Вікіпедія

Домашнє насильство в Росії

Домашнє насильство в Росії — форма насильства, в рамках сімейних і інтимних відносин. Хоча домашнє насильство часто описується між партнерами саме в контексті інтимних відносин, воно також може включати інші випадки побутового насильства, такого як насильство у відношенні до дитини, дитини стосовно батьків[en] або насильство між братами і сестрами в одній сім'ї.

Явище має тривалу історію і досліджується з даної теми в рамках психології, юриспруденції, досліджень в області захисту демографії, громадського порядку. Законодавчі зміни в 2017 році декриміналізували деякі випадки насильства в сім'ї.

Причини виникнення ред.

Частота вживання алкоголю серед осіб, які вчинили насильницькі злочини проти членів сім'ї[1][Комм. 1]
Частота вживання алкоголю Частка від загального числа
Три-чотири рази на місяць
11,8 %
Три рази на тиждень й частіше
30,2 %
Кожний або майже кожен день
34,5 %

Алкоголь ред.

Вживання алкоголю часто стає фактором домашнього насильства в Росії.

У статті, опублікованій в Journal of Family Violence (1997), зазначено, що серед чоловіків, які вчинили вбивство дружини, 60-75 % злочинців вживали алкоголь до інциденту (за даними на 1991 рік)[2][3].

Під час опитування, проведеного Державним науково-дослідним інститутом сім'ї та виховання Російської академії освіти, 29 % осіб, які відповіли на запитання «Чому в знайомих вам сім'ях б'ють дітей?», Вказали, що насильство відбувалося п'яними і алкоголіками[3].

Ілляшенко, старший науковий співробітник Всеросійського науково-дослідного інституту МВС Росії, в своєму дослідженні (опублікованому в 2003 р. і заснованому на матеріалах, що були отримані в Центрально-чорноземний район Росії) вказав на те, що серед чинників «насильницької злочинності в родині найголовнішу роль відіграє пияцтво»: на момент скоєння відповідного злочину переважна більшість злочинців (76,5 %) характеризувалося «досить частим вживанням спиртних напоїв»[1].

Крім того, згідно з тим же дослідженням, в зв'язку з вживанням алкоголю приблизно кожен п'ятий злочинець (22,2 %) побував в медичному витверезнику, дві п'ятих (40,4 %) періодично страждали від алкогольних запоїв[ru], майже стільки ж (36,0 %) страждало хронічним алкоголізмом. Найчастіше злочинці зловживали спиртними напоями протягом декількох років, проте заходи з лікування алкоголізму та профілактики злочинів або не приймалися, або виявилися неефективними[1].

Низький рівень освіти ред.

Соціальний статус осіб, які вчинили насильницькі злочини проти членів сім'ї[1][Комм. 1]
Соціальний статус Частка від загального числа
злочинець ніде не працював і не вчився
50,1 %
рабітники
26,5 %
пенсіонери
15,4 %
службовці, спеціалісти у царині науки, освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення
2,9 %
службовці, фахівці в сфері будівництва, виробництва й торгівлі
2,2 %
підприємці
1,3 %
співробітники правоохоронних органів
0,7 %
учні ПТУ
0,7 %

Ілляшенко в уже згаданому дослідженні зазначив, що до насильницьких злочинів проти членів сім'ї більш схильні особи з низьким рівнем освіти і культури. Дослідник вважає, що це не випадково: на його думку, таким більш властиві «егоїстичні інстинкти, відсутність критичної оцінки власної поведінки, вузький кругозір, примітивні і грубі потреби і інтереси, культ грубої фізичної сили, нехтування морально-культурними нормами, нестриманість емоцій, грубість, безпринципність»[1].

Дослідник вказує на те, що більш високий рівень освіти дозволяє знайти інший шлях вирішення сімейного конфлікту, чи примирення, розлучення або інше[1].

