Життя прекрасне (фільм, 1997)

фільм італійського режисера Роберто Беніньї 1997 р.

«Життя прекрасне» (італ. La vita è bella) — італійська трагікомедія 1997 року.У головних ролях Роберто Беніньї, Ніколетта Браскі. Роберто також виступив режисером фільму. Фільм розповідає про життєрадісного італійського єврея Гвідо Орефіс, який є власником книжного магазину. Він закохується у жінку з якою пізніше одружується та заводить родину разом зі сином, на ім'я Джозуе. В один день, його та дружину з сином депортують нацисти з Італії до концтабору. Попри жахливу обстановку, Гвідо всіма силами намагається розвеселити свого сина, аби вберегти від жорстокої реальності.

Життя прекрасне
італ. La vita è bella
Жанр комедія / драма / мелодрама
Режисер Роберто Беніньї
Продюсер Gianluigi Braschid[1][2] і Elda Ferrid[1][2]
Сценарист Роберто Беніньї
Вінченцо Черамі
У головних
ролях
Роберто Беніньї
Ніколетта Браскі
Горст Бухгольц
Оператор Тоніно Деллі Коллі
Композитор Нікола Пйовані
Художник Даніло Донаті
Кінокомпанія Melampo Cinematografica
Cecchi Gori Group Tiger Cinematografica
Дистриб'ютор Miramax Films, iTunes і Disney+
Тривалість 116 хв.
Мова Італійська
Країна Італія Італія
Рік 1997
Кошторис 19 000 000 $
Касові збори 230 098 753 $[3] і 57 563 264 $[3]
IMDb ID 0118799
Рейтинг MPAA: PG-13 / IMDb: 8.6/10 stars
Офіційний сайт

Відразу після виходу картина отримала широке міжнародне визнання. У 1998 році фільму був присуджений Гран-прі Каннського кінофестивалю, в тому ж році кінострічка була представлена на Оскар в семи номінаціях («Найкраща музика», «Найкраща чоловіча роль», «Найкращий фільм», «Найкращий іноземний фільм», «Найкращий сценарій», «Найкраща режисура», «Найкращий монтаж»). Дві статуетки Оскара отримав Роберто Беніньї, як Найкращий актор і як режисер Найкращого іноземного фільму, за музику до кінофільму Оскар отримав Нікола Пйовані. Частково зйомки фільму проходили в Ареццо, на батьківщині режисера.

Заголовок фільму походить з записок Льва Троцького. У Мексиці, передчуваючи швидку смерть від рук агентів НКВС, він писав:

Життя прекрасне. Нехай прийдешні покоління очистять його від зла, гніту, насильства і насолоджуються ним повністю.

Станом на 1 березня 2024 року займає 26-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb[4].

Сюжет ред.

Акт перший ред.

Фашистська Італія, 1939 рік. Із села до міста Ареццо приїжджає життєрадісний та обдарований надзвичайним почуттям гумору італійський єврей на ім'я Гвідо до свого дядька Елізео, який працює у ресторані готелю. Випадково зустрівши шкільну вчительку Дору, він з першого погляду закохується в неї. Наступного разу він бачить її з чоловіком на ім'я Рудольфо, багатим, але жадібним місцевим політиком. Поступово він завойовує її своїми «чарівними» фантазіями, своєю безмежною щирістю і неймовірним почуттям гумору. Дора і Гвідо одружуються, відкривають свою книжкову крамничку і незабаром у сім'ї з'являється син Джозуе. Фільм у першій своїй частині здається доброю і романтичною казкою.

Акт другий ред.

