Вікіпедія

Вулиця Михайла Коцюбинського (Київ)

вулиця в Шевченківському районі Києва

Ву́лиця Миха́йла Коцюби́нського — вулиця в Шевченківському районі міста Києва. Пролягає від вулиці Олеся Гончара до бульвару Тараса Шевченка.

Вулиця Михайла Коцюбинського
Київ
Район Шевченківський
Назва на честь М. М. Коцюбинського
Колишні назви
Тимофіївська + Новотимофіївська; вулиця Коцюбинського + провулок Коцюбинського
Загальні відомості
Протяжність 572 м
Координати початку 50°27′00″ пн. ш. 30°30′10″ сх. д. / 50.450111° пн. ш. 30.502944° сх. д. / 50.450111; 30.502944Координати: 50°27′00″ пн. ш. 30°30′10″ сх. д. / 50.450111° пн. ш. 30.502944° сх. д. / 50.450111; 30.502944
Координати кінця 50°26′43″ пн. ш. 30°30′10″ сх. д. / 50.445306° пн. ш. 30.502972° сх. д. / 50.445306; 30.502972
поштові індекси 01030, 01601
Транспорт
Найближчі станції метро  «Університет»
Автобуси А  24, 114 (бульв. Шевченка)
Тролейбуси Тр 5, 8, 9, 17 (бульв. Шевченка)
Рух двосторонній
Покриття бруківка, асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10777
У проєкті OpenStreetMap r414593
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Михайла Коцюбинського у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Михайла Коцюбинського.

Прилучаються вулиці Богдана Хмельницького, В'ячеслава Липинського і Олеся Гончара.

Історія ред.

Вулиця відома з 1-ї половини XIX століття (показана як запланована на планах міста 1842, 1843 та 1846 років). Прокладена у 1850-х роках під назвою Тимофіївська. Простягалася між теперішніми бульваром Тараса Шевченка та вулицею Богдана Хмельницького. Об'єднана з Новотимофіївською вулицею (прокладена у 1930-ті роки) під спільною назвою вулиця Коцюбинського (на честь письменника Михайла Коцюбинського) у 1939 році[1], назву підтверджено 1944 року[2]. 1961 року вулиця була об'єднана з провулком Коцюбинського (до 1958 року — Нова вулиця[3]) під сучасною уточненою назвою[4].

Установи ред.

Пам'ятки архітектури ред.

  • № 7 Гімназія Дучинської (1903, архітектори Федір Ессен та Василь Осьмак).
    В будинку № 7 до встановлення радянської влади в 1919/1920 розташовувалася Перша приватна жіноча гімназія. Директорка гімназії Олександра Дучинська за невеликі кошти банківського кредиту придбала для будівництва Першої жіночої гімназії садибу на вул. Тимофіївській, 7, що належала дворянам Ходецьким. Проєкт будівлі гімназії створили архітектори Ф. Ф. Ессен та В. А. Осьмак за участю доктора медицини О. В. Корчак-Чепурковського. Член опікунської ради Г. Є. Афанасьєв переглянув кошториси та своїми вказівками та підтримкою значно допоміг справі. Почесна опікунка гімназії А. Н. Нестроєва сприяла відкриттю банківського кредиту. Дучинська домовилася з одним із шановних київських будівельників Л. П. Чорнояровим, який почав будувати, не вимагаючи гарантій та запорук. Автори проєкту як потім самі говорили, «не щадили ні праці, ні часу з нагляду за виконанням робіт». Триповерхова з цокольним поверхом будівля була підведена під дах до кінця жовтня 1901. Внутрішню обробку почали весною 1902 і в перших числах вересня того ж року почалися заняття в новій будівлі, яка обійшлася 84 тис. руб. Воно цілком відповідало вимогам навчальної справи та шкільної гігієни, і 22 жовтня 1902 була освячене. У 1919—1920 гімназію Дучинської ліквідували, її будинок зайняв Київський державний ветеринарно-зоотехнічний інститут, який був до того ветеринарним факультетом КПІ. У 1924 інституту надали приміщення Вищих жіночих курсів, де нині знаходиться Міністерство надзвичайних ситуацій (вул. О.Гончара, 55а), але на Тимофіївській, 7 залишилася Школа червоних десятників. Пізніше там був Будівельний технікум, який готував інженерів з житлового та дорожньо-мостового будівництва, в 1928 р. в ньому навчалося 350 студентів. У 1930 приміщеннях технікуму відкрився Інститут залізничного транспорту, але він пробув тут лише 4 роки. У січні 1935-го у зв'язку з переїздом столиці УРСР з Харкова до Києва споруду передали Всеукраїнській Раді профспілок. У 1937 Раду профспілок ліквідували, і її площі зайняло Управління будинками відпочинку та санаторіями. У 1950-х — на початку 1960-х тут розміщувалися різні організації — редакції газети «Правда України», журналів «Перець» та «Україна», Українське товариство мисливців та рибалок. У 1963 у колишній гімназійній будівлі розміщувалося Міністерство будівництва, а з 1997-го працює Рахункова палата України.

