Глазков Микола Іванович
| Микола Іванович Глазков | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
30 січня 1919 село Лиськово Нижньогородської губернії | |||
| Помер |
1 жовтня 1979 (60 років) Москва | |||
| Поховання | Востряковський цвинтар | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Національність | росіянин | |||
| Діяльність | поет, перекладач | |||
| Alma mater | Московський педагогічний державний університет | |||
| Мова творів | російська | |||
|
| ||||
Мико́ла Іва́нович Глазко́в (30 січня 1919, село Лиськово Нижньогородської губернії — 1 жовтня 1979, Москва) — радянський поет, перекладач.
Біографія ред.
Народився в сім'ї юриста Івана Миколайовича Глазкова. У 1923 його родина переїхала до Москви. Батько, юрист Московської міської колегії захисників, був заарештований і розстріляний в 1938 році[1].
Вірші писав з 1932-го. З 1938 навчався на філологічному факультеті Московського державного педагогічного інституту. У армії не призивався за станом здоров'я.
В 1939 разом з Юліаном ДОЛГІН заснував неофутуристичну літературну течію «небивалізм» і випустив два машинописних альманахи, за що в 1940-у був виключений з інституту.
1941 року за рекомендацією Миколи Асєєва був прийнятий в Літературний інститут, де навчався з перервами до 1946-го.
У сорокові роки, був першим, хто вжив близьке за змістом та формою до самвидаву, слово «самсебевидав» (рос. самсебяиздат) і ставив його на виготовлених ним розфарбованих й переплетених машинописних збірках своїх віршів[2].
Починаючи з другої половини 1950-х років жив літературною працею.
В 1966 знявся у епізодичній ролі «літаючого мужика» Юхима у фільмі Андрія Тарковського «Андрій Рубльов».
Помер у Москві в 1979 році. Похований на Востряковському кладовищі.
Бібліографія ред.
- Моя эстрада. Стихи. — Калинин, 1957.
- Зелёный простор. — М.: Советский писатель, 1960.
- Поэтоград. Стихи. — М.: Молодая гвардия, 1962.
- Дороги и звезды. — М.: Советская Россия, 1966.
- Пятая книга. — М.: Советский писатель, 1966.
- Большая Москва. Стихи. — М.: Московский рабочий, 1969.
- Творческие командировки. — М.: Советский писатель, 1970.
- Незнамые реки. — М.: Молодая гвардия, 1975.
- С января до января. — М.: Советская Россия, 1976.
- Вокзал. Стихотворения, поэмы. — М.: Советский писатель, 1976.
- Неповторимость. Стихи. — М.: Советский писатель, 1979.
- Избранные стихи. — М.: ХЛ, 1979.
- Голоса друзей. — М.: ДЛ, 1982.
- Автопортрет: Стихи и поэмы. — М.: Советский писатель, 1984.
- Арбат, 44. — М.: Советская Россия, 1986.
- Избранное. — М.: ХЛ, 1989. — 541 c.
- Тутанхамона видел я в гробу. — М.: Правда, 1990.
- Самые мои стихи. — М.: Слово/Slovo, 1995.
- Краткостишья. — Астрахань: Волга, 1999.
- Хихимора. — М.: Время, 2007.
Джерела ред.
- В. Кожинов. Простота и упрощённость // «Литературная газета», 11.02.1970.
- П. Вегин. «Арбат, 44» // «Октябрь» № 3, 1989.
- Н. Старшинов. «Сужу о друге по вершинам» // «Смена» № 4. 1989.
- Воспоминания о Николае Глазкове. — М., 1989.
- Е. Перемышлев. Николай Иванович Глазков — великий русский гуманист и путешественник // «Октябрь» № 1, 1992. С. 193–208.
- А. Базлаков. Коля Глазков // «Арион» № 2, 1996.
- Т. Бек. «Но и природу я не постиг, как не постиг смерть» // «Новый мир» № 2, 1997. С. 102.
- Константин Ваншенкин. Писательский Клуб. — М.: Вагриус, 1998. С. 262–266.
- Л. Лосев. Крестный отец самиздата // Л. Лосев. Собранное. — Екатеринбург: У-Фактория, 2000. С. 571–574.
- И. Винокурова. Последние футуристы: «Небывалисты» и их лидер Николай Глазков // «Вопросы литературы», № 3, 2000.
- И. Винокурова. На Новинском бульваре (Николай Глазков и Г. А. Глинка) // «Вопросы литературы», № 1, 2003.
- И. Винокурова. «Всего лишь гений…» Судьба Николая Глазкова. — М.: Время, 2006.
Примітки ред.
- ↑ Русский Мартиролог. Расстрельные списки: Гаак — Гуяш>. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 26 липня 2013.
- ↑ Самсебяиздат. Архів оригіналу за 14 листопада 2010. Процитовано 26 липня 2013.