Градчани
Градчани (чеськ. Hradčany, нім. Hradschin) — один з чотирьох історичних районів Праги, що зберіг до 1784 року право на самокерування.
| Градчани Прага | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°05′22″ пн. ш. 14°23′50″ сх. д. / 50.08944444447177347° пн. ш. 14.397222222249777° сх. д.Координати: 50°05′22″ пн. ш. 14°23′50″ сх. д. / 50.08944444447177347° пн. ш. 14.397222222249777° сх. д. | ||||
| Країна |
 Чехія[1] | |||
| Адмінодиниця | Прага | |||
| Площа | 1,515 квадратний кілометр | |||
| Населення | 1774 осіб (26 березня 2021)[2] | |||
| Карта | ||||
  Градчани Градчани (Прага) | ||||
 Градчани у Вікісховищі | ||||
Стара імператорська резиденція Празький град і місто-фортеця Градчани, що знаходиться поруч, розташовані на скелястому пагорбі лівого берега річки Влтави. Назва району пішло від слова «hrad», що чеською означає «фортеці, замок, укріплене поселення».
Історія Градчан ред.
До початку XIX століття до західної частини Празького граду підступав ліс, через котрий проходила дорога до Бржевновського, а пізніше і Страговського монастиря, і вела далі в бік північно-західної Богемії. Біля цієї дороги, поруч з Градом (на місці сучасної Градчанської площі) було старе слов'янське поселення, котрому біля 1333 року бургграф Празького грааду Гінек II Берка з Дуби присвоїв статус міста.
Це поселення у часи правління чеського короля Карла IV (1375 рік) було розширено далі на захід до сучасних площі Погоржелец, Лоретанської площі й району Новий світ, а також захищене системою стін фортеці (Голодна стіна). Як і розташоване поруч місто Мала Страна, Градчани стали жертвою нищівних гуситських війн у 1420 році і в 1541 вигоріли повністю разом з територією Празького Граду.
Після цієї пожежі площу, що звільнилася від попередніх забудов, почали викупати дворяни і представники церкви, тут почали рости палаци у стилі ренесанс і канонічні будинки. Престиж міста виріс у 1598 році, коли імператор Рудольф II Габсбург надав йому статус «Королівського міста», приблизно в цей же час (1588 рік) будується Градчанська ратуша, на дверях котрої досі знаходиться металічний «празький лікоть» — офіційна міра довжини того часу.
До першої половини XVIII століття Градчани від комплексу Празького Граду были відділені глибоким викопаним ровом з відкидним мостом.
Головні пам'ятки ред.
- Градчанська ратуша (1598, ренесанс);
Вид на Градчани з південного заходу - Шварценберзький палац (1545–63, ренесанс, розпис 1580, зараз Військово-історичний музей);
- Мартиницький палац (1552–63, 1598, 1624, ренесанс; нині Канцелярія головного архітектора);
- Архієпископський палац (1562–64, 1669-94, 1763–64, бароко);
- Чернінський палац (1669–1720, бароко; нині Міністерство іноземних справ);
- Тосканський палац (1690, бароко);
- Штернберзький палац (1690–1720, бароко; нині Національна галерея);
- Гложецький палац (кінець XVII ст.; нині посольство Австрії);
- Дитріхштейнський і Грзанский палаци (XVIII ст., бароко; нині парадні державні резиденції);
- Сальмський палац (1800–10, ампір; нині посольство Швейцарії);
- Празька Лорета (1626–1756, бароко);
- Страгівський монастир (закладений у 1140 р., романський і готичний стилі) з Йозефінською бібліотекою (1782–84; ніне Музей національної письмовості);
- Костьол св. Яна Непомуцького (1720–28, бароко, арх. К. І. Динценгофер);
- Монастир капуцінов на Лоретській площі (1601, ренесанс і бароко);
- Костьол св. Роха (1603–12; пізня готика);
- Костьол діви Марії на Страговські надворжи (будувались з XII до XVIII століття, різні стили);
- Чумний стовп зі статуєю діви Марії (1726, бароко).
Примітки ред.
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Český statistický úřad https://www.czso.cz/csu/czso/vysledky-scitani-2021-otevrena-data
- ↑ Jiří Hrůza. Urbanismus světových velkoměst. I díl. Praha. — Praha : Vydavatelství ČVUT, 2003. — 191 с. — ISBN 80-01-02764-3.
- ↑ Чешский туристический портал, текст на чешском языке. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 31 грудня 2015.
- ↑ Описание Пражской Королевской дороги, текст на чешском языке. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2015.