Гризáйль (фр. grisaille, від gris — «сірий») — техніка живопису, в якій зображення виконується виключно у відтінках сірого. Також гризайлем називається техніка монохромного емалювання в кераміці, та монохромний вітраж. Кінцевий твір, виконаний у цій техніці, також називається гризайлем.

Адріан ван де Венне, «Фрідріх V, курфюрст Пфальцу, король Богемії, і його дружина Елізабет Стюарт на коні», між 1626 та 1628 рр.

Виконання ред.

Твір у техніці гризайлю може бути самостійним зображенням, або попереднім підмальовком під олійний живопис — тоді художник покриває гризайль шарами кольорового лаку. Крім того, гризайль може слугувати підготовчим малюнком для гравюри. Часто гризайль імітує рельєф або скульптуру. Гризайлі можуть включати дещо ширшу колірну гаму. Виконані в коричневому кольорі, називаються брюнайлем, а виконані в зеленому кольорі, називаються вердалью[1].

Зазвичай гризайль виконується на темній основі. Кожен наступний шар малюнка світліший за попередній[2].

Також гризайлем називається техніка покриття кераміки (рідше металу) білою глазуррю. Товстіший шар глазурі дає білий колір, а тонший — сірий, що створює виразні світло-тіньові ефекти, посилює об'єми та тривимірність[1].

У вітражному мистецтві гризайлем називають одноколірні композиції зі скла[1].

Історія ред.

 
Ієронім Босх. Створення світу, стулки триптиха «Сад земних насолод», між 1480 та 1490 рр.

Монохромний живопис відомий здавна на Сході, зокрема живопис тушшю знаний приблизно з 650 року н. е. Він відомий як мо-шуй у Китаї, суйбокуґа або сумі-е в Японії та соомуква в Кореї[1].

Техніка гризайлю здобула популярність у західному живописі через ілюстрування рукописів, де зображення часто виконувалися чорнилом і розмивкою з обмеженим діапазоном кольорів. До відомих представників гризайлевого живопису належать митці XIII й XIV ст.: француз Жан Пуселль та англійський художник Метью Паріс. Ця техніка широко застосовувалася в скрипторіях по всій Ірландії та Північній Англії[1]. Гризайлі не були самостійними малюнками, а доповнювалися кольоровими ініціалами й рамками[3].

В епоху Проторенесансу Джотто використовував гризайль для малювання деяких своїх фресок у капелі Скровеньї у Падуї. Гризайль застосовувався художниками раннього нідерландського Відродження: Робертом Кампіном, Яном ван Ейком і Гуго ван дер Гусом, Гансом Мемлінгом, Ієронімом Босхом. Серед найвідоміших зразків гризайлю нідерландського Відродження — дві зовнішні панелі вівтаря Портінарі Гуго Ван Дер Гуса, що зображують архангела Гавриїла та Богородицю як кам'яні скульптури. Коли їх відправили до Італії в 1483 році, малюнки справили величезний вплив на художників флорентійського Відродження. Ієронім Босх використовував гризайль, щоб намалювати Створення на зовнішній стороні триптиха «Сад земних насолод»[1].

За Високого Відродження до гризайлю вдавалися Андреа Мантенья, Мікеланджело, а також Андреа дель Сарто. Протягом XVI ст. традиція малювання гризайлем підтримувалася в Нідерландах Мартеном ван Гемскерком, Пітером Брейгелем Старшим, далі її продовжили Гендрік Гольціус, Адріан ван де Венне, Ян ван Гоєн і Рембрандт[1]. Гризайлеві емалі були розроблені у XVI ст. у Франції Ліможською школою емальєрів. Серед найвідоміших практиків цієї техніки були члени родини Пеніко[4].

Наприкінці XVIII ст. до гризайлю вдавалися для імітації класичної скульптури в оздобленні стін і стелі[4].

Техніка також була популярна серед деяких художників XX ст., включаючи Альфреда Леслі, Чака Клоуза[4] та Пабло Пікассо[1].

Зразки гризайлю різних століть ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и Grisaille Paintings, Grey, Monochrome Art. www.visual-arts-cork.com. Процитовано 20 березня 2024. 
  2. ART, MATE (22 серпня 2020). Realistic Oil Painting: A CONTEMPORARY GUIDE TO REALISTIC OIL PAINTING, UNDERPAINTINGS, LAYERING AND DIRECT PAINTING METHODS FOR BEGINNERS (англ.). Jan Matěják. с. 101. ISBN 979-8-6600-5054-1. 
  3. Morrison, Elizabeth; Kren, Thomas (8 січня 2007). Flemish Manuscript Painting in Context: Recent Research (англ.). Getty Publications. с. 13. ISBN 978-0-89236-852-5. 
  4. а б в Grisaille | Flemish, Renaissance, Monochrome | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 20 березня 2024. 

Посилання ред.