Вікіпедія

Дніпровський металургійний завод

Дніпровський металургійний завод — приватне акціонерне товариство, найстаріше металургійне підприємство міста Дніпра. Розташоване у Новокодацькому районі Дніпра. Засновано в 1884 році.

Дніпровський металургійний завод
Тип ПрАТ
Форма власності закрите акціонерне товариство
Галузь чорна металургія
Спеціалізація Чорна металургія
Доля Працює
Засновано 1884
Засновник(и) Брянське акціонерне товариство з залученням бельгійського капіталу
Штаб-квартира 49064, Дніпро, вулиця Маяковського, 3
Територія діяльності Україна
Попередні назви Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод
Ключові особи Баш Віталій Олександрович, генеральний директор
Продукція чавун, товарна заготовка, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.
Виторг ▲ 10 075,677 млн ₴ (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT) ▲-741,510 млн ₴ (2017)[1]
Чистий прибуток ▼-322,753 млн ₴ (2017)[1]
Активи ▲ 4 971,055 млн ₴ (2017)[1]
Власний капітал ▼-5 661,909 млн ₴ (2017)[1]
Власник(и) DCH
Співробітники ▼ 4472 (2017)
dmz-petrovka.dp.ua
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції
CMNS: Дніпровський металургійний завод у Вікісховищі

До 1917 року завод називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства. Заводу було дано ім'я імператора Олександра ІІІ. Згодом завод був відомий як Брянський завод. З 1922 року до часів декомунізації в Україні завод носив ім'я більшовицького діяча Григорія Петровського.

Основна продукція — квадратна заготовка (поставляється до Єгипту), швелер, який має широку географію експорту (країни Європи, Азії, Африки).[2]

Історія ред.

 
Дніпровський металургійний завод — історичне фото.
 
Одна з доменних печей Дніпровського металургійного заводу

Завод було збудовано після відкриття у травні 1884 року Катеринославської залізниці, що з'єднала Криворізький залізорудний басейн і вугільний Донбас. Враховуючи багатства Криворізького залізорудного басейну і наявність залізниці, яка дозволяла завозити у Придніпров'я донецьке вугілля у величезній кількості, Брянське акціонерне товариство 1885 року розпочало будівництво заводу на околиці міста Катеринослава. Перша доменна піч була задута 1887 року. Завод водним шляхом сполучався з основним заводом Брянського акціонерного товариства у місті Бежиці на річці Десні.

Будували відразу дві доменні печі, які були споруджені за останнім словом тодішньої металургійної техніки. Це були печі шотландської конструкції, креслення яких були взяті з документації французького заводу Дедона, збудованого 1884 року. Таких печей у Російській імперії, до складу якої входила Україна, тоді ще не було.[3]. Перша доменна піч цього заводу була вперше задута 10 травня 1887 року, однак перший чавун отримали лише в серпні 1887 року. Другу доменну піч було задуто в 1888 році. Тут діяло коксове виробництво.

Будівництво виконував інженер О. М. Горяїнов, який став першим директором заводу. Акціонери Брянського товариства П. І. Губонін і В. Ф. Голубєв долучили до фінансування франко-бельгійський капітал.

У 1913 році на заводі було 5 доменних і 7 мартенівських печей, 3 бесемерівських конвертори і 10 прокатних станів.

Тут працював токарем революціонер, депутат IV Державної Думи Росії, нарком внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. 1922 року заводу було надано його ім'я. На центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».

«Брянка» була націоналізована 1918 року. 1932 року від заводу відділили деякі цехи, що були розбудовані як окремі заводи: Дніпропетровський трубопрокатний завод, Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, завод «Дніпроважмаш» і Дніпропетровський коксохімічний завод. Завод став постачальником кадрів для нових металургійних заводів: Магнітогорського, Новокузнецького, Липецького, Маріупольского, Руставського і Нижньотагільського. 1932 року при заводі було відкрито Палац культури ім. Ілліча.

У 1941-1943 роках завод не дав і тонни чавуну або сталі Німеччині. Підривною роботою керував начальник транспортного цеху Юрій Савченко. Відступаючи, німці висадили в повітря усі цехи і металургійні агрегати, проте вже через три дні після звільнення Дніпропетровська, 28 жовтня завод дав місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року — перший чавун.

У вересні 1956 року на заводі вперше в СРСР запроваджено кисень у бесемерівський процес.[4]

У жовтні 1957 року на заводі вперше у світовій практиці успішно використано природний газ у роботі доменної печі.[5]

1987 року на набережній побудовано новий прокатний цех «Стан-550».

Сучасність ред.

1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Власником його була група «Приват». 14 квітня 2008 року власником підприємства стала група «Євраз»[6]. У березні 2018 новим власником стала компанія DCH Олександра Ярославського.

Від 2010 року до його складу включено Дніпрококс.[7]

Сьогодні металургійний завод виробляє товарний чавун, товарну заготовку, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.

Дніпровський металургійний завод планує побудувати нову машину безперервного лиття заготовок і млин малого профілю для виробництва арматури і катанки.[2]

DCH Steel планує інвестувати $300 млн у вертикальну інтеграцію Дніпровського МЗ і “Сухої Балки”, що передбачатиме під собою будівництво аглофабрики на ДМЗ.[8]

Виробничі потужності ред.

Виробництво коксу — 4 батареї, 1040 тис. т[2]

Доменне виробництво — 2 доменні печі, 1795 тис. т[2]

Виробництво сталі — 3 конвертери, 1230 тис. т

Виробництво прокату — Прокатний цех №1: блюминг 1050, стан 800

Прокатний цех №2: стан 550

Персонал та зарплатня ред.

Чисельність персоналу — 4378 осіб.[2]

Середня заробітна плата (до стягнення податків на рівні працівника) — 158 тис. грн на рік.

Продуктивність праці — 209 т сталі на рік.[2]

Об'єми виробництва ред.

  • кокс — 570 тис. т (2018 рік)[2]
  • чавун — 886 тис. т (2018 рік)[2]
  • сталь — 919 тис. т (2018 рік)[2]

Директори, голови правління ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д [1][недоступне посилання з липня 2019]
  2. ↑ а б в г д е ж и к Дніпровський МЗ - Інформація, показники, виробництво - GMK Center. GMK (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 20 січня 2020.
  3. ↑ Развитие чёрной металлургии в Украинской ССР. — Киев, Наукова думка, 1980. Стр. 63 — 64.
  4. ↑ М. М. Середенко. Чорна металургія України. 1917—1957. — К., 1957. Стор. 156.
  5. ↑ Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. Изд. 2. — Киев, «Вища школа», 1974. Стр. 288.
  6. ↑ «Евраз» завершает приобретение производственных активов на Украине. Архів оригіналу за 27 жовтня 2008. Процитовано 3 березня 2010.
  7. ↑ Evraz об'єднує ДМЗ ім.Петровського і "Дніпрококс" у єдине підприємство. https://www.rbc.ua/. РБК-Україна. 1 листопада 2010. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 17 червня 2019.
  8. ↑ Віталій Баш: «Плануємо інвестувати $300 млн» — Інтерв'ю — GMK Center. GMK (укр.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 20 січня 2020.

Джерела ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про підприємство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дніпровський_металургійний_завод&oldid=40538837