Вікіпедія

Заковський Леонід Михайлович

радянський політик (1894-1938)

Леоні́д Миха́йлович Зако́вський (справжнє ім'я Ге́нріх Ерне́стович Шту́біс латис. Henriks Štubis, нар. *1894, садиба Рудбаржі, Курляндська губ. — 29.08.1938, полігон «Комунарка», Москва) — діяч ВЧК—ОГПУ—НКВС, комісар державної безпеки 1 рангу.

Заковський Леонід Михайлович
латис. Henriks Štubis
Народився 1894
Rudbāržid, Латвія
Помер 29 серпня 1938(1938-08-29)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна  СРСР
Діяльність політик
Галузь політика[1] і комунізм[1]
Знання мов російська[1]
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання комісар державної безпеки 1-го рангу і комісар державної безпеки 2-го рангу
Партія КПРС і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного Прапора  — 1922Орден Червоного Прапора  — 1932Орден Червоної Зірки  — 1936
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)

Один з організаторів ГУЛАГу, один з ініціаторів Справи Ленінградського товариства глухонімих та інших злочинів совєцької влади.

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

Народився 1894 р. в Рудбаржській волості Газенпотського повіту Курляндської губернії в бідній родині лісника (нині Скрундський край, Латвія). Латиш. Закінчив 2 класи Лібавского міського училища, звідки був виключений за участь в першотравневій демонстрації.[2] Працював в мідно-жерстяних майстернях Ансона в Лієпаї, з 1912 року плавав юнгою і кочегаром на пароплаві «Курськ» Російського східно-азійького товариства на лінії Лібава (Лієпая)-Нью-Йорк. 1914 року вступив до РСДРП.

Був заарештований російською поліцією 27 лютого 1913 р. разом з братом Фріцем Штубісом, через 3 дні звільнений під гласний нагляд поліції. Знову заарештований 6 листопада 1913 р., спочатку його тримали в Лібавській, а з 29 листопада 1913 р. в Мітавській в'язниці. У постанові начальника Курляндського губернського жандармського управління Російської імперії від 1 грудня 1913 р. зазначено, що Штубіс (Заковський) політично ненадійний і належить до Лібавської групи анархістів.

Революційні роки ред.

Винним той себе не визнав, за рішенням Особливої ​​Наради МВС 3 січня 1914 р. висланий на три роки під гласний нагляд поліції в Олонецьку губернію. З травня 1914 р. по січень 1917 р. у засланні, згодом звільнився.

Згодом приховував приналежність до анархістів і приписував собі середню освіту, якої не мав.

З січня 1917 р. жив в Петрограді, ухилявся від мобілізації. Активний учасник революції та перевороту 1917 року. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище.

Примкнув до Центру об'єднаних латиських груп РСДРП(б) Північного р-ну Петрограду, робітник-металіст у кустарних майстернях, робітник на заводі «Скороход», член червоної гвардії Василеострівського району, брав участь у боях під Гатчиною. У жовтні 1917 р. із загоном матросів брав участь у захопленні міської телефонної станції і був, таким чином, одним з 9 латишів, участь яких у жовтневому перевороті документально підтверджена.

Кар'єра в ВЧК-ОГПУ ред.

З 1 січня 1918 р. на службі в ВЧК. У березні 1918 р. особливоуповноважений президії ВЧК на Західному, Південному і Східному фронтах. Очолював загони спецпризначення, що придушували повстання в Астрахані, Саратові, Казані та в інших містах.

Згодом начальник Особливого відділу Каспійсько-Кавказького фронту, начальник відділення особливого відділу Московської ЧК.

У 1923 розробив разом з Бармінським та Івановим операцію "Ятір (Сеть)", в результаті якої було заарештовано перебіжчиків з Бесарабії[3].

1921—1925 — голова Подільського та Одеського губернських відділів ДПУ, уповноважений ДПУ України по Молдові. Причетний до вбивств і пограбувань перебіжчиків, присвоєння контрабанди, що в підсумку призвело до конфлікту з політичним керівництвом окупованої Росією України (УНР). Притягнутий до відповідальності, але серйозного покарання уникнув і переведений з підвищенням на Сибір.

