Демидов Сан-Донато Павло Павлович
Деми́дов Павло́ Па́влович, князь Сан-Дона́то (9 [21] вересня 1839, Веймар, Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське — 17 [29] січня 1885, Пратоліно, біля Флоренції, Королівство Італія) — російський громадський діяч, дипломат, промисловець із роду Демидових, меценат, київський міський голова в 1871–1872 та 1873–1874 роках, дійсний статський радник (1879), почесний громадянин Києва (1874)[2][3].
| Павло Павлович Демидов князь Сан-Донато рос. дореф. Павелъ Павловичъ Демидовъ князь Сан-Донато | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 рос. дореф. Павелъ Павловичъ Демидовъ князь Сан-Донато | ||||||||||
| Київський міський голова | ||||||||||
| 1871 — 1872 | ||||||||||
| Попередник | Федір Войтенко | |||||||||
| Наступник | Густав Ейсман | |||||||||
| 1873 — 1874 | ||||||||||
| Попередник | Густав Ейсман | |||||||||
| Наступник | Микола Ренненкампф | |||||||||
| Народився |
9 (21) вересня 1839 Веймар, Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське | |||||||||
| Помер |
17 (29) січня 1885 (45 років) Пратоліно, біля Флоренції, Королівство Італія | |||||||||
| Похований | Нижній Тагіл | |||||||||
| Відомий як | підприємець, дипломат, колекціонер мистецтва | |||||||||
| Країна | Російська імперія | |||||||||
| Alma mater | юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету | |||||||||
| Рід Демидови | ||||||||||
| Батько | Павло Миколайович Демидов[ru] | |||||||||
| Мати | Демидова-Карамзина Аврора Карлівнаd | |||||||||
| У шлюбі з | Мещерська Марія Елімівнаd і Трубецька Олена Петрівнаd | |||||||||
| Діти | Демидов Єлім Павловичd, Демидова Аврора Павлівна, Демидов Анатолій Павловичd, Демидов Микита Павловичd[1], Демидов Павло Павловичd[1], Демидова Олена Павлівнаd[1] і Демидова Марія Павлівнаd | |||||||||
| Релігія | православного віросповідання | |||||||||
| Нагороди |
Російські
Іноземні
| |||||||||
| Підпис |
 | |||||||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||||||||
Біографія ред.
Павло Демидов народився в 1839 році у Веймарі (Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське), здобув домашню освіту.
У 1856–1860 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Перебував на дипломатичній службі у Відні та Парижі. Після раптової смерті дружини (від пологів) повернувся до Росії, був радником губернського правління у Кам'янці-Подільському, а в січні 1871 року обраний на посаду київського міського голови[4][5].
Саме в той час, коли Демидов обіймав цю посаду, у його житті трапилися чи не найвизначніші події: 21 травня 1871 року він одружився вдруге (з княжною Оленою Трубецькою), а 2 липня 1872 року успадкував від бездітного дядька Анатолія Демидова титул італійського князя Сан-Донато (на який, проте, мав право лише за кордоном). У вересні 1872 року подав у відставку з посади міського голови[6], його замінив Густав Ейсман[7], а навесні 1873 року відбулася зворотня заміна[8][9][10][11]. У вересні 1873 року отримав чин придворного єґермейстера[12].
За часів Демидова в Києві сталась ще одна подія, про яку нечасто згадують. У 1872 році запрацював міський водогін: вода з Дніпра проходила через англійський фільтр і подавалась заможним киянам[13].
У Києві жив у власній садибі на Бібіковському бульварі (сучасний бульвар Тараса Шевченка). Сприяв будівництву нової будівлі міської думи. На кошти Демидова діяло Київське реальне училище[14], опікувався він Подільською чоловічою та Подільською жіночою гімназіями, Олександрівським ремісничим училищем, музичною школою[13].
