Долгоруков Микола Андрійович

російський політик

Долгоруков Микола Андрійович (1792–23(11).04.1847) — військовик, дипломат, державний діяч, князь. З Рюриковичів.

Долгоруков Микола Андрійович
Народився 1792[1]
Помер 23 квітня 1847(1847-04-23)
Країна  Російська імперія
Діяльність політик
Учасник Російсько-перська війна (1826—1828)
Військове звання генерал від кавалерії
Рід Долгоруковиd
Батько Andrey Dolgorukovd
Мати Yelizaveta Saltykovad
Брати, сестри Alexandra Oleninad, Vasily Andreyevich Dolgorukovd, Vladimir Dolgorukovd, Yekaterina Dolgorukovad, Ilya Dolgorukovd і Mariya Dolgorukovad
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня Золота зброя «За хоробрість»

Біографія ред.

З 1806 зарахований на службу до архіву Колегії закордонних справ, 1810 став камер-юнкером. На Війні 1812 вступив до ополчення, перебував у російській армії під час пізніших антинаполеонівських кампаній, з 1813 — офіцер Ізюмського гусарського полку, потім — лейб-гвардії Гусарського полку, став ад'ютантом П.Вітгенштейна. Від 1816 — флігель-ад'ютант імператора Олександра I.

Учасник російсько-перської війни 1826–28 і російсько-турецької війни 1828—1829. Імператором Миколою I 1828 номінований генерал-майором почту його величності. 1829 за спеціальним відрядженням заступив убитого О.Грибоєдова на посаді російського посланника в Тегерані (Персія, нині Іран), після чого удостоєний звання генерал-ад'ютанта і чину генерал-лейтенанта.

На початку 1830-х рр. — мінський тимчасовий військовий губернатор, віленський та гродненський військовий губернатор, віленський військовий губернатор (із керуванням і цивільними справами губернії) і гродненський та білостоцький генерал-губернатор. Від 1834 — гродненський, білостоцький та мінський генерал-губернатор, водночас віленський військовий губернатор.

1840 обійняв посаду харківського, полтавського і чернігівського генерал-губернатора, дістав підвищення в ранзі до генерала від кавалерії. Від 1846 додатково виконував обов'язки куратора Харківського учбового округу. Ініціював створення Харківського доброчинного товариства.

Кавалер орденів св. князя Олександра Невського, Білого Орла, св. Анни 1-го та 2-го ст., св. Володимира 3-го і 4-го класів, св. Георгія 4-го класу, низки іноземних орденів. Нагороджений золотою шаблею за хоробрість (1814).

Привласнив велику суму казенних грошей. Перед смертю зізнався царю про розтрату.

Помер у м. Харків. Похований у харківському Успенському соборі.

Джерела та література ред.

  1. MAK