Дослідник відзначає, що, як правило, «злочинці з низьким рівнем освіти скоюють злочини, причиною яких виступають в основному правомірні дії потерпілого». Навпаки, у випадку, коли злочинець має високий рівень освіти, причиною стають «неправомірні або антисоціальні дії» його жертви[1].

Низький соціальний статус ред.

Згідно з висновками, отриманими Ілляшенко, коли мова йде про насильницькі злочини проти члена сім'ї, злочинець в переважній більшості має низький соціальний статус: робітники, пенсіонери і ніде не працюють і не вчаться, що склало 92,0 %[1].

Наявність психічної аномалії ред.

При розгляді осіб, які вчинили насильницькі злочини проти члена сім'ї, виявилося, що майже у половини з них (48,5 %) була та чи інша психічна аномалія: 2,2 % страждали від шизофренії, 0,7 % — від епілепсії, 8,1 % — від психопатії, 0,7 % — від олігофренії, 34,6 % — від хронічного алкоголізму, 3,7 % — від наркоманії. Крім того, 7,3 % злочинців мали органічне ураження головного мозку різного генезису, 4,4 % — залишкові явища черепномозкових травм, 4,4 % — алкогольні психози, 6,6 % — інші психічні аномалії. Нерідко у злочинців одночасно виявлялося кілька видів психічних відхилень[1].

Низький рівень життя ред.

Рівень доходів осіб, які вчинили злочин проти члена сім'ї[1][Комм. 1]
Рівень доходів Частка від загального числа
вище середнього
1,5 %
середні доходи (жили не гірше за інших)
10,4 %
доходи нижче середнього (не могли собі багато чого дозволити)
11,9 %
низькі доходи (на всьому мали економити)
37,7 %
вкрай низькі доходи (ледь зводили кінці з кінцями)
38,5 %

Переважна більшість осіб, винних у злочині проти члена сім'ї (88,1 %), на момент його вчинення мали низький рівень життя[1].

Інші фактори ред.

У 2008 р. генерал-майор МВС Росії Артамошкин в числі основних причин домашнього насильства, крім зловживання алкоголем і низьких доходів, назвав «низький моральний рівень», в багатих сім'ях — ревнощі і жадібність. Крім того, він вказав на зникнення багатьох стримуючих факторів після розпаду Радянського Союзу[4].

Загальносвітова статистика ред.

Згідно з дослідженням американської некомерційної організації «The Center for Health and Gender Equity» від 1999 р. загальносвітова статистика така що, відсоток жінок, які повідомили, що піддавалися фізичному насиллю з боку інтимного партнера, варіюється від 10 % до 69 % в залежності від країни[5].

Існує велика кількість міжкультурних доказів того, що жінки піддаються домашньому насильству значно частіше, ніж чоловіки[6][7][8]. Крім того, існує широкий консенсус щодо того, що жінки частіше піддаються жорстоким формам насильства і мають більше шансів отримати травму від партнера-насильника, і це посилюється економічною або соціальною залежністю[9][10][7][8].

Статистика по Росії ред.

Дані про загибель 14 000 жінок ред.

Обговорення законопроекту про домашнє насильство супроводжується неодноразовими посиланнями на те, що щорічно в Росії від рук своїх чоловіків (варіант: від рук коханців, чоловіків і співмешканців[11]) гине 14 000 жінок[11].

Цей статистичний показник (14 000 осіб) в 1999 році був присутній в п'ятій періодичній доповіді Російської Федерації, представленому в Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок[12]. Цю ж цифру (з формулюванням: «від рук чоловіків або інших близьких») озвучив у 2008 р. генерал-лейтенант МВС Михайло Артамошкин[4]. Її ж повідомила в 2013 р. радіостанція Бі-бі-сі з посиланням на російське МВС[13].

Близько цифри згадують інші джерела. Агентство Reuters в 2013 р. повідомило про те, що, за непідтвердженим даними, приблизно 10 000-14 000 жінок щорічно вмирають від рук свою партнера або близького родича[14]. Того ж року «РІА Новини», посилаючись на МВС РФ, повідомило про щорічне число жертв серед жінок: «12 000 гинуть в результаті домашнього насильства щороку: одна жінка кожні 40 хвилин». Ту ж цифру (12 000 жінок) опублікувало в 2015 р. МЗС Великої Британії[15].