У січні 1875 року був обраний до нового складу думи[15], але балотуватися на посаду міського голови відмовився[16], поїхавши до свого князівства. Утім, Демидову судилося ще раз повернутися до Києва — у статусі вповноваженого Червоного Хреста під час російсько-турецької війни 1877–1878 років У Києві колишнього голову зустріли з почестями, і він довів, що заслуговує на це: не обмежуючись державними субсидіями, допомагав пораненим солдатам з особистих статків. Помер у 1885 році в Італії[17].
Нагороди ред.
- Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1874).
- Орден Святої Анни 2-го ступеня (1877).
- Орден Святої Анни 3-го ступеня (1867).
- Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1883).
- Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1865).
- Командор ордена Христа (Португалія, 1867)
- Кавалерский хрест ордена Спасителя найвищого ступеня з короною і бантом (Греція, 1868)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря 1-го ступеня (Італія, 1872).
- Командорський хрест 1-го класу ордена Полярної Зірки (Швеція, 1875).
Примітки ред.
- ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
- ↑ рос. дореф. Въ засѣданіи 28 ноября […] городская дума, желая выразить благодарность П. П. Демидову князю С.-Донато, за сдѣланныя им весьма значительныя пожертвованія […] и вообще за его полезную дѣятельность, единогласно, закрытою баллотировкою, избрала его почетнымъ гражданиномъ города Кіева и опредѣлила ходатайствовать въ установленномъ порядкѣ объ утвержденіи его въ этомъ званіи // Кіевлянинъ. — 1874. — № 143. — 30 ноября. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Государь Императоръ, по всеподданѣйшему докладу министра внутреннихъ дѣлъ, Высочайше соизволилъ на присвоеніе, согласно съ ходатайствами городскихъ обществъ, званія почетныхъ гражданъ лицамъ: […] Кіевскому городскому головѣ Демидову князю Санъ-Донато почетнаго гражданина г. Кіева […] // Кіевлянинъ. — 1875. — № 1. — 1 января. — С. 1.
- ↑ рос. дореф. 31 января кіевскимъ городскимъ головою избранъ камеръ-юнкеръ Двора Его Императорскаго Величества П. П. Демидовъ // Кіевлянинъ. — 1871. — № 14. — 2 февраля. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. 13 февраля въ собраніи кіевской городской думы, под предсѣдательствомъ утвержденнаго г. министром внутреннихъ дѣлъ вновь избраннаго городского головы П. П. Демидова, происходили выборы членовъ городской управы […] // Кіевлянинъ. — 1871. — № 20. — 16 февраля. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Кіевскій городской голова П. П. Демидовъ вошелъ въ думу съ прошеніемъ об увольненіи его отъ должности городскаго головы // Кіевлянинъ. — 1872. — № 110. — 14 сентября. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Выборъ городскаго головы. Въ экстренномъ засѣданіи кіевской городской думы 19 сентября избранъ, 46-ю голосами противъ 16-ти, статскій совѣтникъ Густавъ Ивановичъ Эйсманъ // Кіевлянинъ. — 1872. — № 113. — 21 сентября. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Кіевскій голова статскій совѣтникъ, Г. И. Эйсманъ, отказался отъ должности и на слѣдующей недѣлѣ будетъ назначено засѣданіе думы для выбора новаго головы // Кіевлянинъ. — 1873. — № 47. — 21 апрѣля. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Въ бывшемъ, по случаю отказа Г. И. Эйсмана отъ должности городскаго головы 13-го сего апрѣля экстренномъ засѣданіи постановлено: въ слѣдующемъ засѣданіи избрать кандидатовъ на должность городскаго головы. Избранные затѣмъ въ засѣданіи думы 19-го апрѣля кандидаты получили голосовъ: П. П. Демидовъ 34, Ф. И. Войтенко 19, Н. Г. Хряковъ 12, Н. К. Ренненкампфъ 11, И. А. Толли 10, Галаганъ 9, Н. Х. Бунге 5, князь Репнинъ 3. 26 сего апрѣля имѣетъ быть въ биржевой залѣ въ 7 часовъ вечера собраніе кіевской городской думы для избранія городскаго головы // Кіевлянинъ. — 1873. — № 49. — 21 апрѣля. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Въ засѣданіи кіевской городской думы выбранъ на мѣсто отказавшагося отъ должности городскаго головы Г. Эйсмана, прежде бывшій голова П. П. Демидов, князь Санъ-Донато // Кіевлянинъ. — 1873. — № 51. — 1 мая. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. 13 мая г. министръ внутреннихъ дѣлъ утвердилъ кіевскимъ городскимъ головою избраннаго въ эту должность городскою думою П. П. Демидова, князя С. Донато // Кіевлянинъ. — 1873. — № 63. — 29 мая. — С. 1.
