Вікіпедія

Джотто ді Бондоне

італійський живописець і архітектор XIII-XIV століття

Джо́тто ді Бондо́не (італ. Giotto di Bondone; прибл. 1267, Веспіньяно, Італія — 8 січня 1337, Флоренція, Італія) — італійський живописець, маляр. Один із передвісників епохи Відродження у сфері живопису і реалізму. Фрески Джотто на біблійну тематику і досі вважають шедеврами світового мистецтва. Другом художника був Данте Аліґ'єрі — про нього поет згадав у своєму славнозвісному творі «Божественна комедія».

Джотто
італ. Giotto di Bondone
Портрет, датований XIV ст.
Ім'я при народженні Джотто ді Бондоне
Народився 1267(1267)
Віккьо, Провінція Флоренція, Тоскана, Італія[1][2][3]
Помер 8 січня 1337(1337-01-08)
Флоренція, Флорентійська республіка[4][5][…]
Країна  Флорентійська республіка
Національність італієць
Діяльність художник, архітектор, скульптор, художник-монументаліст, дизайнер
Галузь архітектура і малярство
Відомий завдяки художник
Вчителі Чімабуе[6]
Відомі учні Таддео Гадді, Дадді Бернардо[7], Пуччо Капанна, Ottaviano da Faenzad, Pace di Bartolod, Guglielmo da Forlid[8], П'єтро Лоренцетті[9], Stefano Fiorentinod, Сімоне Мартіні, П'єтро Кавалліні, Giovanni Baronziod, Parente di Giottod, Maestro delle Veled і Maestro Espressionista di Santa Chiarad
Знання мов італійська[10][11]
Напрямок Проторенесанс[1] і готика[1]
Жанр сакральне мистецтво[12], алегорія[d][12] і міфологічний живопис[12]
Magnum opus Капела Скровеньї, Saint Stephend, Giotto's Campaniled і Giotto's Od
Посада придворний художник
Батько Bondone[d]

Життєпис і творчість ред.

Ранні роки ред.

 
Розп'яття у храмі Санта Марія Новелла (Флоренція) вважають найбільш ранньою роботою Джотто, збереженої до наших днів

Майбутній живописець та маляр народився у містечку Веспіньяно, біля Флоренції — одного з найбільших культурних і торгових центрів середньовічної Італії. Веспіньяно у той час славилося своїм якісним сукном і велику частину населення становили саме ткачі.

Художник та архітектор Джорджо Вазарі (1511—1574) на сторінках своєї праці «Життєписи найвідоміших живописців, різьбярів і архітекторів» (1550) пише, що Джотто був сином хлібороба. Його помітив на полі відомий тоді художник Чімабуе, коли Джотто малював на камені зображення. Натомість у анонімних коментарях «Божественної комедії» (XIV ст.) автор стверджує, що хлопця віддали до майстерні ткача, але Джотто втік від ремісника до майстерні художника. Згідно з іншими даними вчителем юного маляра був П'єтро Кавалліні, чільник римської художньої школи.

Найпершим твором, який зберігся до сьогодні, вважають велике (5-метрове) полотно із зображенням розп'яття Христа у церкві Санта Марія Новелла (Флоренція). Про час його виконання достеменно відомо лише те, що воно було створене ще до поїздки маляра до Риму.

У кін. 1290-х — поч. 1300-х років Джотто працював у Римі, де виконував величну мозаїку для базиліки св. Петра. Мозаїка «Новічелла» (італ. navicella — човен) зображала Христа та човен з апостолами і загинула на початку XVI сторіччя під час розвалювання старої базиліки, на місці якої постав Собор Святого Петра.

Після повернення купив будинок, де поселився із дружиною — Чінтою ді лапо дель Пела.

Фрески капели Скровеньї (Падуя) ред.

У 1303—1306 рр. Джотто працював у Падуї. Там художник виконував замовлення місцевого багатія Енріко Скровеньї — покривав його фамільну капелу фресками на сюжети з життя Ісуса Христа і Діви Марії. Фрески капели Скровеньї називають найкращими творіннями художника. У цей час Джотто вже остаточно сформував власні творчі методи і стиль, а фрески у храмі збереглися дуже добре, що є цінною знахідкою для мистецтвознавців.

На поздовжніх стінах капели, яка є невеликою однонефною базилікою, розміщено 37 картин, одна над одною, у три яруси. Для малюнків характерні світлі і чисті тони фарб. Майже крізь усі фрески проходить колір небесної блакиті, який об'єднує зображення.

