Гюстав Шарпантьє
Гюстав Шарпантьє (фр. Gustave Charpentier; 25 червня 1860, Дьєз, Франція — 18 лютого 1956 Париж, Франція) — французький композитор, послідовник натуралістичного руху Еміля Золя, член Інституту Франції (1912).
| Гюстав Шарпантьє | |
|---|---|
| фр. Gustave Charpentier | |
 | |
| Народився |
25 червня 1860[4][5][…] Дьєз, Гранд-Ест[1][6] |
| Помер |
18 лютого 1956[1][2][…] (95 років) Париж[1][6] |
| Поховання | Пер-Лашез |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Місце проживання | Париж |
| Діяльність | композитор, диригент, письменник |
| Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Вчителі | Emile Pessardd |
| Знання мов | французька[4][7] |
| Членство | Академія красних мистецтв Франції[8] |
| Напрямок | класична музика |
| Жанр | опера і класична музика |
| Magnum opus | Louise[d] і Julien ou La Vie du poèted |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0153431 |
Біографія ред.
Музичну освіту здобув в Паризькій консерваторії, де його педагогами були Ламбер Жозеф Массар (скрипка) і Жуль Массне (композиція). За кантату «Дідона» був удостоєний Римської премії, завдяки чому 1887 — 90 роки провів в Італії. Після перебування в Римі написав симфонічну сюїту «Італійські враження» (1890), на музику якої пізніше, у 1913, був поставлений балет. Надалі жив у Парижі. Вершина творчості композитора — опера «Луїза», за своїм стилем близька традиціям веризму і французької ліричної опери.
Музично-просвітницька діяльність ред.
Гюстав Шарпантьє вів інтенсивну музично-просвітницьку роботу. У 1900 він заснував Народну консерваторію (Інститут Мімі Пенсон), в якій дівчата з соціальних низів мали можливість отримати безкоштовну освіту, і став її директором. Був ініціатором створення Народного театру, організатором масових народних музичних свят «Свято коронування Музи», писав до них музику.
Твори ред.
Опери ред.
Кантати ред.
Оркестрові твори ред.
Твори для голосу з фортепіано ред.
та ін.
Примітки ред.
- ↑ а б в г Шарпантье Гюстав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Академія красних мистецтв Франції // New International Encyclopedia — Dodd, Mead & Co., 1902.