Та невдовзі вибухає Друга світова війна, починаються переслідування євреїв, після окупації Північної Італії нацистськими військами, і коли Дори не було вдома, Гвідо, його сина і старого дядька Елізео забрали, щоб відправити до концентраційного табору разом з іншими євреями. Хоч Дора не була єврейкою, вона добровільно сідає на той самий поїзд, щоб бути разом з сім'єю. Чоловіків та жінок розтавляють в окремі вагони, тому Гвідо та Дора не бачили одне одного протягом своєї подорожі. У таборі старших немічних чоловіків і жінок, а також малих дітей, вбивають у газових камерах. Дядько Гвідо вмирає у газовій камері незабаром після прибуття до табору. Джозує принципово відмовляється іти разом з іншими дітьми до душової кабіни, коли їм наказували іти, оскільки сам не любить приймати душ. Насправді душові кабіни потім виявляється газовими камерами, в яких заводили малих дітей та вбивали. Щоб врятувати сина і щоб він не боявся, Гвідо пояснює йому, що все, що відбувається навколо — це гра на виконання різних завдань, призом у якій буде справжній танк. Для отримання головного призу необхідно набрати 1000 балів, які даються при безумовному виконанні ряду правил: забороняється показуватися на очі солдатам, плакати, скаржитися і просити їсти. Натомість бути тихим та ховатись від охоронців табору надається додаткові бали. Дитина вірить своєму татові, та продовжує гру, коли той переконує його продовжувати, попри смерть, біль і кров навколо, що це тільки гра.

Гра триває доти, поки американські війська, що наближаються, не спричиняють паніку серед начальства табору. Гвідо каже синові, що вони набрали 1000 балів і тепер потрібно сховатися і не виходити, поки не прибуде його танк. Американські війська звільняють табір, серед звільнених в'язнів Джозуе знаходить матір, але його батько загинув. Його застрелив нацистський охоронець.

В ролях ред.

 Актор(ка)   Роль 
Роберто Беніньї Ґвідо Орефіче
Ніколетта Браскі Дора Орефіче
Джорджіо Кантаріні Джозуе Орефіче
П'єтро Де Сілва Бартоломео
Амеріго Фонтані ... Рудольфо
Клаудіо Альфонсі ... друг Рудольфо
Джустіно Дурано Елісео Орефіче
Франческо Ґуццо Вітторіо
Раффаелла Леббороні Елена
Сергіо Вустік ... Феруссіо
Г'юліяна Лоходісе ... директорка
Маріса Паредес мати Дори
Горст Бухгольц доктор Лессінг
Лідія Альфонсі Ґвіччіардіні
Річард Самель ... військовий Вафен-СС
Омеро Антонуті ... оповідач

Процес створення ред.

Фільм знімався між листопадом 1996 та квітнем 1997 року в таких містах як Ареццо, Монтеваркі, Кастільйон-Фьорентіно, Рим та Папіньо.

Режисер Роберто Беніньї разом Вінченцо Черамі надихались історією Рубіно Салмоні та його книгою В кінці, я перемін Гітлера, яка містила в собі елементи іронії та чорної комедії[5]. Поштовх до написання сценарію надав Рубіно Сальмоні, який розповів Беніньї свою історію в'язня концтабору Аушвіц, яка була потім описана у його книжці. Салмоні був італійським євреєм, який пережив Голокост та воз'єднався зі своєю родиною, однак його брат був вбитий.

Батько Беніньї провів близько двох років у концентраційному таборі Берген-Бельзен разом зі своїми дітьми та намагався їх вберегти від жорстокої реальноті, фільм частково базується на його розповідях. Його батько був членом Італійської армії у 1942.

Концентраційним табором для фільму стала стара фабрика недалеко від Папіньо (провінція Терні). При створенні фільму режисер покладався на розповіді історика Марчелло Пецетті та Шломо Венеціа, який пережив Аушвіц. Його друзі не радили знімати фільм, оскільки він комік, а не єврей, і Голокост не цікавив його встановлених слухачів[6]. Через те що він язичник, Беніньї консультувався з Центром документування сучасного юдаїзму у Мілані та використав історичні неточності, щоб відрізнити свою історію від справжнього Голокосту, про що він сказав що тільки документальні фільми та інтерв'ю виживших можуть забезпечити «правду»[7].

Вихід ред.

