Гає Ауленті
Гаєтане «Гає» Ауленті (італ. Gae Aulenti; 4 грудня 1927, Палаццоло-делло-Стелла — 1 листопада 2012, Мілан) — італійська архітекторка і дизайнерка, авторка низки відомих у світі проектів, пов'язаних з реконструкцією музеїв, колишній президент Академії мистецтв Брери в Мілані.
| Гає Ауленті | |
|---|---|
| Гаєтане Ауленті італ. Gae Aulenti | |
 | |
| Народження |
4 грудня 1927 Палаццоло-делло-Стелла, Італія |
| Смерть |
1 листопада 2012 (84 роки) Мілан, Італія |
| Поховання | Монументальне кладовище |
| Країна |
 Італія |
| Навчання | Міланський Політех |
| Діяльність | архітекторка, сценографка, дизайнерка, художниця по костюмах, дизайнерка інтер'єрів, furniture designer |
| Архітектурний стиль | Metodo Castiglionid |
| Найважливіші споруди | Музей д'Орсе |
| Членство | Академія Святого Луки[1] |
| Нагороди | |
 Гає Ауленті у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Гаєтане Ауленті народилась 4 грудня 1927 року в Палаццоло-делло-Стелла, Італія.[2] У 1959 році здобула освіту на факультеті архітектури Міланського політеху, її однокурсником був Вітторіо Гаратті. Згодом працювала в журналі архітектури і дизайну Casabella Continuita дизайнером-графіком і в журналі Lotus International. На її становлення як архітекторки спочатку вплинув неореалізм, а пізніше італійська течія під назвою «neoliberty» (найбільш відомі приклади — Вежа Веласка в Мілані і Вежа ББПР в Турині).
Гає Ауленті активно займалась викладацькою і громадською діяльністю, викладала у Венеціанській школі архітектури у 1960—1962 роках і в Міланській школі архітектури у 1964—1967 роках, читала лекції на кафедрі архітектури Венеціанського університету. В той час вона працювала над дизайном для універмагу «La Rinascente», а згодом розробляла дизайн меблів в дизайнерській компанії Zanotta [Архівовано 28 липня 2016 у Wayback Machine.], де створила такі відомі роботи як стілець «April» [Архівовано 28 липня 2016 у Wayback Machine.] з нержавіючої сталі, що складається, і стіл стіл «Sanmarco» [Архівовано 28 липня 2016 у Wayback Machine.], зроблений з дзеркального скла. Згодом Ауленті стала віце-президентом Асоціації промислового дизайну.
У 1966 році Гає Ауленті стала діловим партнером компанії Olivetti, для якої вона створила дизайн кількох салонів (зокрема, «Olivetti Shop» (1966, Париж, Франція)). У 1968 році почала співробітництво з компанією Fiat, для якої розробляла дизайн інсталяцій, стендів і виставкових залів. Серед них — виставковий зал в Цюриху (1969—1970, Швейцарія), в Брюсселі (1970, Бельгія), у Турині (1970, Італія).[3]
У 1985 році, працюючи на компанію iGuzzini illuminazione, створила систему освітлення «Cestello» для Палаццо Грассі в Венеції і розробила процес промислового виробництва подібних систем освітлення. Згодом вона використовувала систему «Cestello» у багатьох проектних роботах для музеїв.
У 2001 році Ауленті створила мініатюрну версію світильників «Cestello» для невеликих приміщень на замовлення компанії iGuzzini illuminazione [Архівовано 16 липня 2016 у Wayback Machine.].
У 2011 Ауленті брала участь в дизайнерських роботах, пов'язаних з розширенням аеропорту Святого Франциска Ассізького в Перуджі.
Померла 31 жовтня 2012 року в своєму будинку в Мілані.[4] Останні роки життя важко хворіла, але не призупиняла роботу, зокрема, в 2012 році працювала над проектом реставрації культурного центру Палаццо Бранчіфорте в Палермо[5].
Відомі проекти ред.
Гає Ауленті відома завдяки участі в таких проектах, як Національний музей мистецтв у Парижі (Музей д'Орсе), Національний центр мистецтва і культури імені Жоржа Помпіду в Парижі, венеціанського Палаццо Грассі, Музею мистецтва Азії в Сан-Франциско, Національного музею мистецтва Каталонії в Барселоні, працювала над проектом реконструкції площі Кадорна в Мілані.[6] В Римі Ауленті займалась реконструкцією папських стаєнь при Квіринальському палаці.
Нагороди ред.
Гає Ауленті була кавалером французького ордену Почесного легіону. Також вона була нагороджена низкою високих урядових нагород Італії та інших держав, численними преміями і призами. Останню нагороду за досягнення в кар'єрі отримала 16 жовтня 2012 року від Трієналле Мілану.
Особисте життя ред.
Була двічі одружена, вперше за архітектором Франко Буцці (Franco Buzzi), потім за Карло Ріпа ді Меана[it], який був комісаром ЄС у справах культури. Залишились дочка і внучка. Донька Джованна Буцці (1955 р.н.), художник по костюмах, мешкає у Римі, має міжнародне визнання як костюмер театральних постановок та масових театралізованих заходів (розробила більше двох тисяч костюмів для церемонії закриття Зимових Олімпійських ігор 2006 року в Турині)[7].
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гає Ауленті |
- ↑ http://www.accademiasanluca.eu/it/accademici/id/632/
- ↑ Dott. Arch. Gae Aulenti. http://www.archiviogaeaulenti.info (італійська) . Архів оригіналу за 16 серпня 2016.
- ↑ Martin, Douglas (01.11.2012). Gae Aulenti, Musée d’Orsay Architect, Dies at 84. http://www.nytimes.com (англійська) . Архів оригіналу за 16 квітня 2016.
- ↑ V. Iovine, Julie (02.11.2012). Italian Architect Gae Aulenti Dies at 84. http://www.architecturalrecord.com (англійська) . Архів оригіналу за 17 серпня 2016.
- ↑ Pierro, Lucia (21.05.2012). A Palermo, riapre Palazzo Branciforte firmato Gae Aulenti. http://ilgiornaledellarchitettura.com (італійська) . Архів оригіналу за 16 вересня 2016.
- ↑ Wainwright, Oliver (05.11.2012). Gae Aulenti obituary. https://www.theguardian.com (англійська) . Архів оригіналу за 26 серпня 2016.
- ↑ Джованна Буцци. https://www.mariinsky.ru (російська) . Архів оригіналу за 5 жовтня 2016.