В Сибіру ред.

6 лютого 1926 р. — повноважний представник ОГПУ по Сибіру і начальник Особливого відділу Сибірського військового округу. 1928 року під час поїздки Сталіна до Сибіру забезпечував його безпеку. Організатор колективізації в Сибіру. По лінії ОДПУ керував заходами з розкуркулення в Сибіру і придушенням Муромцевського повстання[ru] в Сибірському краї 1930 року. Навесні 1931 р. запропонував ПП ОДПУ по Західно-Сибірському краю провести висилку 40 тис. селянських господарств. Пропозицію Заковського затвердили. Пізніше ПП розробило конкретні заходи по здійсненню депортації. В ході весняно-літньої висилки в 1931 року в спецпоселення комендатур прибуло близько 45 тис. сімей. В ході іншої масової депортації 1933 року на спецпоселення було відправлено майже 30 тис. сімей.[4]

Один з ініціаторів створення ГУЛАГу.

З 1928 р. був головою «трійки» ПП ОДПУ по Сібірському краю, створеної для позасудового розгляду справ. Тільки з 21 листопада 1929 р. по 21 січня 1930 р. «трійкою» було розглянуто 156 справ, за якими було засуджено 898 осіб, в тому числі 347 — до розстрілу.

Протягом 1930-го трійка ОДПУ Західного Сибіру засудила 16,553 чол., в тому числі 4,762 — до розстрілу (28,8 %), відправлено до таборів було 8 576 осіб (51,8 %), на заслання — 1,456 (8,8 %), вислано — 1759 осіб (10,6 %). Заковський особисто підписував розпорядження працівникам комендатури про розстріл засуджених.

З 10 квітня 1932 р. — повноважний представник ОДПУ в БРСР і начальник Особливого відділу Білоруського військового округу. З 15 липня 1934 р. — нарком внутрішніх справ Білоруської РСР. Сфабрикував велике діло «контрреволюційної повстанської та шпигунсько-диверсійної організації „Білоруський національний центр“».

Великий терор в Ленінграді і Москві ред.

Докладніше: Справа Ленінградського товариства глухонімих

За керівництва Ягоди в грудні 1934 р. став начальником Ленінградського управління НКВС. Керував розслідуванням вбивства Кірова. У Ленінграді разом з Ждановим розгорнув масовий терор. З 28 лютого по 27 березня 1935 року за його керівництва проведена операція з виселення «колишніх людей», під час якої «вилучено з Ленінграда і засуджено Особливою нарадою НКВС — 11,702 особи» (колишніх дворян, фабрикантів, поміщиків, офіцерів, священиків).

Цей період відзначений входженням до складу особливої ​​"трійки", створеної за наказом НКВС СРСР від 30.07.1937 № 00447 і активною участю в сталінських репресіях. Заковський особисто брав участь в допитах, тортурах і розстрілах. Виступаючи 10 червня 1937 р. на Ленінградській обласній конференції ВКП (б), сказав: «Ми повинні ворога знищити до кінця. І ми його знищимо».

12 грудня 1937 р. обраний депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР 1-го скликання від Ленінградської області.

19 січня 1938 р. призначений заступником наркома внутрішніх справ (НКВС) і начальником Московського управління НКВС. Московське управління він очолював тільки два місяці, але саме на цей час припадає пік репресій в Москві, в тому числі і проти латишів. Саме в ці місяці (з 20 лютого по 28 березня) здійснювалися наймасовіші розстріли на Бутовському полігоні.

Засуджений на прізвище Постель, колишній начальник Третього відділення УНКВС по Москві і Московській області, показував: «заарештовували і розстрілювали цілими сім'ями, в числі яких ішли зовсім неписьменні жінки, неповнолітні і навіть вагітні та всіх, як шпигунів, підводили під розстріл … тільки тому, що вони — „націонали…“. План, вигаданий Заковським, був 1000—1200 „націоналів“ на місяць». Постеля заарештували на початку 1939-го і засудили до 15 років таборів.