Фільм вийшов на екрани в грудні 1997 р. тривалістю 122 хвилини. Потім Беніньї скоротив фільм до 116 хвилин та додав у кінці голос Джозуе дорослого (у виконанні Омеро Антонутті). Власне ця версія і була представлена на Каннському кінофестивалі у 1998 році та вийшла на закордонні екрани й доступна в DVD версії.

Музика до фільму ред.

Автор музики Нікола Пйовані був нагороджений Оскаром за найкращу музику у 1999 році. Композиція Життя прекрасне була записана (з текстом) ізраїльською співачкою Ноа під назвою «Beautiful That Way».

Треки ред.

  1. Buon Giorno Principessa
  2. La vita è bella
  3. Viva Giosuè
  4. Grand hotel valse
  5. La notte di favola
  6. La notte di fuga
  7. Le uova nel cappello
  8. Grand hotel fox
  9. Il treno nel buio
  10. Arriva il carro armato
  11. Valsa Larmoyante
  12. L'uovo di struzzo-Danza etiope
  13. Krautentang
  14. Il gioco di Giosuè
  15. Barcarola
  16. Guido e Ferruccio
  17. Abbiamo vinto (кінцеві титри)

Прокат ред.

На екрани італійських кінотеатрів фільм вийшов 19 грудня 1997 року й одразу завоював прихильність публіки та критиків.

В США глядачі побачили фільм у вересні 1998 року, щоправда, деякі епізоди були вирізані та відсутній персонаж Лідії Альфонсі. Американські критики також позитивно відгукнулися на фільм, який зібрав 57 мільйонів доларів.

23 серпня 1999 року американські глядачі побачили Життя прекрасне, дубльоване англійською, проте ця версія зазнала невдачі. Голос Беніньї замінив американський актор Джонатан Ніколс, дубляж Дори виконала неаполітанка Іларія Бореллі, а Джозуе — напівіталієць і напівамериканець Джеймс Фальцоне.

10 січня 1999 р. Папа Іван-Павло II побачив фільм під час приватного перегляду з Роберто Беніньї.

Вперше на широкі телеекрани фільм вийшов 22 жовтня 2001 р. на телеканалі Rai 1, і його переглянуло 16 080 000 глядачів, тим самим побивши рекорд перегляду на італійському телебаченні. Попередній рекорд протримався з 1988 року і належав фільму «Il nome della rosa» (Ім'я троянди) — 14 672 000 глядачів.

Критика ред.

На відміну від інших фільмів Роберто Беніньї, які часто сприймалися контроверсійно, «Життя прекрасне» отримало схвальні відгуки. На сайті Internet Movie Database фільм отримав оцінку 8.5 з 10.

Касові збори ред.

Фільм посів 4 місце серед фільмів з найбільшими касовими зборами в Італії. В усьому світі фільм зібрав 229 900 000 доларів.

Визнання ред.

  • 1999 — Асоціація кінокритиків Чикаго (Chicago Film Critics Association Award)
    • Найкращий іноземний фільм
    • Номінація найкращий фільм
    • Номінація найкраща чоловіча роль (Роберто Беніньї)
  • 1999 — Critics' Choice Movie Award
    • Найкращий іноземний фільм
    • Номінація найкращий фільм
  • 1999 — Kansas City Film Critics Circle Awards
    • Найкращий іноземний фільм

Примітки ред.

  1. а б http://www.sinemalar.com/film/1011/hayat-guzeldir
  2. а б https://web.archive.org/web/20200301174238/https://www.europeanfilmawards.eu/en_EN/film/life-is-beautiful.5482
  3. а б Box Office Mojo — 1999.
  4. IMDb Top 250 Movies. IMDb (амер.). Процитовано 31 березня 2024.
  5. Life Is Beautiful Nazi death camp survivor dies aged 91 - Telegraph. web.archive.org. 23 березня 2016. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  6. CNN - 'Life Is Beautiful' through Roberto Benigni's eyes - October 23, 1998. edition.cnn.com. Процитовано 31 березня 2024.
  7. Does this man really think the Holocaust was a big joke?. The Guardian (en-GB) . 29 січня 1999. ISSN 0261-3077. Процитовано 31 березня 2024.

Посилання ред.