Джеймс Торнхілл
Джеймс Торнхіл (англ. James Thornhill; 25 липня, 1676 — 4 травня, 1734) — англійський художник-протестант зламу XVII—XVIII століть, котрий працював у схожій бароковій стилістиці на зразки бароко католиків-італійців.
.svg){kind=small}
Ранні роки ред.
Джеймс народився у забезпеченій родині. Його мати Мері була донькою полковника Вільяма Саденхема, губернатора міста Веймут.
Відомо, що 1689 року Торнілл став учнем в майстерні провінційного художника-декоратора Томаса Хеймора (1660—1720). Вільший вплив на виховання майбутнього художника мали та Антоніо Верріо, теж художники-декоратори і іноземці, що працювали у Англії. Офіційно він закінчив власну художню освіту 1696 року. На початок XVIII століття він перебрався на працю у Лондон.
Джеймс Торнхілл і державницькі замови ред.
Символічною фігурою барокового живопису Великої Британії мимоволі став художник Джеймс Торнхілл (1676—1734)[4], не найкращий серед місцевих майстрів. Він отримав замови на монументальні стінописи, що символізували у ту добу державницьку велич і формальну відповідність зразкам історичного живопису з європейського контитента. Джеймс Торнхілл отримав важливі замови не завдяки яскравій художній індивідуальності (котру мав венецієць Себастьяно Річчі і котрому хитро відмовили), скільки тому, що Торнхілл був … англійцем[5].
Католик Себастьяно Річчі (1662—1634), монументаліст і автор декількоїх плафонів, приніс у Лондон святковість і чуттєвість венеційської школи живопису, котру цілком допускав католицизм. Англіканство, що відсахнулося від розпусти і гріховних веселощів двору короля Карла ІІ, прийшло до строгості і регламентації так званого здорового глузду і майже торгового прагматизму.
Архієпископ Теннісон декларував: « Я не беруся аналізувати живопис, але думаю, можу наполягати на двох умовах. Перша — обраний художник має бути протестантом (англіканцем), друга — він має бути англійцем (!)»[6]. Джеймс Торнхілл, про щабель здібностей котрого навіть не йшлося, відповідав обом умовам архієпископа і саме він отримав замови на стінописи у Гринвіцькому шпиталі та у соборі св. Павла, у знакових спорудах англійського бароко[7]. Відповідною до прагматизму, регламентації (тобто цензурі) і несприйняттю католицизму була і ідеологічна програма стінописів у Гринвіцькому шпиталі — «Торжество» або «Апофеоз» англіканства.
На стінописи у соборі св. Павла претендувала низка французьких і італійських майстрів. Торнхілл серед них був єдиним англійцем і саме він завдяки протекції отримав і цю престижну замову[8]. Джеймс Торнхілл виконав ці стінописи у техніці грізайль, вони майстеровиті і непогано виглядають з далекої відстані, мають ознаки чогось величного і фахового, що і забезпечило грізайлям популярність у сучастиків, бо вони прагнули державницької величі у живопису і нарешті її отримали. Вони нагадували холодні і пишні зразки стінописів у Парижі, різновиду придворного і аристократичного мистецтва Франції, а більшого за академізму 17 століття і не було потрібно. Відсутність оригінальності не завадила популярності.
Портретист ред.
Окрім монументального живопису, замови на котрий надходоли не так часто, Джеймс Торнхілл займався портретним жанром. Несміливий у композиціях, він розробляв типові схеми британського барадного портрета з його увагою до звеличення представників пільгових станів суспільства і пишних декоративних деталей парадного одягу. На тлі цих портретів безжальним реалізмом і неприємною побутовістю виділявся портрет науковця Ісака Ньютона без перуки у похилому віці. В портреті постав старий науковець, але не було жодного натяку на ті звершення у математиці, фізиці, зроблені Ньютоном, завдяки котрим він залишився у історії, Ньютон — людина зі складним характером, особа побожна, утаємничена і недоброзичлива до конкурентів…
,_1848,_after_J._Si_Wellcome_V0004261.jpg)
Школи малювання або академії ред.
1711 року він отримав посаду одного з дванадцяти директорів академії (художньої школи) Неллера, що базувалась у Лондоні на Квін-стріт. 1716 року він посів посаду керівника академії замість Неллера і перебував керівником до 1720 року. Згодом він облаштував власну художню школу, що базувалась на Ковент-гарден, але школа не проіснувала довго. Через чотири роки (1724 р.) він створив нову художню школу у власному будинку на Ковент-гарден, котра працювала декотрий час успішніше за попередні.
Торнхілл і Вільям Хогарт ред.
Обрані твори (галерея) ред.
-
Джеймс Торнхілл. «Алегорія живопису з автопортретом Торнхілла», Національна портретна галерея, Лондон -
Джеймс Торнхілл. Ескіз плафона для стелі в парадній залі Гринвіцького військовоморського шпиталю, бл. 1708 р., Музей Вікторії й Альберта, Лондон. -
Джеймс Торнхілл. Ескіз до образу «Таємна вечеря» для церкви св. Марії, Веймут -
Джеймс Торнхілл. «Сон Якова» або «Сходинки у небо до Бога»
Див. також ред.
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джеймс Торнхілл
Джерела ред.
- http://www.oxforddnb.com/view/article/27350 [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] (Barber, Tabitha, Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.)
- Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.
- Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977
Примітки ред.
- ↑ https://www.britishmuseum.org/collection/term/BIOG165466
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
- ↑ https://www.oxforddnb.com/view/10.1093/ref:odnb/9780198614128.001.0001/odnb-9780198614128-e-310187
- ↑ Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 211
- ↑ Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977,с. 45
- ↑ Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 45
- ↑ Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 44
- ↑ Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, 45