Вікіпедія

Збройні сили Алжиру

Національна народна армія Алжиру — військова організація держави Алжир, призначена для захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави, реалізації незалежної зовнішньої політики. Алжир має великі та достатньо добре оснащені збройні сили, що здатні відповідати на зовнішні та внутрішні загрози. Збройні сили Алжиру складаються з сухопутних військ, територіальних протиповітряних військ, повітряних сил і військово-морського флоту. Загальна чисельність особового складу збройних сил Алжиру — до 220 тис. осіб.

Народні Національні Збройні сили Алжиру
الجيش الوطني الشعبي الجزائري
Емблема збройних сил Алжиру
Емблема збройних сил Алжиру
Засновані 1954
(Національна армія визволення[en])
Поточна форма 1962
(Народні Національні Збройні сили Алжиру)
Види збройних сил
Сухопутні війська
Повітряні сили
Військово-морські сили
Війська протиповітряної оборони
Штаб Алжир
Командування
Головнокомандувач Президент
Абделазіз Бутефліка
Міністр оборони генерал армії
Ахмед Ґаід Салах[en]
Людські ресурси
Вік 17 років, 19 — 30[1]
Призов 18 місяців (2012)[1]
Населення у
призовному віці		 9 736 757 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
9 590 978 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Придатних для
військової служби		 8 317 473 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
8 367 005 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Щорічно досягають
призовного віку		 375 852 ч. (оц. 2010[1]),
362 158 ж. (оц. 2010[1])
Активні службовці 512 000 (2016)[2]
Резерв 400 000 (2016)[3]
Витрати
Бюджет دج
$ 10.570.000.000 (2016)[4]
Відсоток у ВВП 4,48 % (2012)[1]
Промисловість
Національні постачальники SNVI
ECMK-K
ENIM
BCL
ECM-R
SCAFSE
Закордонні постачальники Росія Росія
КНР КНР
Німеччина Німеччина
Італія Італія
Історія
Військова історія Алжиру[en]
Алжирська війна
Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт
Війна Судного дня
Війна у Західній Сахарі
Громадянська війна в Алжирі
Ісламське повстання в Магрибі
Однострої та звання
Військові звання Алжиру
Нагороди
Військові нагороди Алжиру
Збройні сили Алжиру у Вікісховищі

Щорічні витрати на оборону, станом на 2008 рік, складають 3,4 % від ВВП держави, або 5,4 млрд доларів США (37-ме місце в світі); станом на 2012 рік, 4,5 % від ВВП (8-ме місце в світі)[5].

Головним умовним супротивником Алжиру виступає королівство Марокко, з яким держава межує на заході й має невирішені територіальні й міграційні суперечки[6]. Внутрішнім ворогом вважаються ісламські фундаменталістські угруповання, що ведуть терористичне протистояння з владою з 1992 року, коли військовими були скасовані результати парламентських виборів, на яких переміг Ісламський фронт порятунку і урядом у державі був введений воєнний стан[7][6].

Історія ред.

Національна народна армія Алжиру сформована 1962 року від часу набуття державою незалежності в результаті національно-визвольної війни з французькою метрополією. ННАА є правонаступницею Національно-визвольної армії (НВА), сформованої 1954 року задля збройної боротьби за незалежність (1954—1962).

ННАА брала участь у ряді військових конфліктів, у тому числі внутрішніх:

Керівництво ред.

Верховним головнокомандувачем Збройних сил Алжирської Народної Демократичної Республіки виступає президент країни (Абделазіз Бутефліка), який очолює консультативний орган — Вищу раду безпеки Алжиру. До Вищої ради входять: президент, прем'єр-міністр, міністри оборони, фінансів, зовнішніх і внутрішніх справ, юстиції, начальник генштабу, командувачі видами збройних сил. У віданні президента рішення про введення надзвичайного стану, оголошення війни, застосування збройних сил і укладання мирних угод.

Керування збройними силами відбувається через Міністерство національної оборони Алжиру. Президент держави, Абдельазіз Бутефліка, одночасно обіймає й посаду міністра оборони країни.

Безпосереднє керівництво збройними силами виконує керівник штабу Національної народної армії через генштаб і командувачів окремих видів військ. Станом на 2004 рік, начальник генштабу — генерал-майор Ахмед Гаїд Салах[6].

Військові звання ред.

  •  
    Погони матросів ВМС
  •  
    Погони офіцерів ВМС і армії
  •  
    Погони старших офіцерів ВМС

Однострої ред.

Армія ред.