Дані МВС за 2015—2019 роки ред.

Загальна кількість жінок, які загинули в сімейно-побутових конфліктах
(дані МВД)
Рік Число
2015 304[16][17][18]
2016 352
2017 288
2018 253[19][20]
2019 243[21]

Ці цифри були піддані критиці сенатором Оленою Мізуліною, яка, виступаючи в Раді Федерації в 2017 р. і посилаючись на дані МВС Росії, оприлюднила набагато нижчі показники: всього за 2015 рік у результаті насильства в сім'ї вбито 1060 чоловік, із них 756 чоловіків і 304 жінки[17][18].

Під час слухань у Громадській палаті Російської Федерації 30 жовтня 2019 р. були, з посиланням на МВС, оприлюднені і інші цифри: в 2018 р. при сімейно-побутових конфліктах були вбиті 253 жінки, а загалом за останнє десятиліття цей показник склав біля 300 чоловік щорічно.

Дані по числу жінок, загиблих в сімейно-побутових конфліктах з 2015 р. до 2018 р., з посиланням на МВС РФ, в грудні 2019 р. опублікував «Московський комсомолець».

Дані Росстату ред.

За даними Росстату, чисельність осіб, потерпілих у злочинах, зв'язаних з насильницькими діями щодо члена сім'ї, в 2017 р. склала, з розділом на статі, 25,7 тисяч жінок і 10,4 тисяч чоловіків[22].

Дані, опубліковані з посиланням на Росстат ред.

У липні 2019 р. Радіо Свобода з посиланням на Росстат повідомило, що в 2016 р. кількість постраждалих від домашнього насильства жінок склало 16 мільйонів, причому в 40 % випадків злочини скоювалися в сім'ї[23]. Подібну інформацію публікували і російські ЗМІ[24][25]. Зокрема, газета «Известия» в 2018 р. процитували правозахисницю Олену Попову, яка повідомила: «За опитуваннями Росстату, від домашнього насильства за 2016 рік постраждали 16 млн жінок»[25].

Попова неодноразово, посилаючись на Росстат, приводила такі дані[25], проте на громадських слуханнях в Громадській палаті Російської Федерації[ru] спливла інша версія походження цієї цифри: вона взята з опитування, проведеного в 2011 р. на замовлення Фонду народонаселення ООН. При цьому в опитуванні розглядалося не тільки фізичне та сексуальне насильство: поряд з ними були присутні і психологічне, і навіть вербальне.

Інші дані ред.

У прес-релізі 2003 р. Amnesty International стверджувала, що кожен день 36 000 жінок в Російській Федерації піддавалися побиттю з боку своїх чоловіків або партнерів[26]. У статті, опублікованій в Journal of Interpersonal Violence за 2008 р. про домашнє насильство серед російських студентів, було встановлено, що «Високі показники поширеності були виявлені для всіх видів насильства, агресії і [сексуального] примусу. Відповідно до попередніх досліджень, учні чоловічої і жіночої статі з однаковою ймовірністю стають жертвами і виконавцями всіх насильницьких і агресивних дій»[27].

За даними Human Rights Watch, від побутового насильства страждає кожна четверта російська сім'я[28]. У 2017 р. щоденному насильству в домашніх умовах було піддано 36 000 жінок і 26 000 дітей[29].

Див. також ред.

Коментарі ред.

  1. ↑ а б в Результати дослідження, яке проводилося в областях Центрально-Чорноземного регіону — Бєлгородської, Воронезької, Курської, Липецької і Тамбовської областях:
    Эмпирическую базу составили данные уголовной статистики за 1990—2001 гг.; материалы 150 уголовных дел, рассмотренных судами Воронежской области за период с 1995 по 2001 гг.; результаты проведенного в той же области в 2000—2001 гг. анкетирования 200 лиц, совершивших насильственные преступные деяния по отношению к членам своей семьи, 200 лиц, пострадавших от аналогичных деяний собственных домочадцев, и 150 лиц из контрольной группы; статистические данные о социально-экономических, демографических процессах; опубликованные материалы судебной и следственной практики.

