Жайворонкові

Жа́йворонкові (Alaudidae) — родина горобцеподібних птахів.

Морфологічні ознаки

Довжина тіла 11—23 см, маса 15—70 г. Забарвлення у більшості маскувальне, бурувато-сіре з численною строкатістю, подібне у обох статей. Верх тіла зазвичай темніший за черевце, криючі пера спини з темною серединою й світлими краями; пір'я грудей та вола світлі з темними плямками, що можуть утворювати на горлі великі темні плями або «нашийники». Молоді особини у перше літо забарвлені строкато, до осені набувають подібний до дорослих наряд. Протягом року одне післяшлюбне линяння, але у багатьох весняний наряд помітно відрізняється від осінньо-зимового за рахунок механічного обкошування оперення. У багатьох видів статевий диморфізм проявляється лише у дещо більших розмірах самця.

Дзьоб конічний, іноді тонкий та загострений, або товстий, може бути загнутий донизу. На задньому пальці наявний сильно видовжений прямий кіготь. Задня частина цівки заокруглена, а не загострена, та вкрита декількома великими щитками. Першорядних махових 10, перше з них недорозвинене. Стернових пер 12, хвіст з невеликим вирізом. У більшості видів політ швидкий.

Поширення та місця існування

Поширені переважно в Африці (з 80 видів половина зустрічається тільки на цьому континенті), а також в Євразії, Новому Світі, Австралії, Новій Гвінеї.

Населяють відкриті простори від тундри, луків, узлісся лісів, лісостепів та саван до справжніх піщаних і кам'яних пустель; зустрічаються також на арктичних та високогірних пустошах (до висоти 4000 м над р.м.). Поширення деяких видів тісно пов'язане з сільськогосподарським ландшафтом. Типово наземні птахи.

Особливості екології

Більшість моногами, гніздяться окремими парами. Гніздову територію самці позначають співом. Пісні у більшості — голосні та дзвінкі трелі, що нерідко звучать довго та безперервно.

Гніздяться виключно на землі, часто використовують для цього знайдені або спеціально вириті ямки. Гніздо роблять з трави. У кладці від 3 до 8 буруватих з крапинками яєць. У північних та помірних широтах кладки в середньому більші (4—6 яєць), ніж в тропіках (2—3 яйця). Насиджує самка або (рідше) обидва партнери 10—16 днів, після чого молоді, ще не вміючи літати, залишають гніздо та розосереджуються навколо нього. Батьки догодовують їх ще 8—10 днів. У багатьох видів буває дві кладки за сезон.

По завершенні сезону розмноження більшість починають кочувати невеликими групами, поступово об'єднуючись в більш крупні. У північних та помірних широтах є перелітними та кочівними, в тропіках частіше осілі.

Живляться різноманітними безхребетними (молюсками, павуками, жуками, мурашками, термітами тощо), насінням та вегетативними частинами рослин. Для деяких характерне спеціалізоване живлення комахами або насінням трав. Найчастіше корм скльовують з поверхні землі. Від домінуючого типу живлення та характеру кормів залежить форма дзьобу та інші деталі ротового апарату: більш тонкий та гострий дзьоб — у комахоїдних, товстий і тупий — у тих, що живляться насінням та іншою рослинною їжею.

Систематика

Родина нараховує близько 100 видів, що об'єднують в 21 родів:

• Фірлюк (Mirafra)
• Дроздовий фірлюк (Pinarocorys)
• Шпорець (Heteromirafra)
• Африканський жайворонок (Certhilauda)
• Білощокий жайворонок (Chersomanes)
• Жервінчик (Eremopterix)
• Пустельний жайворонок (Ammomanes)
• Пікір (Alaemon)
• Товстодзьобий жайворонок (Ramphocoris)
• Степовий жайворонок (Melanocorypha)
• Малий жайворонок (Calandrella)
• Терера (Spizocorys)
• Аравійський жайворонок (Eremalauda)
• Сірий жайворонок (Alaudala)
• Жайворонок-серподзьоб (Chersophilus)
• Посмітюха (Galerida)
• Лісовий жайворонок (Lullula)
• Жайворонок (Alauda)
• Рогатий жайворонок (Eremophila)
• Намібійський жайворонок (Ammomanopsis)
• Алондра (Calendulauda)

Види, які трапляються в Україні:

• Посмітюха або жайворонок чубатий
• Жайворонок євразійський
• Жайворонок чорний
• Жайворонок степовий
• Жайворонок польовий
• Жайворонок лісовий
• Жайворонок рогатий
• Жайворонок малий
• Жайворонок білокрилий

Посилання

• Фауна мира: птицы: Справочник / Галушин В. М., Дроздов Н. Н., Ильичев В. Д. и др. — М. : Агропромиздат, 1991. — 311 с. — ISBN 5-10-001229-3.