Вікіпедія

Договір про заборону ядерної зброї

Договір про заборону ядерної зброї (англ. Treaty on the Prohibition of Nuclear Weapons, TPNW) — це міжнародна угода, яка забороняє розробку, випробування, зберігання, придбання, транспортування та використання ядерної зброї. Договір був прийнятий 7 липня 2017 року в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку. Договір набуде чинності після того, як його ратифікують 50 держав.

Договір про заборону ядерної зброї

   Підписали
   Ратифікували
Тип міжнародний договір
Підписано 20 вересня 2017
Місце Нью-Йорк
Підписанти Алжир[1], Австрія[1], Бангладеш[1], Бразилія[1], Кабо-Верде[1], ЦАР[1], Чилі[1], Коморські Острови[1], ДР Конго[1], Республіка Конго[1], Коста-Рика[1], Кот-д'Івуар[1], Куба[1], Еквадор[1], Сальвадор[1], Фіджі[1], Франція[1], Гана[1], Гватемала[1], Гаяна[1], Святий Престол[1], Гондурас[1], Індонезія[1], Ірландія[1], Кірибаті[1], Лівія[1], Ліхтенштейн[1], Мадагаскар[1], Малаві[1], Малайзія[1], Мексика[1], Непал[1], Нова Зеландія[1], Нігерія[1], Палау[1], Палестинська держава[1], Панама[1], Парагвай[1], Перу[1], Філіппіни[1], Самоа[1], Сан-Марино[1], Сан-Томе і Принсіпі[1], ПАР[1], Таїланд[1], Того[1], Тувалу[1], Уругвай[1], Вануату[1], Венесуела[1], Лаос[1], Нікарагуа[1], В'єтнам[1], Ямайка[1], Намібія[1], Сент-Вінсент і Гренадини[1], Казахстан[1], Болівія[1], Домініканська Республіка[1], Колумбія[1], Антигуа і Барбуда[1], Бенін[1], Бруней[1], Гвінея-Бісау[1], М'янма[1], Сейшельські Острови[1], Східний Тимор[1], Ангола[1], Сент-Люсія[1], Камбоджа[1], Ботсвана[1], Домініка[1], Гренада[1], Лесото[1], Мальдіви[1], Сент-Кіттс і Невіс[1], Танзанія[1], Тринідад і Тобаго[1], Замбія[1], Науру[1], Беліз[1], Судан[2], Мозамбік[3], Мальта[4], Зімбабве[4] і Нігер[4]
Сайт https://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=XXVI-9&chapter=26&clang=_en, https://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=XXVI-9&chapter=26&clang=_fr
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ухвала угоди ред.

Генеральний секретар ООН привітав ухвалення нового договору, зазначивши, що цей документ є першим за останні 20 років юридично обов'язковим інструментом з питань ядерного роззброєння.

  Кожна держава-учасник зобов'язується ніколи і за жодних обставин не розробляти, не випробовувати, не виробляти, не виготовляти, не купувати, не мати у власності та не накопичувати ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої.  

— Первая статья договора

23 грудня 2016 року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію з переговорним мандатом договору[5] і постановила скликати Конференцію ООН для узгодження юридично зобов'язуючого документа про заборону ядерної зброї, який би привів до повної її ліквідації. Перший раунд переговорів відбувся в Нью-Йорку з 27 по 31 березня, другий з 15 червня по 7 липня 2017[6]. На першій конференції взяли участь 132, на другий — 124 з 193 держав-членів ООН[7].

Всього було проведено 20 пленарних засідань. На останньому з них 7 липня текст розробленого юридично зобов'язуючого документа про заборону ядерної зброї був винесений на голосування. Його підтримали 122 держави, Нідерланди проголосували проти і Сінгапур утримався. Багато держав не брали ніякої участі в роботі Конференції (у тому числі всі 9 країн «Ядерного клубу»: США, Росія, КНР, Велика Британія, Франція, Індія, Пакистан, КНДР, Ізраїль).[8]

Генеральний секретар ООН призначений депозитарієм нового договору. У прикінцевих положеннях угоди йдеться, що він буде відкритий для підписання 20 вересня 2017 року. Договір вступає в силу через 90 днів після здачі на зберігання п'ятдесятої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження або приєднання.

Галерея ред.

  •  
    Обговорення ідеї договору про заборону ядерної зброї в Женеві в травні 2016.
  •  
    Глобальне парламентська звернення на підтримку договору про заборону ядерної зброї, підписане 838 парламентарями в 42 країнах.

Сприйняття ред.

Критика ред.

Договір був досить критично сприйнятий США і НАТО, а також союзниками США. Так, Міхаель Рюле, співробітник НАТО заявив, що формула безпеки НАТО більш ефективна, ніж цей договір.[9] Представники США, Франції та Великої Британії заявили, що угода «ігнорує реальність міжнародного середовища безпеки», а тому вони не будуть її підписувати. Тим не менш, при підписанні будапештського меморандуму з Україною, вони не бачили ніякого ігнорування реальності.[10]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж ви вк 9. Traité sur l’interdiction des armes nucléaires — 1945.
  2. ↑ 9. Traité sur l’interdiction des armes nucléaires — 1945.
  3. ↑ 9. Treaty on the Prohibition of Nuclear Weapons — 1945.
  4. ↑ а б в 9. Treaty on the Prohibition of Nuclear Weapons — 1945.
  5. ↑ Генеральная Ассамблея ООН одобрила историческую резолюцию. ICAN. 23 грудня 2016. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 14 липня 2017.
  6. ↑ Taking forward multilateral nuclear disarmament negotiations. — 2016. — 14 October. — Дата звернення: 14.07.2017.
  7. ↑ United Nations Conference to Negotiate a Legally Binding Instrument to Prohibit Nuclear Weapons, Leading Towards their Total Elimination. ООН. Архів оригіналу за 22 липня 2017. Процитовано 14 липня 2017.
  8. ↑ Договор о запрещении ядерного оружия утвержден в ООН без участия РФ и США [Архівовано 8 липня 2017 у Wayback Machine.], 7.07.17, censor.net.ua
  9. ↑ Рюле, Міхаель. Договір про заборону ядерної зброї: причини для скептицизму. Управління нових викликів безпеці НАТО, переклад Ліга. Архів оригіналу за 15 червня 2017. Процитовано 16 липня 2017.
  10. ↑ В ООН схвалили договір про заборону ядерної зброї: цікаві деталі. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 16 липня 2017.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Договір_про_заборону_ядерної_зброї&oldid=37001715