Демосфен

Демосфе́н або Демосте́н, грец. Δημοσθένης) (384 — 322 до н. е.) — давньогрецький оратор, логограф, політичний діяч. Входить до канону 10 ораторів, визнаний найвидатнішим представником грецької риторики, блискучим стилістом і видатним політиком. Із 351 до н. е. лідер антимакедонського угруповання. Закликав греків до боротьби проти царя Македонії Філіппа ІІ, домігся створення антимакедонської коаліції грецьких полісів, яка не привела до успіху, і в 338 до н. е. установилося правління Македонії в Греції. Після смерті Александра Македонського організував повстання, що не мало успіху, і, щоб не потрапити до рук македонців, отруївся.

Демосфен (Демостен)
Δημοσθένης
Народився	384 до н. е. Верхня Пеаніяd
Помер	12 жовтня 322 до н. е. Порос, Poros Municipalityd, Острови, периферія Аттика, Греція ·отрути
Громадянство	Стародавні Афіни (Атени)
Національність	грек
Діяльність	політик, дипломат, оратор
Знання мов	давньогрецька
Посада	посол
Батько	Демостен
Мати	Клеобула
Родичі	Гілон і Демон
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Ранні роки

Демостен народився в Афінах, у заможній родині власника зброярні, якого мав таке саме ім'я. Мати — Клеобула — походила з Боспорського царства, була донькою місцевого сановника і багатої скіф'янки. Пізніше супротивник Демосфена Есхін ставив йому у докір скіфське походження. Сам оратор у своїх промовах часто виступав на боці інтересів Боспорського царства.

Після смерті батька у віці семи років Демосфен втратив статок через несумлінних опікунів і вирішив домагатися відновлення своїх прав у суді. З цією метою вправлявся у красномовстві в Ісея. У віці 20 років Демостен розпочав процес з повернення спадку і виграв його, однак розтраченого майна не одержав. У результаті він став логографом, складаючи промови для клієнтів — спочатку для приватних процесів, а потім також і для політичних, які принесли йому славу. Через вади вимови терпляче працював над дикцією, вправлявся під керівництвом актора Сатира, зачитувався Ісократом, Фукідідом і Платоном.

Політична кар'єра

Демостен став знаний як оратор близько 354 до н. е., коли виступив із першою політичною промовою «Про податні округи» (Peri symmorion), у якій закликав афінян до реформування податкової системи і розширенні військового флоту, необхідного для боротьби з експансією македонського правителя Філіппа II. Незабаром став лідером антимакедонської партії й у своїх знаменитих політичних промовах, які отримали назву «філіппіки», попереджав афінян про загарбницьку політику Філіппа II, закликав греків захищати волю і демократичний лад, боровся проти олігархічних промакедонських угруповань, на чолі яких серед інших знаходився його головний супротивник Есхін. Енергійна діяльність Демосфена призвела в 340 до н. е. до об'єднання грецьких держав під керівництвом Афін, а його найзначнішим політичним досягненням було схилення Фів до укладання союзу з Афінами проти Філіппа II, який підкупом і обіцянками намагався забезпечити дружбу фіванців з огляду на стратегічне розташування їхньої країни.

Битва при Херонеї (338 до н. е.) визначила перемогу македонців. У надгробній промові на честь полеглих у цьому бою він прославляв політику Афін, їхню боротьбу за волю і демократичний лад, таврував продажних політиків із промакедонського табору. Після поразки Демосфен зайнявся внутрішніми справами Афін, у тому числі відбудовою фортифікацій. На знак визнання його заслуг Ктесіфонт виступив із пропозицією нагородити Демосфена золотим вінком. Цьому заперечив Есхін, який поставив у провину Ктесіфонту неправомірність пропозиції і при цьому нападав на Демосфена. Він відповів відомою промовою «Про вінок», у якій, захищаючи Ктесіфонта, дав звіт про своє життя і протиставив власну діяльність в інтересах держави промакедонській політиці Есхіна і його прибічників. Вінок був йому присуджений.

Справа Гарпала. Смерть

Втягнений у справу Гарпала, скарбника Александра Македонського, Демосфен знову став перед судом у 324 до н. е. і був звинувачений у розтраті 20 талантів, котрі він мав направити на державні потреби, і був покараний штрафом у 50 талантів. Оскільки він не міг їх заплатити, то був ув'язнений, звідки йому вдалося втекти. Він оселився на острові Егіна і тріумфально повернувся в Афіни після смерті Александра Македонського, де знову закликав до боротьби з Македонією. Штраф урочисто було вирішено уплатити за державні кошти як приношення Зевсу.