- ↑ рос. дореф. Государь Императоръ, въ бытность свою въ Кіевѣ (21–24 августа) соизволилъ пожаловать: […] кіевскому городскому головѣ, коллежскому совѣтнику Демидову, князю Санъ-Донато — назначеніе въ должность егермейстера Его Императорскаго Величества […] // Кіевлянинъ. — 1873. — № 102. — 28 августа. — С. 2.
- ↑ а б Вітолін, Олександр (24 січня 2022). Багатій на чолі міста: як Демидов Києвом керував. Вікенд (укр.). Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
- ↑ Матченко И. П. Двадцатипятилетие Киевского Реального Училища (1873–1898 г.): историческая записка
- ↑ рос. дореф. 7-го января, въ биржевой залѣ, происходили въ избирательномъ собраніи 1-го разряда выборы въ гласные новой городской думы. Избраны П. П. Демидов, князь Санъ-Донато, Г. И. Эйсманъ, Ѳ. И. Войтенко, Н. Х. Бунге, Н. К. Ренненкампфъ, Г. Гладинъ, Н. Дехтеревъ, М. Дехтеревъ, М. Вайнштейнъ, проф. К. Митюковъ, проф. Ѳ. Меринг […] // Кіевлянинъ. — 1875. — № 4. — 9 января. — С. 1.
- ↑ рос. дореф. Сегодня, 22 января, было первое засѣданіе новой думы для выбора городскаго головы; но выборы, вслѣдствіе отказа всѣхъ предложенныхъ къ баллотированію кандидатовъ, несостоялись и были отложены впредь до новаго собранія думы // Кіевлянинъ. — 1875. — № 10. — 23 января. — С. 2.
- ↑ рос. дореф. Телеграфъ сообщилъ о неожиданной смерти Павла Павловича Демидова, князя Санъ-Донато. Покойный служилъ одно время въ подольской губерніи и былъ кіевск. город. головою въ первое четырех-лѣтіе послѣ введенія новаго городоваго положенія // Кіевлянинъ. — 1885. — № 15. — 18 января. — C. 2.
Джерела ред.
- Анисимов А. Л. Князь — потомок кузнеца…// Киевский ТелеграфЪ. — 2008. — № 24 (422). — 20–26 июня. (рос.) [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Друг О. М., Ковалинський В. В., Мельник О. М. Від війта — до мера. — К. : ДОН-97, 2004. — C. 29, 30, 31, 32. — ISBN 966-7320-00-6. [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Демидов, Павел Павлович // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — 1910. — Т. VII. — Ствп. 71–72. (рос. дореф.)(рос.)
- Черкас А. Демидов, Павел Павлович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1905. — Т. 6 : Дабелов — Дядьковский. — С. 227–229. (рос.)
- Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
- Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К. : Довіра, 2008. — С. 36. — ISBN 978-966-507-226-3. [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Формулярный список о службе Демидова Павла Павловича, князя Сан-Донато. Копия. 18 марта 1885 г. Петербург. Фол., 4 лл. // ІР НБУВ, ф. 136, № 77. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 9 травня 2016.]