 
Військові округи
Докладніше: Сухопутні війська Алжиру

Чисельність особового складу сухопутних військ, станом на 1997 рік, становила 107 тис. осіб[8]. Комплектування здійснюється по призову, на основі закону про загальну військову повинність, громадянами Алжиру у віці 19-30 років, а також на добровільній основі з 17 років[5]. Строкова служба — 1,5 роки (6 місяців початкова військова підготовка)[9][5]. За ухиляння від строкової служби — 5 років тюремного ув'язнення. Призовні ресурси — щорічно 342 тис. молодих чоловіків досягають призовного віку. Граничний вік військової служби для генералів 56 років, генерал-майорів — 60 років, начальника генштабу — 64 роки.

Верховне командування армії розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач сухопутними військами, станом на 2009 рік, генерал-майор Ахсен Тафер[6].

Територія країни поділяється на 6 військових округів:

  • Північний (I) зі штабом командування в Бліді.
  • Північно-західний (II) зі штабом командування в Орані.
  • Південно-західний (III) зі штабом командування в Бешарі.
  • Східний пустельний (IV) зі штабом командування в Варглі.
  • Східний (V) зі штабом командування в Константіні.
  • Сахара (VI) зі штабом командування в Таманрассеті.

Структурно армія Алжиру складається з:

На озброєнні армії знаходяться 890 танків радянського і російського виробництва:

  •  
    Т-90 поблизу Тіндуфа

На озброєнні армії знаходиться 1,7 тис. броньованих машин, переважно радянського виробництва:

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив і першу партію бронетранспортерів TPz 1 Fuchs у кількості 54 одиниць з 1200 запланованих[10].

Артилерійське оснащення алжирської армії становлять артилерійські системи радянського виробництва:

    На озброєнні алжирської армії знаходяться протитанкові засоби: 200 ПТРК «Мілан», 35 одиниць ПТРК «Фаланга», 18 одиниць ПТРК «Конкурс», 23 одиниці 9К11 «Малютка» і 411 одиниць 9К11 «Фагот»[6][9].

    Крім того на озброєнні:

    • 18 пускових установок оперативно-тактичних ракет Фрог-4 і Фрог-7.

    ППО ред.

    Докладніше: Територіальні сили протиповітряної оборони Алжиру

    До складу територіальних сил протиповітряної оборони Алжиру входить 3 бригади зенітної артилерії та 3 зенітно-ракетних полки[6].

    На озброєнні протиповітряних сил Алжиру перебуває 700 одиниць загальновійськових засобів ППО:

      Повітряні сили ред.

      Докладніше: Повітряні сили Алжиру

      Чисельність особового складу Повітряних сил, станом на 2009 рік, становила 14 тис. осіб[6]. Комплектування здійснюється за контрактом.

      Верховне командування військово-повітряних сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВПС, станом на 2009 рік, генерал Абделькадер Лунес[6].

      Структурно ВПС Алжиру складаються з:

      •  
        Емблема алжирських ВПС
      •  
        Емблема алжирських ВПС
      •  
        «Крила» алжирських ВПС

      На озброєнні:

      •  
        МіГ-29 алжирських ВПС
      • Су-30МКА алжирських ВПС
        Су-30МКА алжирських ВПС
      •  
        Дозаправлення Су-30МКА у повітрі
      •  
        Транспортний літак Fokker-27 алжирських ВПС
        • 6 літаків-заправників Іл-78 «Мідас»; (Україна)
        • 16 транспортних літаків C-130H «Геркулес»,
        • 9 транспортних літаків Іл-76,
        • 3 транспортні літаки Falcon-900,
        • 3 транспортні літаки Gulfstream-5,
        • 2 транспортні літаки L-100-30,
        • 6 транспортних літаків C-295,
        • 2 транспортні літаки Fokker-27;
        • 16 тренувальних літаків Як-130,
        • 36 тренувальних літаків L-39ZA «Альбатрос»,
        • 7 тренувальних літаків L-39C,
        • 38 тренувальних літаків Z-142.
      •  
        Транспортний літак ИЛ-78
      •  
        Транспортний літак C-130H «Геркулес»

      Військово-повітряні бази: Алжир, Біскра, Тіндуф, Оран, Буфарік, Дар-ель-Бейда[8].

      ВМС ред.

      Докладніше: Військово-морські сили Алжиру

      До складу військово-морських сил Алжиру входять: флот, морська піхота, берегова охорона, берегова оборона і частини забезпечення[6].

      Чисельність особового складу військово-морського флоту, станом на 1997 рік, становила 7 тис. осіб, з яких морська піхота (1 батальйон 600 осіб), берегова охорона (500 осіб), берегова оборона (1 дивізіон ракетного комплексу «Рубеж-Э» з протикорабельними ракетами П-15-4)[6][8]. Комлектування здійснюється за наймом.

      Верховне командування військово-морських сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВМС, станом на 2009 рік, генерал Малек Несіб[6].

      Територіально розрізняють: Західну, Центральну і Східну морські зони Алжиру[6]. Військово-морські бази: Мерс-ель-Кебір, Алжир[8].

