Дніпровсько-Бузький канал
Дніпро́всько-Бу́зький кана́л — судноплавний канал в Білорусі, з'єднує річку Піна (притока Прип'яті; басейн Дніпра) з річкою Мухавець (притока Західного Бугу; басейн Вісли). Довжина 196 км (в тому числі каналізована частина річки Піна — 74 км, вододільна частина каналу — 58 км; каналізована частина річки Мухавець — 64 км).
| Дніпровсько-Бузький канал | |
|---|---|
|
| |
| 52°03′26″ пн. ш. 25°39′06″ сх. д. / 52.05722222224977713° пн. ш. 25.651666666694779906° сх. д.Координати: 52°03′26″ пн. ш. 25°39′06″ сх. д. / 52.05722222224977713° пн. ш. 25.651666666694779906° сх. д. | |
| Країна |
 Білорусь |
| Розташування | Берестейська обл. |
| Тип | канал |
  Дніпровсько-Бузький канал Дніпровсько-Бузький канал (Білорусь) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
.jpg)
Історія ред.
Роботи зі спорудження каналу вперше почалися в 1775 в роки правління останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського, але незабаром були припинені, будівництво знову розпочато в 1837, основні роботи здійснені в 1846 -1848. Після приєднання Західної Білорусі до Польщі в 1919 і в роки німецько-радянської війни 1941-1945 гідроспоруди каналу руйнувались, після чого відновлювалися.
Канал є частиною магістрального Дніпровсько-Віслянського водного шляху Е-40 (Гданськ — Варшава — Берестя — Мозир — Київ — Херсон). За допомогою каналу теоретично можливий водний зв'язок басейнів Балтійського і Чорного морів. Тим не менш, наскрізне судноплавство цим водним шляхом поки неможливе: в Бресті річка Мухавець перегороджена глухою греблею. Пропуск ряду річкових суден, проданих Білоруссю Польщі в останні роки, здійснювався за тимчасовою схемою: в акваторії Брестського річкового порту викопували штучні шлюзові канали-камери, запускали туди судно, за ними прохід засипали, а попереду розкопували земляну перемичку — і судна виходили на чисту воду.
В 1997 урядом Білорусі прийнята програма реконструкції гідротехнічних споруд Дніпровсько-Бузького каналу, в ході якої здійснюється переобладнання шлюзів під європейські судноплавні стандарти, заміна застарілих гідротехнічних споруд тощо.
У роки існування СРСР основний обсяг перевезень каналом припадав на залізну руду з криворізьких родовищ, що поставляється на металургійні комбінати НДР (в порту Бреста здійснювалася перевантаження на залізничний транспорт). Після об'єднання Німеччини німецькі металурги переорієнтувалися на руду, що видобувається в Німеччині, і вантажообіг каналом катастрофічно знизився (з 7 млн т в 1991 до 420 тис. т в 2004)[1].
Радіаційна безпека ред.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи на дні річок Прип'ять та Дніпро накопичились радіоактивні матеріали. При проведенні робіт вони можуть потрапити до водопостачання міста Києва та інших за течією.
Примітки ред.
- ↑ «Київський ТелеграфЪ», № 40, 2005
Джерела та література ред.
- Г. Г. Єфименко. Дніпровсько-Бузький канал [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 412. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Г. Г. Єфименко. Дніпровсько-Бузький канал [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.