Горонглаб

село Горонглаб
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Берегівський район
Громада	Батівська селищна громада
Облікова картка	Горонглаб
Основні дані
Засноване	1800
Населення	797
Площа	1,21 км²
Густота населення	658,68 осіб/км²
Поштовий індекс	90214
Телефонний код	+380 3141
Географічні дані
Географічні координати	48°18′40″ пн. ш. 22°21′45″ сх. д. / 48.31111° пн. ш. 22.36250° сх. д.Координати: 48°18′40″ пн. ш. 22°21′45″ сх. д. / 48.31111° пн. ш. 22.36250° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	102 м
Відстань до; обласного центру	49 км
Відстань до; районного центру	27 км
Місцева влада
Адреса ради	90213 с. Батрадь, вул. Коштель, 7
Сільський голова	Гайду Федір Ернестович
Карта
	Горонглаб
	Горонглаб
Мапа
	Горонглаб у Вікісховищі

Горонгла́б (Гаранглаб до 1946, Дзвінкове до 1995) — село в Україні, у Берегівському районі Закарпатської області.

Географія ред.

Село розташоване за 27 км на північному заході від райцентру. Через село пролягає автошлях Т 0707. Поблизу села розташований пункт пропуску Дзвінкове на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Лонья», медьє Саболч-Сатмар-Береґ, на автошляху місцевого значення у напрямку Ньїредьгаза.

Історія ред.

Село засноване в XIV ст., принаймні, тоді воно вперше згадується в грамотах. Назва села буквально, у перекладі з угорської, означає «дзвіниця», через наявність в селі в минулому каплиці чи дзвіниці. З моменту заснування села ним володіла родина Лоняї. Разом із нею населення села в 1550 р. перейшло з католицької віри в реформатську. З 1795 р. велася метрична книга села. В 2001 р. село сильно постраждало під час повені.

За часів панування Габсбургів село мало власну символіку. Так, на печатці громади Горонглаб 1844 р. виступав малюнок рибалки з сіткою, що стоїть на березі річки; у затвердженому Міністерством внутрішніх справ Угорщини 1904 р. гербі селища повторювалось те саме зображення, вміщене на блакитному геральдичному щиті.

1946 року село Гаранглаб перейменовано на Дзвінке^[1]. З 1995 році село має угорську назву Горонглаб.

Релігія ред.

Власна реформатська церква була збудована в 1993 р., витримана в класичному стилі. Старовинну дерев'яну церкву на початку дев'яностих років минулого століття було знесено паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо ще довгий час зберігалось, за припущенням, воно може бути схованим під кафедрою в новій церкві.

Невелика православна громада села також збудувала собі храм.

Українська частина села заснована за часів Чехословаччини в 1930-х роках вихідцями з Хустського та інших верховинських районів. У кінці 1930-х люди зібрали матеріал на спорудження церкви, але перешкодив прихід радянської влади.

У 1960-х роках заклали фундамент під церкву, але знову не встигли з будівництвом – влада примусила розбити «незаконний» фундамент.

Ділянку для теперішньої церкви виділив місцевий колгосп. Проект підготував берегівський архітектор Олег Книш, а будівництво цегляної споруди очолив місцевий майстер Василь Керита. Багато зусиль доклали Павло Готько, Іван Сусік, Петро Зеленко, Іван Рябошапка. Іконостас перенесли з розібраної дерев’яної церкви у Бадові, а верхню частину доробив Йосип Барна. Місцевий художник Василь Шпилька розмалював інтер’єр та виконав начерк завершення іконостаса. Плащаницю та велику ікону св. Петра і Павла над входом до церкви намалювала ужгородська художниця Наталія Сима.

15 жовтня 2023 року релігійна громада Святих Петра і Павла на зборах ухвалила рішення про вихід з Мукачівської єпархії УПЦ МП та приєдналася до Закарпатської єпархії ПЦУ^[2].