь кінорежисураd[3], кіносценаристикаd[3], скульптура[3] і драма[3]
Alma mater Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910)
Вчителі Балавенський Федір Петрович, Гінцбург Ілля Якович, Аронсон Наум Львовичd і Оґюст Роден
Знання мов українська[3]
Заклад Одеська кіностудія, Кіностудія ім. О. Довженка і АА УРСР
Членство Спілка радянських художників України і НСКУ
Magnum opus Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ)
У шлюбі з Кавалерідзе Надія Пилипівна
Нагороди
IMDb ID 0442519

Життєпис ред.

Народився 1 [13] квітня 1887(18870413) року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району, Сумської області, Україна) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії. Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області). 1899 року закінчив початкову земську школу.

У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин, що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера. Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський. Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота»[6]. У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі.

Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда. Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним. У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф, згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.

 
надгробний пам'ятник.

Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах, де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах. Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1934 по 1941 рік працював на Київській кіностудії художніх фільмів.

Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, № 17.

З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР. З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Протягом 1954—1978 років[a] мешкав у Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській, у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі[7]. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька[8].

Творчість ред.

Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва, драматургії та мистецтвознавства.

Скульптура ред.

 
«Прометей».

На скульптурній творчості позначилися впливи символізму, академізму, конструктивізму, кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму, проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування. Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт:

станкова скульптура
статуетки[b]
  • «Борис Годунов» (1911—1912);
  • «Іван Грозний» (1911—1912);
портрети, композиції
  • «Бюрократ» (1905—1906, портретний шарж);
  • «Актор Г. Боссе» (1908, гіпс);
  • «Слов'янка» (1908);
  • «Федір Шаляпін» (1909, гіпс; Санкт-Петербурзький музей театрального і музичного мистецтва[6]);
  • «Козак на коні» (1909; 1945);
  • «Автопортрет» (1911);
  • «Кінорежисер Яків Протазанов» (1912);
  • портрети «Микола Гоголь», «Олександр Пушкін», «Модест Мусоргський» і декоративна група «Камо грядепга» для Оперного театру Зиміна у Москві (1914, гіпс)[6];
  • «Святослав у бою» (1915);
  • «Ярослав Мудрий з папірусом» (1915);
  • «Запорожець на коні» (1939);
  • «Григорій Сковорода» (1944, гіпс; 1970, оргскло);
  • «Скіф-стрілець» (1945);
  • «Кобзар з поводирем» (1945);
  • «Богдан Хмельницький» (1946, гіпс тонований; Національний художній музей України);
  • «Іван Мічурін» (1949, бронза);
  • «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської» (1949);
  • «Максим Горький» (1950, бронза, Харківський художній музей; 1951, мармур, Одеський національний художній музей[9]);
  • «Федір Шаляпін у ролі Дон-Кіхота» (1950, бронза; Національний художній музей України)[10];
  • «Лев Толстой» (1951, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України[9]);
  • «Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні» (1952);
  • «Олександр Пушкін і Микола Гоголь» (1952);
  • «Володимир Ленін і Максим Горький» (1952, бронза; Національний художній музей України)[10];
  • «Федір Шаляпін у ролі Івана Грозного» (1953, бронза);
  • «Кобзар» (1954, бронза; експонувалася на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка);
  • «Народний артист СРСР Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного»/«Украдене щастя» (1954; бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
  • «Максим Горький і Федір Шаляпін» (1954, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України)[9];
  • «Богдан Хмельницький посилає кобзарів на села» (1954);
  • барельєф «Академік Микола Стражеско» (1956, мармур);
  • «Федір Шаляпін у ролі Олоферна» (1956);
  • «Ігор Ільїнський у ролі Акима» (1957, оргскло; Національний художній музей України);
  • «Іван Паторжинський у ролі Карася» (1957);
  • «Марія Литвиненко-Вольгемуту ролі Одарки» (1957);
  • «Перекоп» (1957);
  • «Тарас Шевченко на березі Неви» (1961, тонований гіпс);
  • «Марко Кропивницький» (1963);
  • «Тарас Шевченко» (1963, тонований гіпс);
  • «Шевченко у кріслі» (1963, бронзова мініатюра);
  • «Шевченко на засланні» (1964, оргскло);
  • «Летять журавлі» (1967);
  • «Тарас Шевченко» (1967, мініатюра, тонований гіпс);
  • «Ярославів камінь» (1969);
  • «Якби ви знали, паничі» (1974, оргскло);
горельєфи

Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському, Бердянському художніх музеях[11], Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди[12].

пам'ятники
 
Фігура шахтаря у Харкові.

Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році).

           
Княгині Ользі
Т. Шевченку в Ромнах
Г. Сковороді у Лохвиці
Т. Шевченку в Полтаві
Т. Шевченку в Сумах
Артему в Святогірську

Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962)[16], Вадиму Іванову (1963)[17], Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973).

             
Михайлу Врубелю
Вадиму Іванову
Григорію Сковороді
Юрію Шумському
Миколі Доброхотову
Любові Гаккебуш
Борису Гмирі

У 1950-ті роки створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися)[18].

Проєкти ред.

  • Брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві (1911, 1914). Він подав два проєкти, в яких зобразив поета у стані гіркої задуми: Шевченко, одягнений у простий селянський одяг, сидить на кам'яній брилі, схиливши голову. За обидва проєкти одержав заохочувальні премії, а закладені в них художньо-композиційні рішення використав пізніше у пам'ятнику Шевченкові в Ромнах[19].
 