      На озброєнні флоту знаходяться:

      •  
        Фрегат «Раїс Корфу»
      •  
        Фрегат типу Meko A-200
      •  
        Корвет класу C28A
      •  
        Будівництво підводного човна проекту 636М для ВМФ Алжиру
      •  
        Алжирський морських піхотинець

      На озброєнні берегової охорони 15 патрульних катерів: 7 проекту El Mouderrib, 4 — Baglietto, 4 — El Munkid[6].

      У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив 2 фрегати типу MEKO-A200. У Китаї були замовлені 3 фрегати F-22A[10].

      Національна жандармерія ред.

      Докладніше: Національна жандармерія Алжиру

      Національна жандармерія (25 тис.) підпорядковується міністру оборони і забезпечує громадський порядок, охорону державних об'єктів і державного кордону[6][9].

      •  
        Пост алжирської жандармерії
      •  
        Перевірка автотранспорту
      •  
        Службове авто алжирської жандармерії

      На озброєнні: бронетраспортери AML-60, БРДМ-2, М-3 «Панар», 100 БТР TH-390 «Фахд», вертольоти Мі-2[6].

      Республіканська гвардія ред.

      Докладніше: Республіканська гвардія Алжиру

      Республіканська гвардія чисельністю 1200 осіб забезпечує охорону керівництва держави, виконує церемоніальні функції. На озброєнні бронетраспортери AML-60, і М-3 «Панар»[6][8].

      Інші воєнізовані формування ред.

      Комунальна гвардія і міліція — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 150 тис. осіб які виконують завдання підтримки правопорядку[6]. Головним ядром слугує корпус військ безпеки МВД (20 тис. осіб).

      Сили національної безпеки — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 16 тис. осіб які виконують завдання підтримки порядку й дотримання законів в пустельних і гірських районах країни[6][8].

      Людські резерви ред.

      На обліку знаходиться 150 тис. резервістів (віком до 50 років)[8].

      Загальні мобілізаційні резерви, станом на 2010 рік, до 8,6 млн чоловіків (у віці 16—49 років) і 8,6 млн жінок (у віці 16—49 років).

      Військова освіта ред.

      Офіцерський склад національної народної армії Алжиру комплектується за рахунок випускників вищих військових училищ (3 роки навчання) і цивільних вузів з військовою підготовкою. Головним військовим навчальним закладом країни слугує загальновійськова академія в Шершелі (за 130 км на південний захід від Алжира)[6]. З 2009 року планується розширення мережі військово-навчальних закладів за рахунок спеціалізованих ліцеїв.

      Військово-промисловий комплекс ред.

      Докладніше: Військово-промисловий комплекс Алжиру

      Головними постачальниками зброї та військової техніки для Алжиру історично слугували СРСР (пізінше Росія і Україна), Китай, Німеччина та Італія.

      Примітки ред.

      1. ↑ а б в г CIA The World Factbook. «Central Intelligence Agency». Архів оригіналу за 9 грудня 2016. Процитовано 7 вересня 2015.
      2. ↑ Active Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 7 вересня 2015.
      3. ↑ Active Reserve Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 16 вересня 2015. Процитовано 7 вересня 2015.
      4. ↑ Defence Budget by Country. «Global Firepower». Архів оригіналу за 11 грудня 2010. Процитовано 7 вересня 2015.
      5. ↑ а б в (англ.) Algeria [Архівовано 2012-09-30 у Wayback Machine.] // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
      6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб (рос.) Алжир. Вооруженные силы стран мира. — Центр анализа мировой торговли оружием.
      7. ↑ (рос.) Вооруженные силы. Алжир — энциклопедия Кругосвет.
      8. ↑ а б в г д е ж (рос.) Алжир // Военный энциклопедический словарь. Том 1. — М. : Большая российская энциклопедия, 2001. ISBN 5-85270-219-6
      9. ↑ а б в г д е ж и (рос.) Шунков В. Н. Вооруженные силы стран мира. — Минск, Поппури, 2002. — 400 с. ISBN 985-438-689-9
      10. ↑ а б (рос.) Новичков Н. Новый лидер в торговле оружием. Китай вошел в мировую пятерку крупных поставщиков вооружения. [Архівовано 2013-06-01 у Wayback Machine.] — Военно-промышленный курьер № 12 (480), 27 березня 2013 року.

      Література ред.

      • (рос.) Алжирская Народно-Демократическая Республика. Конституция и законодательные акты. — М., 1983.
      • (рос.) Кондратьев Г. С. Армия алжирской революции. — М., 1979.

      Посилання ред.

      Див. також ред.

        Це незавершена стаття про військові формування.
      Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
        Це незавершена стаття про Алжир.
      Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
      Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Збройні_сили_Алжиру&oldid=41917482