    — Ильяшенко А. Н.. Основные черты насильственной преступности в семье // Социологические исследования. — Российская академия наук, 2003. — № 4. — С. 85-90. — ISSN 0132-1625. Процитовано 2021-02-22.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м (рос.) Ильяшенко А. Н.. Основные черты насильственной преступности в семье // Социологические исследования. — Российская академия наук, 2003. — № 4. — С. 85-90. — ISSN 0132-1625. Архівовано з джерела 21 вересня 2020. Процитовано 2021-02-22.
  2. ↑ Gondolf EW, Shestakov D. Spousal Homicide in Russia Versus the United States: Preliminary Findings and Implications : [англ.] // Journal of Family Violence. — 1997. — Vol. 12, no. 1 (1 March). — С. 69. — DOI:10.1023/A:1021945917011.
  3. ↑ а б Dr Inge Baumgarten et. (2006). Interpersonal Violence and Alcohol in the Russian Federation [Policy briefing] (PDF). Violence and Injury Prevention Programme (англ.). World Health Organization. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2010. Процитовано 12 травня 2010.
  4. ↑ а б Интервью исполняющего обязанности начальника Департамента охраны общественного порядка МВД России генерал-лейтенанта милиции Михаила Артамошкина газете «Щит и меч». Министерство внутренних дел Российской Федерации. 24 січня 2008. Архів оригіналу за 12 липня 2010. Процитовано 15 липня 2019.
  5. ↑ Heise, Lori; Ellsberg, Mary; Gottemoeller, Megan. Ending violence against women // Population Reports. — 1999. — Т. Series L, № 4. — С. 11. Архівовано з джерела 23 грудня 2015.
  6. ↑ García-Moreno, Claudia; Stöckl, Heidi (2013), Protection of sexual and reproductive health rights: addressing violence against women, у Grodin, Michael A.; Tarantola, Daniel; Annas, George J. та ін. (ред.), Health and human rights in a changing world, Routledge, с. 780—781, ISBN 9781136688638, архів оригіналу за 6 травня 2016, Intimate male partners are most often the main perpetrators of violence against women, a form of violence known as intimate partner violence, 'domestic' violence or 'spousal (or wife) abuse.' Intimate partner violence and sexual violence, whether by partners, acquaintances or strangers, are common worldwide and disproportionately affect women, although are not exclusive to them. {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  7. ↑ а б Rogers, Kenneth; Baumgardner, Barbara; Connors, Kathleen; Martens, Patricia; Kiser, Laurel (2010), Prevention of family violence, у Compton, Michael T. (ред.), Clinical manual of prevention in mental health (вид. 1st), Washington, DC: American Psychiatric Publishing, с. 245, ISBN 9781585623471, Women are more often the victims of domestic violence than men and are more likely to suffer injuries and health consequences...
  8. ↑ а б Brinkerhoff, David; Weitz, Rose; Ortega, Suzanne T. (2013), The study of society, у Brinkerhoff, David; Weitz, Rose; Ortega, Suzanne T. (ред.), Essentials of sociology (вид. 9th), Belmont, California: Wadsworth Cengage Learning, с. 11, ISBN 9781285545899, архів оригіналу за 10 січня 2017, A conflict analysis of domestic violence, for example, would begin by noting that women are battered far more often and far more severely than are men... {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  9. ↑ McQuigg, Ronagh J.A. (2011), Potential problems for the effectiveness of international human rights law as regards domestic violence, у McQuigg, Ronagh J.A. (ред.), International human rights law and domestic violence: the effectiveness of international human rights law, Oxford New York: Taylor & Francis, с. 13, ISBN 9781136742088, архів оригіналу за 15 травня 2016, This is an issue that affects vast numbers of women throughout all nations of the world. [...] Although there are cases in which men are the victims of domestic violence, nevertheless 'the available research suggests that domestic violence is overwhelmingly directed by men against women [...] In addition, violence used by men against female partners tends to be much more severe than that used by women against men. Mullender and Morley state that 'Domestic violence against women is the most common form of family violence worldwide.' {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  10. ↑ Establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, and replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA (Directive). № 2012/29/EU. EUR-Lex. 25 жовтня 2012. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 7 грудня 2015.