Коли 322 до н. е. Афіни в битві при Кранноні зазнали поразки у Ламійській війні, новий правитель Македонії Антипатр зажадав смерті Демосфена. Намагаючись втекти від переслідувачів, оратор покінчив із собою на острові Калаврія, сучасний Порос, в храмі Посейдона прийнявши отруту.

На постаменті статуї Демосфена співгромадяни викарбували такі рядки:

Будь у тебе, Демосфене, сила, рівна розумові, Воїнству македонянам Греції не скорити б.

Праці

Під іменем Демосфена збереглася 61 політична і судова промова. Промови на приватних процесах, автентичність яких здебільшого під сумнівом, цікаві головним чином з погляду досліджень права, вивчення звичаїв й історичних подій. Популярність серед сучасників і нащадків принесли Демосфену політичні промови, а особливо 3 Олінтійські промови (Olynthiakoi logoi І-ІІІ), 3 Філіппіки (Kata Philippon), з яких остання мала дві редакції, і промова Про вінок, або На захист Ктесіфонта (Hyper Ktesiphontos peri tu stephanu). В Олінтійських промовах, створених у 349-348 до н. е. Демосфен закликає прийти на допомогу Олінфу, якому загрожує вторгнення Філіппа II, таврує бездіяльність і політичну недалекоглядність Афін, виступає за проведення податкових реформ, і насамперед за ліквідацію так званого театрального фонду і направлення всіх бюджетних надлишків на зміцнення афінської армії і флоту. Коли, попри допомогу афінського флоту, Олінф пав, а Філіпп II, захопивши південне узбережжя Херсонеса, Амфіполіс, Підну й Потидею, заволодів потім Фокідою, Демосфен виступає проти небезпеки загарбання всієї Греції у своїх «філіппіках». Він детально аналізує політичне становище Афін, бореться з пасивністю й занепалим духом співвітчизників і, передбачаючи прекрасне майбутнє своєї країни, закликає всіх греків боротися за волю. У цих виступах він досягає вершин свого красномовства.

Інші політичні промови Демосфена: Про ситуацію на Херсонесі (Peri tu en Chersonesego), Про перевищення повноважень посла (Peri parapresbeias) — звинувачення Есхіна в зрадництві інтересів Афін під час переговорів, пов'язаних із так називаним Філократовим миром. Про податкові округи (Peri symmorion), У захист волі родосців (Peri tes Rhodion eleutherias); Проти Аристократа (Kata Aristokratus). Промови Демосфена відрізняє ретельна продуманість як змісту, так і висловлювань.

Демосфен вважається найвидатнішим представником так званого високого стилю, хоча він майстерно використовував також середній і простий стилі. Він уникав прикрас, але не відкидав незвичних конструкцій і анаколуфи. Використовував сильні, хоча і прості метафори, а побудова речень слугувала йому для підкреслення ходу думки. Форму він підпорядковував змісту. Демосфен захоплював слухачів логікою аргументів, силою почуття, виразністю вимови, а також специфічною ритмікою прози. Цицерон та Квінтіліан визнавали його найпершим грецьким оратором, він був популярним у Європі нового часу, а його промови неодноразово коментувалися, його наслідували, зокрема, Боссюе, Фенелон, Луї де Монтеск'є та Оноре Мірабо.

Ораторство

Найбільшим політичним оратором Давньої Греції був Демосфен. Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Проте в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо:

Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…»

Щоб позбутися мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіював йому біль при будь-якому необережному русі. Наполегливість та енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні вади, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією поетапно трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не помічали моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його бік, навіть бувши споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого. На питання: що складає найістотнішу чесноту оратора, Демосфен завжди відповідав:

По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова»

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергійної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі поліси для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. Він стверджував:

«Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його політики»

Промови Демосфена

• Демосфен. Друга промова про Філіппа (скорочено). Переклад Й.Кобова [Архівовано 6 січня 2010 у Wayback Machine.](укр.)
• Демосфен. Речи.^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)

Див. також

• Кепи

Джерела та література

• Демостен [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 322. — 1000 екз.
• Скржинська М. В. Демосфен [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 331. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Плутарх. Порівняльні життєписи. Демосфен і Цицерон. Переклад Й. Кобова, Ю. Цимбалюка [Архівовано 26 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Демосфен [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Демосфен. [Архівовано 17 вересня 2011 у Wayback Machine.](рос.)