Залип'я
Зали́п'я — село в Україні, у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
| село Залип'я | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Громада | Рогатинська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA26040270250057591 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1995 |
| Населення | 209 |
| Площа | 9,851 км² |
| Густота населення | 23,96 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77015 |
| Телефонний код | +380 03435 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°25′57″ пн. ш. 24°34′42″ сх. д. / 49.43250° пн. ш. 24.57833° сх. д.Координати: 49°25′57″ пн. ш. 24°34′42″ сх. д. / 49.43250° пн. ш. 24.57833° сх. д. |
| Водойми | Гнила Липа |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77001, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м. Рогатин, вул. Галицька, 65 |
| Карта | |
  Залип'я | |
 Залип'я | |
| Мапа | |
| |
Історія ред.
Поселення виникло на правому березі річки Гнила Липа між селами Підгороддя, Черче та Потік. За давніми переказами, Залип'я виникло в часі спровадження робітників з Бессарабії графом Красінським, який дозволив їм поселитися на своїх землях. Біля села знаходиться курган-могильник невизначеного періоду, який взятий під державну охорону. Старожили дану могилу називали «Кам'яна фігура». У селі споруджена церква Св. Миколая, яка, за різними джерелами, датується 1898 та 1904 рр. Між селами Підгороддя та Залип'я збереглися сліди давнього замку. В околицях замку в 80-их рр. ХХ ст. знайдено човен-довбанку, розкішні оленячі роги та гарматне ядро. На жаль, перші два предмети через байдужість одного з тих, хто їх виявив, не збереглись.
Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів рішенням від 21 лютого 1995 року утворила Потіцьку сільраду і підпорядкувала їй село Залип'я з Черченської сільради.[1]
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.[2]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району[3].
Місцева рада ред.
До 2020 знаходилася за адресою 77016, Івано-Франківська обл., Рогатинський р-н, с. Потік, вул. Роксолани,263 (укр.)
Населення ред.
У 1939 році в селі проживало 470 мешканців (410 українців, 20 поляків, 30 латинників, 10 євреїв)[4]. Кількість населення станом на 09.12.1931 р. становить 435 ч., на 01.01.1993 р. –248, на 01.01.2009 р. — 217.
Давній замок (Залишки давньоруського Рогатина) ред.
В селі (2 км від м Рогатина), в урочищі Замок, на прав. бер. р. Гнила Липа, знаходиться городище — залишки давньоруського Рогатина (П. А. Раппопорт), згадки в джерелах з сер. XIV ст. Майданчик поселення, план трапецеподібний (70 х 80 м) із напільного (південно-західного) боку укріплена дугоподібним валом (вис. 4м) і ровом. З північної сторони валу простежується в'їзд. Підйомний матеріал на поселенні: давньоруська (кінця XI—XIV ст.) Гончарна кераміка. Місцеве населення називає дану територію «Підзамче».
«Підзамче» — натякає на зв'язок місця з замком. Зрозуміло, що іноді так називали і місце, де зовсім не була замок, а городище, але в даному випадку цей топонім має велике значення. Про це нижче …
«Залишки давньоруського Рогатина» — це інтригує найбільше. Перша письмова згадка Рогатина відноситься до 1184, Рогатин 12 століття і нинішній Рогатин — це не одне і те ж. Випадок не унікальний, звичайно. Наприклад, можна згадати нинішній Збараж, який веде відлік свого віку від зміцнення, яке знаходиться від нього на деякому віддаленні, тобто Старого Збаража. І це, звичайно, не єдиний приклад переносу центру міста на нове місце. Просто інтригує думка, що в Залип'ї може бути не просто городище, а давньоруський град, який удостоївся згадки в літописі і той самий укріплений пункт, який пов'язаний з витоками історії Рогатина.
"Згадане в джерелах з сер. XIV в "- тобто після навали Батия життя тут не згасла. Укріплений пункт продовжував жити. Хоча, ясна річ, може це і перебільшення … може якийсь житель довколишнього села розбив тут в 14 столітті з горя десяток глечиків / судин, уламки яких знайшли вже в наш час і на основі цієї знахідки археологи порахували, що життя на цій території не затихало в цей період …
«Майданчик поселення, трапецеподібний (70 х 80 м) у плані» — по-перше, трапеція — це, начебто, не зовсім типова форма для укріплень городища. По-друге, зазначена територія за площею підходить під описи дитинця, але ніяк не міста. Якщо тут був давньоруський Рогатин, то, ймовірно, поблизу зміцнення знаходилася основна забудова міста. Чи були у неї свої укріплення, чи ні, того не відаю.
«з напільного (південно-західного) боку було укріплено дугоподібним валом (вис. 4м) і ровом» — супутник малює трохи іншу картину обрисів укріплень. фото цього місця демонструють вали куди більш значної висоти, ніж зазначені «4 м».
"з південного краю валу простежується в'їзд "- щось схоже на в'їзд простежується в північно-західній частині валу. Може це місце якраз і мається на увазі як «північний край валу».
«Підйомний матеріал на поселенні: давньоруська (кінця XI—XIV ст.) Гончарна кераміка» — наявність кераміки 14 століття має на увазі, що життя тут не згасла після навали Батия.
Тепер звернемо свій погляд на карти. На північній околиці села можна побачити чотирикутний в плані об'єкт, огороджений валом, фото надаються знизу:
Примітки ред.
- ↑ Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 29 жовтня 2019.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 69 — Вісбаден, 1983. — 205 с.