  11. ↑ а б О женщинах, «гибнущих в России», или Как манипулировать статистикой [Архівовано 28 квітня 2021 у Wayback Machine.] // EADaily, 25 ноября 2019.
  12. ↑ [1] — Комитет по ликвидации дискриминации в отношении женщин ООН, 1999. Архівовано з джерела 25 квітня 2021
  13. ↑ The silent nightmare of domestic violence in Russia. www.bbc.com. 1 березня 2013. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 5 лютого 2017.
  14. ↑ Gabriela Baczynska (20 серпня 2013). Victims of domestic violence face uphill battle for protection in Russia. Reuters. Архів оригіналу за 11 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2017.
  15. ↑ Russia - Country of Concern (англ.). GOV.UK. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 25 грудня 2019.
  16. ↑ Екатерина Сажнева. Эксперты оценили вероятность принятия закона о домашнем насилии [Архівовано 28 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Московский комсомолец, 20.12.2019.
  17. ↑ а б 405 заседание Совета Федерации (Видео). Москва: Совет Федерации. 1 лютого 2017. Подія сталася на 4:03:20. Архів оригіналу за 25 квітня 2021.
  18. ↑ а б Жертв домашнего насилия защитят от обидчиков законом. Право RU. 11 січня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.
  19. ↑ Правозащитники: две трети женщин, убитых в России в 2018 году, стали жертвами домашнего насилия. meduza.io. 16 лютого 2021. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 18 лютого 2021.
  20. ↑ Статистика зла: как оценить уровень насилия в российских семьях. Forbes.ru (рос.). Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  21. ↑ Елена Тимошина. Так сколько жертв: 14 000 или… 250 (не тысяч)? // Православие.Ru, 22.04.2020.
  22. ↑ Федеральная служба государственной статистики. Женщины и мужчины России / Бугакова Н. С., Воронина И. В., Максимова М. В., Кузьмичева Л. Б. — М. : Росстат, 2018. — 241 с. — ISBN 978-5-89476-459-7. Архівовано з джерела 11 липня 2019
  23. ↑ ООН: около 50 тысяч женщин погибли за один год от насилия в семье. Радио Свобода. 8 липня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 2 січня 2020.
  24. ↑ Валерия, Мишина (27 грудня 2017). Семейное насилие будут лечить профилактикой. Коммерсант. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 2 січня 2020.
  25. ↑ а б в Замкнутый круг страха. Известия. 29 серпня 2018. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 2 січня 2020.
  26. ↑ Russian Federation: Violence against Women - time to act. Amnesty International UK. 5 березня 2003. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 25 квітня 2021.
  27. ↑ Aleksandra V. Lysova, Emily M. Douglas. Intimate Partner Violence Among Male and Female Russian University Students : [арх. 27 квітня 2021] : [англ.] // Journal of Interpersonal Violence. — 2008-11. — Vol. 23, no. 11. — С. 1579—1599. — ISSN 1552-6518 0886-2605, 1552-6518. — DOI:10.1177/0886260508314320.
  28. ↑ Россия: Законопроект о декриминализации домашнего насилия (Парламент должен отклонить опасную для семьи инициативу). Human Rights Watch. 23 січня 2017. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 25 квітня 2021.
  29. ↑ Denejkina, Anna (15 листопада 2018). In Russia, Feminist Memes Buy Jail Time, but Domestic Abuse Doesn't: A year after the country decriminalized domestic violence, women feel the consequences. Foreign Policy. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Домашнє_насильство_в_Росії&oldid=41682340