Заслуга Джотто у розвитку італійської малярської школи у тому, що художник вийшов за межі середньовічного мальовничого канону, де людей зображали зовсім неприродно — дещо оживив свої фрески. Замість звичних до того аскетичних і строгих виразів обличчя Джотто зумів прекрасно виразити ідею кожного свого образу живими, емоційними поглядами. Він ще не дбав про точність перспективи та тривимірність малюнка, але майстерність відтворення тіней і розміщення герої його малюнків створює ілюзію просторовості.

Також у його малюнках можна помітити тонкий психологізм, який видно, наприклад, у творі «Поцілунок Юди» — попри багатолюдність картини всю увагу привертають насамперед фігури Ісуса та Юди. Близькість цих протилежних персонажів і плащ Юди, котрий ніби поглинає фігуру Ісуса зосереджують на собі весь конфлікт і всю ідею картини.

Пізня творчість ред.

 
«Мадонна Оньїссанті» («Маеста»), 1310. Флоренція, Галерея Уффіці

Закінчивши роботи у капелі, Джотто ще на певний час залишається у Падуї і покриває фресками (не збереглись) на світські теми велику залу Палаццо Раджоне.

Після цього художник, у зеніті слави повернувся до Флоренції. Там він розписує стіни двох капел церкви Санта Кроче (капела Барді та капела Перуцці), а у 1310 р. створює для церкви Всіх Святих славнозвісну сьогодні картину «Мадонна Оньїсанті», де зображено Діву Марію з немовлям у оточенні ангелів та святих.

Трактування образу Марії у Джотто вийшло свіжішим і світлішим порівняно з класичними релігійними образами середньовіччя.

 
84-метрова дзвіниця флорентійського міського собору — Кампанеле Джотто

Поступово художник із Флоренції став чи не найбажанішим малярем усіх італійських вельмож. У 1330—1333 роках Джотто малював у Неаполі при дворі короля Роберта. Неаполітанські роботи, на жаль, не збереглись. Петрарка згадує про розписи придворної капели, Вазарі — про велику залу в замку Кастель дель Уово, на стінах котрого майстер виконав портрети багатьох славетних людей. Згодом Джотто працював у Болоньї та Мілані. Малюнки, створені там, теж не дійшли до наших днів.

Останні 20 років життя живописець провів у Флоренції. У 1334 році флорентійська Сеньйорія призначила «великого майстра Джотто ді Бондоне» головним керівником будівництва міського собору. Того ж року почав спорудження соборної дзвіниці (т. зв. «кампаніла»), але протягом життя закінчив лише перший ярус, який прикрасив рельєфами скульптор Андреа Пізано. Ймовірно, що Джотто теж брав участь у створенні цих рельєфів.

Джотто ді Бордоне помер 8 січня 1337 року у Флоренції і був похований за міський кошт з найвищими почестями.

Будівництво кампаніле завершив Франческо Таленті. Пізніше Донателло прикрасив ніші у стінах верхнього ярусу статуями пророків. Елегантно облицьована мармуром 84-метрова дзвіниця і дотепер називається на честь першого будівника — «Кампаніле Джотто». Поряд з собором Санта Марія дель Фіоре дзвіницю вважають однією з архітектурних визначних пам'яток, що є окрасою Флоренції.

Цікаві факти ред.

На честь Джотто назвали один із кратерів на поверхні Меркурія. Його діаметр — близько 150 кілометрів.

Також на його честь названо один з астероїдів[13].


Галерея ред.

Фрески капели Скровеньї (Падуя) ред.

  •  
    Поцілунок Юди
  •  
    Поклоніння волхвів
  •  
    Частина одної із фресок

Інші твори ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://www.britannica.com/biography/Giotto-di-Bondone
  2. ↑ а б https://doi.org/10.1093/gao/9781884446054.article.T032431
  3. ↑ https://en.isabart.org/person/58834
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118539477 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ https://www.britannica.com/biography/Giotto-di-Bondone/Santa-Croce-frescoes
  6. ↑ https://medium.com/@danielledemoraes21/cimabue-il-maestro-di-giotto-5efed21bfc28
  7. ↑ https://www.britannica.com/biography/Bernardo-Daddi
  8. ↑ https://www.treccani.it/enciclopedia/guglielmo-da-forli_%28Dizionario-Biografico%29/
  9. ↑ https://www.treccani.it/enciclopedia/pietro-lorenzetti_%28Enciclopedia-dell%27-Arte-Medievale%29/
  10. ↑ https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/17042787
  11. ↑ CONOR.Sl
  12. ↑ а б в https://rkd.nl/explore/artists/31840
  13. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела і література ред.

  • Шапиро Ю. Г., Персианова О. М., Мытарева К. В., Аране Н. М. 50 кратких биографий мастеров западноевропейского искусства XIV—XIX веков. — Ленинград: Советский художник, 1968. — С. 5-10

Див. також ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джотто_ді_Бондоне&oldid=41000171