Особи, пов'язані з вулицею ред.

Меморіальні таблиці ред.

Див.також: Роліт#Галерея

  •  
    Павлу Бейліну
  •  
    Леоніду Булаховському
  •  
    Петру Власюку
  •  
    Володимиру Горовицю (дошка зникла в листопаді 2015 року)[12]
  •  
    Олександру Дінніку
  •  
    Юрію Збанацькому
  •  
    Василю Земляку
  •  
    Андрію Кіпріонову
  •  
    Віктору Косенко
  •  
    Василю Кучеру
  •  
    Борису Палійчуку
  •  
    Євгену Патону
  •  
    Олександру Підсусі
  •  
    Володимиру Симиренку
  •  
    Володимиру Сосюрі
  •  
    Науму Тихому
  •  
    Дмитру Ткачу
  •  
    Миколі Ушакову
  •  
    Юрію Чорному-Діденку
  •  
    Василю Швецю

Пам'ятники ред.

  •  
    Олесю Гончару
  •  
    Володимиру Короткевичу
  •  
    Валерію Чкалову

Примітки ред.

  1. ↑ Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 19 липня 1939 року № 1143/29 «Про перейменування вулиць м. Києва по Сталінському району» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 11844. Арк. 47, 47зв. [Архівовано з першоджерела 10 квітня 2015.]
  2. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  3. ↑ Постанова бюро Київського міського комітету Компартії України та виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 15 липня 1958 року № 1249 «Про найменування та перейменування вулиць міста Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 958. Арк. 246–260. [Архівовано з першоджерела 26 червня 2013.]
  4. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 26 січня 1961 року № 146 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 15. Арк. 863–871. [Архівовано з першоджерела 25 червня 2013.]
  5. ↑ а б Ольга Балицька, депутат Київради, член постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування. Екскурсія завдовжки у життя. Зберегти Чкалівський сквер [Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine.] // lb.ua. Блог Ольги Балицької — 20 квітня 2017
  6. ↑ Земельная комиссия Киевсовета вновь разрешила застройку возле Чкаловского сквера [Архівовано 26 липня 2020 у Wayback Machine.] Построить многоэтажку там пытаются с 2017 года // lb.ua, 4 червня 2020, 12:29
  7. ↑ Наступление на Чкаловский сквер [Архівовано 1 березня 2022 у Wayback Machine.] Решение о его застройке ярко демонстрирует «любовь» депутатов к Киеву — считают активисты // Инна Лиховид, 9 июня 2020
  8. ↑ Строительный скандал в центре Киева: что будет с Чкаловским сквером [Архівовано 21 липня 2020 у Wayback Machine.] В Киевраде намерены расторгнуть договор с застройщиком, который хочет построить здесь огромный дом // Александр Марущак, Мила Князьская-Ханова, 16 июня 2020
  9. ↑ Чи врятують депутати Київради Чкалівський сквер від багатоповерхівки? [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Середа, 12 лютого 2020
  10. ↑ П. М. Калугин. Дом, в котором жил Ушаков Н.Н. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 16. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  11. ↑ Івахненко, Лідія (2007). У світі чарівної музики : кабінет-музей Віктора Степановича Косенка. Київ: Кий. с. 8. ISBN 966-8825-25-X.
  12. ↑ У Києві невідомі крадуть меморіальні дошки. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 27 січня 2016.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Михайла_Коцюбинського_(Київ)&oldid=40868741