Вікіпедія

Жан де Дью Сульт

французький політичний та військовий діяч

Жан де Дью Сульт (фр. Jean-de-Dieu Soult, фр.: [ʒɑ̃dədjø sult]; 29 березня 1769 — 26 листопада 1851) — французький військовий і політичний діяч, Маршал та Головний Маршал Франції.

Жан де Дью Сульт
Народився 29 березня 1769(1769-03-29)[1][2][…]
Сент-Аман-Су
Помер 26 листопада 1851(1851-11-26)[1][2][…] (82 роки)
Сент-Аман-Су
Поховання Сент-Аман-Су
Країна  Франція
Національність француз
Діяльність політик, військовий очільник
Знання мов французька[1]
Учасник Іспансько-французька війна і Наполеонівські війни
Роки активності з 1785
Титул герцог
Посада Воєнний міністр Франціїd, голова уряду Франціїd, голова уряду Франціїd, голова уряду Франціїd, пер Франції[d] і пер Франції[d]
Військове звання головний маршал Франції
Партія незалежний політик
Конфесія католицтво
Рід Soult familyd
Батько Жан Сульт
Мати Жанна де Кальве
Брати, сестри Jean-François Soultd і Pierre Benoît Soultd
У шлюбі з Louise Bergd
Діти Napoléon-Hector Soult de Dalmatied і Joséphine Louise Hortense Soultd
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Герб
Герб

Життєпис ред.

Кар'єра за Республіки ред.

Походив зі старовинного дворянського роду Греньє. Син Жана Сульта, нотаріуса, та Жанни де Кальве, родички роду Граньє. Спочатку обрав собі правницьку кар'єру. Після смерті у 1779 році батька вирішив піти до війська. У 1785 році вступив до піхотного полку. У 1787 році він став капралом, у 1791 році — сержантом. У 1792 році став інструктором 1 батальйону добровольців із Верхнього Рейну у званні молодшого лейтенанта. Згодом воював у Мозельській армії, у 1793 році став капітаном. У 1794 році призначено командиром батальйону.

Того ж року відзначився у битві під Флерюсом й отримав звання бригадного генерала. У 1796 році у складі Самбро-Мааської армії звитяжив у битвах під Альтенкірхеном, Фрідбергом та Ліптінгеном. Добре проявив себе у битві під Стокасом. У 1799 році отримав звання дивізійного генерала.

У 1799 році поступив до армії Гельветії під орудою Андре Массени. Тут відзначився своєю хоробрістю та розсудливістю під час першої битви під Цюрихом. У 1800 році за наказом першого консула Наполеона Бонапарта перейшов до Італійської армії, де очолив її правий фланг. Тут Сульт особливо відзначився при захопленні Генуї. Після цього відзначився у битві під Маренго. Згодом призначений губернатором П'ємонту. На цій посаді придушив повстання італійців. Після укладання у 1802 році Ам'єнського миру повернувся до Франції. У 1803 році призначено головою військового табору у Сен-Омер.

На службі у Наполеона ред.

Після оголошення Франції імперією Сульт одним із перших здобув звання маршала. У 1805 році здобув велику стрічку Ордену Почесного легіону, звання генерал-полковника імператорської гвардії та очільника Булонського табору, де готувався десант до Великої Британії. З початком нової війни проти Франції з боку Російської імперії та Австрії Наполеон I призначив Сульта головою 4-го корпусу Армії Німеччини. Сульт захопив Шпейєр, потім Аугсбург, Біберах-на-Рісі, Меммінген. Після цього добре проявив себе у битві під Ульмом. Також добре бився під Аустерліцом у 1805 році, у Пруській кампанії — у 1806 році (битва під Єною). Згодом звитяжив у кампанії 1807 року — у битвах під Фрідландом та Пройсіш-Ейлау. Після укладання Тільзитського миру повернувся до Франції, отримавши титул герцога Далмацького.

У 1808 році Наполеон I спрямував Сульта до Іспанії для придушення спротиву. 10 листопада того ж року той завдав іспанцям поразки під Гамоналою й захопив міста Бургос, Сантадер, Ла Корунью, де знищив англійське військо. З початком у 1809 році війни з Португалією Сульт рушив туди, захопивши міста Шавіш і Порту. Втім згодом був вимушений відступити з Порту. У 1809 році зазнав поразки під Талаверою на чолі із Жозефом Бонапартом, Наполеон призначив Сульта головою усіх французьких військ в Іспанії. 12 листопада того ж року Сульт розбив англо-іспанські війська у битві під Оканьєю. Згодом, у 1810 році, захопив Севілью та взяв в облогу Кадіс. У 1810 році переміг у битві під Гебором та захопив важливу фортецю Бадахос. Втім того ж року зазнав поразки під Альбуерою.

Після поразки у 1812 році під Саламанкою залишив Іспанію. Приєднався до Великої армії у 1813 році, де очолив 4-й корпус. Відзначився у битві під Бауценом. Після цього за наказом Наполеона очолив французькі війська на півдні, де захищав кордони від англо-іспанських військ на чолі із Веллінгтоном. У 1814 році виграв битву під Тулузою. Втім після зречення Наполеона Бонапарта припинив опір.

За короля Людовика XVIII зберіг своє становище в армії. У 1814 році призначений військовим міністром. Втім після повернення Наполеона з Ельби перейшов на бік останнього. Брав участь під Ліньї та Ватерлоо, але не проявив тут свої військові здібності.

На службі Бурбонам ред.

У 1815 році згідно з Ордонансом 24 липня був змушений залишити Францію. Жив у Бармені. Але у 1819 році, після оголошення амністії, повернувся на батьківщину. У 1820 році його відновлено у званні маршала. У 1827 році король Карл X надав Сульту звання пера Франції.

На службі Луї-Філіппу I ред.

Сульт підтримав Липневу революцію 1830 року. Тоді ж за наказом нового короля Луї-Філіпа обійняв посаду військового міністра. Реорганізував армію та Національну гвардію, створивши вірні новому королеві загони. За наказом Сульта 9 березня створено Іноземний легіон. Згодом прийнято закон щодо пенсій військовиків. У 1831 та 1834 роках придушив повстання у Ліоні.

У 1832—1834 роках очолював кабінет міністрів. Втім внаслідок розбіжностей з Франсуа Гізо пішов у відставку. У 1839—1840 роках знову був прем'єр-міністром, але внаслідок протистояння з палатою депутатів знову пішов у відставку. Втім того ж року втретє очолив кабінет міністрів. На цій посаді залишався до 1847 року. Після відставки отримав звання головного маршала Франції. Помер у власному замку поблизу рідного міста у 1851 році, залишивши після себе цікаві мемуари.

Родина ред.

Дружина — Луїза Йоганна Єлизавета Берг

Діти:

  • Гектор-Наполеон (1801—1857)
  • Марія Луїза Кароліна (1817)

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Encyclopædia Britannica

Посилання ред.

  • Albrecht Finck von Finckenstein, Axel Fuesers: Napoleons Marschall Soult und Louise Berg. Wallstein-Verlag, Göttingen 2005, ISBN 3-89244-897-3.
  • Nicole Gotteri, Le Maréchal Soult, Bernard Giovanangeli Éditeurs, octobre 2000 (ISBN 2-909034-21-6)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_де_Дью_Сульт&oldid=40152528