Галлурський юдикат
Галлурське суддівство, або Галлурський юдикат (лат. Iudicatus Gallurae, італ. Giudicato di Gallura, сард. Judicadu de Gallura) — юдикат (тип середньовічної держави) на острові Сардинія зі столицею в Чівіта. Назва походить від зображеного півня (gallus) на гербі. Ця держава протягом існування зберігала союз з Пізанською республікою, ставши плацдармом останньої на острові і в 1296 році її було приєднано до Пізи.
| Галлурський юдикат лат. Iudicatus Gallurae сард. Judicadu de Gallura італ. Giudicato di Gallura | ||||
| ||||
|
Герб | ||||
.svg) | ||||
| Столиця | Чівіта | |||
| Мови | італійська галлурський діалект | |||
| Релігії | католицтво | |||
| Форма правління | монархія | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | XI ст. | |||
| - Ліквідовано | 1296 | |||
Історія ред.
Перші архонти (юдикі або судді) на Сардинії були призначені ще за часів візантійського імператора Юстиніана I — після 534 року. Проте вони мали лише обмежені судові функції. Спочатку був один юдик усієї провінції Сардинія (Iudex Provinciae), який перебував в Кальярі. Згодом їх було 2 — в Арбореї і Кальярі. Головним цивільний керівником був презид, а військовим — дукс. Сама Сардинія стає частиною візантійського Африканського екзархату.
Значну вагу сардинські юдикати набувають внаслідок захоплення арабами Африканського екзархату у 698 році. Втім вплив Візантії на Сардинії залишався. Лише після захоплення арабами у 827 році Сицилії, сардинські юдикати опинилися відірваними від візантійської допомоги. Вони вимушені були самостійно захищати свої володіння.
Зі встановлення Македонської династії в Візантії починається активна політика візантійців у Західному Середземномор'ї. У 915 році згадується архонт (юдик), що керував Сардинією, Корсикою та Балеарськими островами. Його призначав візантійський імператор.
У цей час давньоримське місто Ольбія стає важливим політичним центром, де розташовувався юдик. Область його панування невідома. Відомо, що тут панувала родина Гунале (Унале). Згодом вона об'єдналася з родом Лакон з Арбореї. В результаті центр управління переноситься на південь. Область майбутньої Галлури стає провінцією спочатку Кальярського архонства, а потім Кальярського юдикату.В цей час Ольбія стає арабською піратською базою, яку було знищено пізанським флотом лише у 1003 році.
Ситуація змінилася після арабських вторгнень на Сардинію у 1015—1025 роках, внаслідок чого ослаблюється Кальярський юдикат, на півночі якого виникає Галлурське суддівство. Першим відомими юдиком був Манфред. Його наступники дотримувалися союзу з Пізою і Папським престолом. Після 1054 року юдикат визнає зверхність останнього. 1073 році в листі папи римського Григорія VII вперше згадується «Галлура».
У другій половині XI століття юдики остаточно відмовляються від додаткового титулу архонт, відбувається перехід з грецького церковного обряду на римський, поширюється бенедиктинське чернецтво, створюються численні монастирі. Наприкінці століття столиця Ольбія отримує нову назву Чівіта, яку вперше письмо згадано 1113 року.
У 1113—1116 роках війська юдикату беруть участь у походах пізанського флоту проти Майоркської тайфи. Водночас посилюється вплив пізанських купців у галлурській торгівлі. 1138 року єпархії юикату було підпорядковано Пізанському архієпископу, що ще більше посилило залежність Галлури від пізанців.
У 1203 році після смерті юдика Баризона I починається боротьба за владу в Галлурі, в яку втрутилися інші юдики Сардинії, Генуя, Піза і Папський престол. Зрештою перемогу здобуває пізанський кандидат Ламберто Вісконті, який разом з братом Убальдо починає активний наступ на Сардинії. Спочатку було підкорено Кальярський юдикат, потім домовлено про вигідний шлюб представника роду Вісконті зі спадкоємицею Торреського юдикату.
У 1238 році після смерті Убальдо II вплив Галлури на Сардинії на тривалий час зменшився. Лише у 1256 році Джованні I після поділу Кальярського юдикату разом з пізанським родом Герардески та Арборейським юдикатом вдалося розширити межі держави на південь.
Політичне і економічне піднесення юдикату тривало до 1260-х років. У цей час столиця Чівіта набуває назву Терранова. По всій країні велося масштабне будівництво. Втім у 1296 році після смерті Уголіно Вісконті права його доньки Джованни не були визнані, внаслідок чого більшу частину юдикату захопила Пізанська республіка, окремі частини дісталися Арборейському юдикату і роду Доріа. Згодом стало місцем боротьби королів Арагону, Пізи, генуезьких родів. 1324 року тут закріпилися арагонці.
Територія і населення ред.
Площа становила 4500 км². Простягалася північно-східною частиною Сардинії. Адміністративно поділялося на 13 кураторій: Тарас (Карас), Монтанея (Монтанджа), Уналі Сусу, Баланіяна (Баларіана), Канахім (Канахіні), Джеміні, Чівіта, Орфілі, Посада, Бітті, Оросеї Галтеллі, Франка ді Джиріфаї, Унале Джоссо. На чолі їх стояв куратор, якого призначав юдик. У свою чергу кураторії поділялися на бідди (села), на чолі яких перебував майор. Його призначав куратор. Куратор і майор мали фіскальні, судові та поліцейські обов'язки.
У 1250 році тут мешкало близько 50 тис. осіб.
Мова ред.
Більшість населення розмовляло галлурським діалектом, який розглядають як середнє між корсиканською і сардинською мовами. Більшість вчених відносить цей діалект до корсиканської мови. Серед знаті була поширена італійська мова.
Право ред.
Статус станів, здійснення правосуддя, судова діяльність регулювалася на основі кодексу «Carta de Logu», який було створено під впливом пізанського законодавства.
Економіка ред.
Частоков було розвинено скотарство і землеробство, більш значущим було рибальство. Втім юдикат більше уславився добуванням заліза та експортом вовни.
Джерела ред.
- Dionigi Panedda, Il Giudicato di Gallura, Dessì, Sassari 1978.
- Corrado Zedda, Le città della Gallura medioevale, Cuec, Cagliari 2003.
- Salvatore Mele, Gallura felix, Isola Editrice, Dorgali 2009.