Горихвістка чорна
| Горихвістка чорна | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Phoenicurus ochruros (S. G. Gmelin, 1774) | ||||||||||||||
 Поширення: різними кольорами позначені різні підвиди | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Горихві́стка чо́рна[1] (Phoenicurus ochruros) — вид птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Поширений в Європі, на заході Північної Африки, у Західній і Центральній Азії, де населяє переважно культурні ландшафти. В Україні гніздовий, перелітний птах. Перебуває під охороною Бернської і Боннської конвенцій.[2]
Морфологічні ознаки ред.
Дрібний (менший за горобця) птах з яскраво-рудим хвостом, який майже весь час характерно тремтить. Маса тіла 14—19 г, довжина тіла близько 14 см. У дорослого самця у шлюбному вбранні верх темно-сірий; лоб, вуздечка, щоки, покривні пера вух, горло і воло чорні; груди і черево темно-сірі; надхвістя руде; підхвістя світло-руде; махові пера чорні, біла облямівка другорядних махових пер утворює на складеному крилі добре помітну світлу пляму; хвіст рудий, крім бурих центральних стернових пер; дзьоб і ноги чорні. У позашлюбному вбранні у самця чорні пера з сірою верхівкою. Доросла самка однотонно сірувато-бура, за винятком рудих надхвістя і хвоста, а також світло-рудого підхвістя. Молодий птах схожий на дорослу самку, але пера з темною верхівкою[3].
Поширення та чисельність ред.
Горихвістка чорна широко поширена від південної і центральної Європи, північно-західної Африки, Великої Британії та Ірландії на південь до Марокко, на схід — до центрального Китаю. Це осілий птах у південних частинах ареалу та перелітний у північних і східних районах гніздування; мігрує взимку у південну і західну Європу та Азію, а також північну Африку. В Україні поширені як гніздові птахи на всій території, крім більшої частини Криму[4].
Чисельність в Європі дуже велика, оцінена в 4—8,8 млн. пар, в Україні — 200—355 тис. пар[5]
Розмноження ред.
Населяє переважно культурний ландшафт, рідко гори. Гніздиться в містах, селищах та селах. Улюбленими місцями гніздування є багатоповерхові будівлі на стадії будівництва, а також старі або нежилі будівлі.
Гніздиться окремими парами. Гнізда розміщує в різноманітних порожнинах, виїмках та тріщинах будівель, на горищах, під карнизами, у внутрішніх приміщеннях, іноді в купі каміння або цегли. Може займати штучні гніздівлі напівзакритого типу, що розміщені в прихованих місцях; іноді займає старі гнізда ластівок.
Гніздо зроблене з великої кількості сухих стебел з листям трав'янистих рослин, соломи, різноманітного волосся — все це складене в конструкцію, яка тримає форму, пружне на дотик. Вистилка включає волосся, шерсть, пір'я. У гніздах, що споруджені у містах, основним будівельним матеріалом слугують повсть, клоччя, вовняні нитки, та інший аналогічний матеріал.
У повній кладці 5, рідше 4 або 6 яєць. Шкаралупа злегка блискуча, чисто-біла з ледь помітним блакитним відтінком, рідше з червонувато-коричневими крапками.
У горихвістки чорної буває, як правило, дві кладки: перша — наприкінці квітня — в травні; друга — в червні — липні. Насиджує самка протягом 12—13 діб. Пташенята залишають гніздо у віці 12—16 діб[6].
Живлення ред.
Кормом для горихвістки чорної є комахи, павуки, багатоніжки; взимку — частково плоди (наприклад, бузина, малина тощо).
Охорона ред.
Вид занесений до Додатку ІІ Бернської (охоронна категорія: підлягає особливій охороні) і Додатку ІІ Боннської (охоронна категорія: стан виду є несприятливим) конвенцій[2].
Систематика ред.
Виділяють 5—8 підвидів.
Група phoenicuroides об'єднує форми з Центральної та Східної Азії:
- P. o. phoenicuroides (F. Moore, 1854)
- P. o. rufiventris (Vieillot, 1818)
- P. o. xerophilus (Stegmann, 1928)
Група ochruros об'єднує форми із Західної Азії та Європи:
- P. o. ochruros (S. G. Gmelin, 1774)
- P. o. semirufus (Hemprich & Ehrenberg, 1833)
Група gibraltariensis об'єднує з Європи та Африки:
- P. o. gibraltariensis (J. F. Gmelin, 1789)
- P. o. aterrimus (von Jordans, 1923)
Джерела. Примітки ред.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенко. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 26)
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Птахи України. Горихвістка чорна. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 1 квітня 2020.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
- ↑ Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.
Посилання ред.
- BirdLife International. 2014. Phoenicurus ochruros. The IUCN Red List of Threatened Species 2014: e.T22710051A62582233. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2014-2.RLTS.T22710051A62582233.en. Downloaded on 02 January 2016.(англ.)