Войцех Келяр
Войцех (Альберт) Келяр (Wojciech (Albert) Kielar) — львівський будівничий і скульптор XVII століття.
| Войцех Келяр | |
|---|---|
| Діяльність | архітектор |
Біографія ред.
Німець за походженням.[1] 1639 року написав послідовно два заповіти[2], де згадує зокрема про 71 надгробок, вирізьблений для вірменської церкви (тепер вірменський собор), 2 — для церкви св. Теодора, 5 — для вірменської церкви Святого Хреста.[1] Там же говориться про роботи у львівських домініканців, які не до кінця з ним розрахувались. На підставі цього дослідник Тадеуш Маньковський вважав, що Келяр спорудив у Львові костел святої Марії Магдалини (тепер найстаріша частина храму, перетворена на пресбітерій).[2] Пізніше, історики Владислав Лозинський і Мечислав Гембарович, аналізуючи той же заповіт, не змогли дійти однозначного висновку про можливий обсяг і час його робіт при спорудженні. Часові рамки будівництва достеменно невідомі і могли охоплювати проміжок між 1612 і 1639 роками. Маньковський також припускав, що разом з Келяром працював його учень Ян Годний. Пізніше він скоригував версію, називаючи Мартина Годного. Ці припущення однак не мають документальних підтверджень.[3] На думку Владислава Лозинського Келяр міг бути автором стюкової скульптури вівтаря там же.[4] Цю версію заперечував Богдан Януш, вважаючи, що Келяр скоріш за все створив лише основну структуру вівтаря, без скульптури.[5]
Львівський дослідник Володимир Вуйцик припускав, що Келяр міг бути автором розбудови львівського вірменського собору у XVII столітті.[6] У 1646—1647 роках, спільно з будівничим Миколою Поправою мурував нову Руську браму у Львові при східному пряслі Високого муру. Для цього постачав камінь з Голоска і Кривчиць.[7] 1657 року вступив до цеху будівничих. У цехових книгах значився як Wojciech Kielar. Протягом 1658—1660 років був цехмістром.[8] Більш пізніх згадок немає, що може свідчити про його смерть 1660 року. У заповіті згадуються його учні — Матіас і Станіслав Пущек. Останній провчився в Келяра шість років.[2] Зі скарги цехових будівничих до ради міста стало відомо, що протягом шести років учнем був також Ян Годний.[9]
Примітки ред.
- ↑ а б Mańkowski T. Sztuka Ormian lwowskich. — Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1934. — S. 67.
- ↑ а б в Любченко В. Ф. Львівська скульптура XVI—XVII століть. — Київ : Наукова думка, 1981. — С. 139.
- ↑ Ostrowski J. Kościół parafialny p. w. Św. Marii Magdaleny i dawny klasztor OO. Dominikanów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków: Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 286, 304. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
- ↑ Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. — Lwów, 1901. — S. 142.
- ↑ Janusz B. Kościol św Magdaleny we Lwowie i jego restauracja // Ziemia. Dwutygodnik Krajoznawczy Ilustrowany. — 1928. — № 7. — S. 101.
- ↑ Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 18, 169. — ISBN 5-7745-0358-5.
- ↑ Вуйцик В. С. Львівські хвіртки. Штрих до історії міських фортифікацій // Галицька брама. — 1999. — № 9—10 (57—58). — С. 15.
- ↑ Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich (do roku 1772). — Lwów: Drukarnia «Dziennika Polskiego», 1927. — S. 32—33.
- ↑ Łoziński W. Sztuka lwowska… — S. 142, 144.