Проєкт пам'ятника для могили Тараса Шевченка в Каневі (бронза). Мистецький арсенал. 2013
  • У 1927 році взяв участь у всеукраїнському конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі, а у 1933 році (у співавторстві з Сергієм Меркуровим) — у міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові в Харкові та на його могилі. Його проєкти тяжіли до велетенських узагальнено-монументальних форм і втілювали естетику мистецтва радянських часів: згідно із задумом поета зображено таким, що лежав на пагорбі й оглядав Україну. Якщо в першому варіанті погляд Шевченка спрямований вдалечінь, а поза втілювала внутрішню енергію, то в другому він спокійний і замислений, з опущеною вниз головою[20].
  • У 1944 році розробляв проєкт пам'ятника «Шевченко на березі Неви» (оргскло) для Ленінграда, представивши поета на повен зріст, — одягнений у довгу шинелю, він іде вперед, назустріч вітру, під поривами якого за спиною розвівається пелерина; голову нахилено вниз, погляд спрямовано додолу, руки схрещено за спиною. 1962 року варіант цього проекту (тонований гіпс, 1961; експонувався на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка) скульптор запропонував для участі у всесоюзному конкурсі проєктів пам'ятника Шевченкові в Москві. Його було відхилено, однак створений ним образ «окриленого поета», сповненого романтичної піднесеності, використали. Пам'ятник встановлено 1964 року у Москві до 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка[20].

Виставки ред.

Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема:

Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.

Кіно ред.

Художник-постановник ред.

Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:

Режисерська робота ред.

 
постер до фільму.

Як кінорежисер, створив 9 повнометражних фільмів та 1 короткометражний:

1941 року у Карпатах в селі Жабйому розпочав зйомки фільму про Олексу Довбуша «Пісня про Довбуша», які не завершив у зв'язку з початком німецько-радянської війни[21].

Інше ред.

Автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві поставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка), «Перекоп» (1967, Харківський театр української драми)[22], «Міст через Гниле море», «Сіль»; статей про мистецтво, зокрема «Роздуми про кіномистецтво» («Сабчота хеловнеба». Тбілісі, 1965, № 6)[11]; спогадів.

Вшанування ред.

 
Музей-майстерня Івана Кавалерідзе.
 
Меморіальна дошка на Великій Васильківській.
 
Меморіальна дошка на Кіностудії Олександра Довженка.
  • 1987 року започатковано Художньо-меморіальний музей Івана Кавалерідзе у селі Новопетрівцях Сумської області[12];
  • 1987 року[23] на будинку по вулиці Червоноармійській, № 12, де мешкав митець, встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Людмила Кулябко‑Корецька[24], архітектор Василь Гнєздилов);
  • 1989 року відкрито галерею скульптурних робіт Івана Кавалерідзе при Сумському художньому музеї[12][e];
  • 1992 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові;
  • 1992 року створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві[12];
  • 1993 року в Києві відкрито Музей-майстерню митця й виставковий зал «В домі Івана Кавалерідзе»[12];
  • 2002 року на стіні знімального павільйону Кіностудії імені Олександра Довженка встановлено меморіальну дошку (скульптор Ростислав Синько)[26];
  • 2014 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Києві (Подільський район, ЖК Липинка-2);
  • 13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе[27].

У мистецтві ред.

Митцю присвячено фільми

Виноски ред.

  1. Дати проживання вказані на меморіальній дошці, встановленій на фасаді будинку.
  2. Моделі для ювелірної фабрики Павла Овчиннікова[6]
  3. Пошкоджений у 1919 році; відновлений у 1996 році.
  4. Автор мармурової фігури Андрія Первозваного[13].
  5. Найбільша збіока скульптурних робіт митця[25].

Примітки ред.

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. метрична книга
  3. а б в г д Czech National Authority Database
  4. Почесні громадяни м. Суми.
  5. П. П. Ротач, Л. С. Бойко. Капельгородська Надія Пилипівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
  6. а б в г Художники народов СССР, 1983, с. 582.
  7. Некрополь на Байковій горі. Літературно-публіцистичне видання., 2008, с. 180.
  8. Український некрополь. Історичний науковий довідник, 2005, с. 188.
  9. а б в г Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия, с. 603, Т. 4.
  10. а б Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 67.
  11. а б в г д Художники народов СССР, 1983, с. 583.
  12. а б в г д е Енциклопедія сучасної України, 2011, Т. 11.
  13. Некрополь на Байковій горі. Літературно-публіцистичне видання., 2008, с. 179.
  14. Харьков: Энциклопедический словарь, 2014, с. 300.
  15. П. М. Калугин. Памятник Павлову И. П. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 22. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  16. Врубелю М. А. меморіальна дошка // Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл., С. 118.
  17. Іванову В. М. меморіальна дошка // Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл., С. 224.
  18. Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк: Алмаз, 2016. С. 224. ISBN 978-1-68082-000-3 (рос.)
  19. Шевченківська енциклопедія, 2013, с. 216.
  20. а б Шевченківська енциклопедія, 2013, с. 217.
  21. Вітолін, Олександр (7 червня 2023). Кінопрокляття Довбуша: як страждали режисери. Вікенд. 
  22. Харьков: Энциклопедический словарь, 2014, с. 301.
  23. а б Т. Б. Харламова. Кулябко‑Корецька Людмила Мефодіївна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.
  24. 27 червня 1940 року в Києві народилася скульптор Людмила Кулябко-Корецька. / LB.ua.
  25. Енциклопедія історії України, 2007, Т. 4..
  26. Юрій Шлапак. Призначений злетіти вище: Івана Кавалерідзе позбавили головного покликання митця. / «Український тиждень» 26 квітня 2012.
  27. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році». Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018. 
  28. Л. М. Гутник. Лученко Євген Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  29. Журнал «Перець» №7 1977 р.. www.perets.org.ua. Процитовано 7 квітня 2021. 

Література ред.