Один з організаторів Третього Московського процесу.

Останні роки ред.

У березні 1938 р. знятий з поста начальника Московського управління НКВС і призначений начальником тресту Камлісосплав НКВС. У квітні 1938 р. знятий і з цієї посади, звільнений з НКВС, виключений з членства ВКП(б), заарештований 19 квітня 1938 р. за звинуваченням у «створенні латиської контрреволюційної організації в НКВС, а також шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Англії». Розстріляний 29 серпня 1938 року.

Після смерті Сталіна реабілітований не був.

Нагороди ред.

В органах ВЧК—ОГПУ—НКВС ред.

  • 12.17-03.18 — розвідник, начальник розвідки і комендант ВЧК;
  • 03.18-1918 — уповноважений президії ВЧК на Західному, Південному та Східному фронтах;
  • 1918-01.19 — нач. Особливого відділу (ОВ) Каспійсько-Кавказького фронту;
  • 02.19-12.19 — нач. інформаційного (рос. осведомительного) відділення ОВ МЧК;
  • 01.20-1921 — нач. ОВ Одеської губ. ЧК; член колегії Одеської губ. ЧК; нач. секретно-оперативної частини Одеської губ. ЧК;
  • 03.21-03.23 — голова Подільської губ. ЧК; нач. Подільського губ. від. ГПУ;
  • 06.03.23-01.08.25 — нач. Одеського губ. від. ГПУ;
  • 27.11.24-04.25 — уповн. ГПУ УРСР по Молдавській АРСР;
  • 01.08.25-27.10.25 — нач. Одеського окр. від. ГПУ;
  • 06.02.26-16.08.30 — повпред ОГПУ по Сибірському краю; нач. ОВ Сибірського ВО;
  • 01.08.30-10.04.32 — повпред ОГПУ по Західно-Сибірському краю;
  • 10.04.32-10.07.34 — повпред ОГПУ по БРСР — голова ГПУ БРСР;
  • 11.05.32-10.12.34 — нач. ОВ ОГПУ-НКВД БВО;
  • 15.07.34-10.12.34 — нарком внутр. справ БРСР;
  • 10.12.34-20.01.38 — нач. УНКВС Ленінградської обл.;
  • 12.34-17.11.35 — нач. ОВ ГУГБ НКВС ЛВО;
  • 20.01.38-28.03.38 — нач. УНКВС Московської обл.;
  • 29.01.38-16.04.38 — заст. наркома внутр. справ СРСР (Єжова);
  • 28.03.38-20.04.38 — нач. Упр. ОВ НКВС СРСР;
  • 20.04.38-30.04.38 — нач. будівництва Куйбишевського гідровузла НКВС СРСР;
  • 30.04.38 — арешт; засуджений ВКВС СРСР 29.08.38 за ст. 58-6, 58-8, 58-11 КК РРФСР до ВМН. Розстріляний.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ А. Папчинский, М. Тумшис / 1937. Большая чистка. НКВД против ЧК - Книги - Terra Incognita. Сайт Рэдрика. territaland.ru. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
  3. ↑ Атаман Федорченко Ч. 5/7 Операция "Сеть" (1923) | Аресты украинцев в Румынии | Петлюра в опасности (uk-UA) , процитовано 19 травня 2023
  4. ↑ Політбюро і селянство: висилка, спецпоселення.1930-1940. М., 2006. Кн. 2. С. 1042.

Посилання ред.

  • Заковський на сайті «protivpytok.org» [Архівовано 20 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  • Заковський на сайті «Меморіал» [Архівовано 3 липня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  • Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – С. 475 – 476.
  • Бажан О., Золотарьов В. Улюбленець "залізного Фелікса" (сторінки біографії комісара державної безпеки 1-го рангу Л.М. Заковського). // Південний Захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. - Вип. 7. - Одеса: Друкарський дім, 2009.с. 148 – 163; Вип.8. - Одеса: Друкарський дім, 2009.с. 62 – 75;
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Заковський_Леонід_Михайлович&oldid=41657778