Возняк Тарас Степанович

український письменник

Тарас Степанович Возняк
Народився 11 травня 1957(1957-05-11) (66 років)
Брошнів-Осада, Калуський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Місце проживання Львів
Країна Україна
Національність українець
Діяльність перекладач, журналіст, письменник, філософ, культуролог, політолог, видавець
Alma mater Львівський політехнічний інститут
Галузь культурологія
Посада Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї».
Нагороди Złoty Krzyż Zasługi

Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Возняк Тарас Степанович у Вікісховищі

Тарас Степанович Возняк (нар.11 травня 1957) — український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького, лауреат премії імені Василя Стуса (2021)[1]

Біографія ред.

Тарас Возняк народився після повернення батька з заслання у Магадані, де той перебував з 1945 по 1956 рік. Родина осіла в містечку Брошнів-Осада.

У 80-х роках організував випуск самвидавної культурологічної літератури. Активно перекладав та видавав у самвидаві, зокрема книги польсько-єврейського письменника Бруно Шульца.

Редактор журналу «Ї» ред.

У 1987 році разом з Миколою Яковиною розробив ідею створення незалежного культурологічного часопису. Назву журналу — «Ї» — при зустрічі у Львові остаточно затвердили патріархи української культури перекладач Григорій Кочур та мовознавець Юрій Шевельов.

У 1989 році вийшло перше число Незалежного культурологічного журналу «Ї», незмінним редактором та видавцем якого є Тарас Возняк. Перші п'ять чисел виготовлялися як фотокопії у Вільнюсі за допомоги литовського національно-демократичного руху «Саюдіс». Потім наклад перевозився до Львова, де брошурувався і поширювався в Україні. Саме тоді до видання журналу долучився редактор самвидавної львівської газети «Поступ» Олександр Кривенко. З 1995 року видання отримало офіційну реєстрацію — його засновниками стали Тарас Возняк, Михайло Москаль та Олександр Пограничний.

Незалежний культурологічний журнал «Ї» має як паперову, так і електронну версію, і давно трансформувався у впливову громадську організацію та т. зв. аналітичний центр. Головні проблеми, які порушує ГО Журнал «Ї» — це проблеми громадянського суспільства, прав людини, міжетнічних відносин, транскордонної співпраці, мультикультуралізму, європейської інтеграції, регіоналізму, глобалізації та антиглобалізаційних рухів, екуменічного діалогу, політичних змін у регіоні.

На базі ГО Журнал «Ї» Тарас Возняк організовує та проводить численні міжнародні, загальноукраїнські та місцеві конференції, зустрічі, круглі столи, дискусії та інші заходи [Архівовано 10 серпня 2010 у Wayback Machine.]. Він є автором ідей та організатором громадських кампаній з промоції культурних надбань Галичини — скульптора XVIII ст. Іоана-Георга Пінзеля, письменника та маляра Бруно Шульца, письменника Зигмунта Гаупта, Збіґнєва Герберта.

За чверть століття своєї діяльності Журнал «Ї» став культовим виданням Львова. Видавничі серії журналу впродовж років реконструюють локальні ідентичності Галичини [Архівовано 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Волині [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Закарпаття [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Буковини. Ряд видань програмно реконструює вже практично неіснуючі польський, єврейський [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.] та вірменський культурні ландшафти краю — польський [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], єврейський [Архівовано 26 серпня 2011 у Wayback Machine.] та вірменський «світи» Галичини. Ціла серія видань присвячена феноменам міст — Львова [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Чернівців [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Івано-Франківська [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Тернополя [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Коломиї [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.], Жовкви, Стрия, Дрогобича, Бродів.

З ініціативи Тараса Возняка та Олександра Пограничного у 2001 році була також заснована громадська відзнака «Орден за інтелектуальну відвагу», яку дали згоду прийняти Борис Тарасюк, Наталія Яковенко, Мирослав Попович, Емма Андієвська, Роман Віктюк, В'ячеслав Брюховецький, Валентин Сильвестров, Мирослав Маринович, Григорій Грабович, Анджей Нікодемович, Борис Гудзяк, Павло Чучка, Євген Захаров, Роман Петрук, Богдан Осадчук, Леонід Фінберг, Мустафа Джемілєв, Анатолій Гриценко, Ігор Ісіченко, Оксана Пахльовська, Андрій Содомора, Ігор Шевченко, Ярослав Грицак, Александра Гнатюк, Мойсей Фішбейн, Богдан Сорока, Богдан Гаврилишин, Микола Княжицький, Кармелла Цепколенко, Костянтин Сігов, Руслана Лижичко, Владислав Троїцький [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Боґуміла Бердиховська, Тіберій Сільваші, Іза Хруслінська, Тарас Прохасько, Оксана Линів, Євген Бистрицький, Павел Смоленський, Йосиф Зісельс, Патріарх Філарет, Тамара Гундорова, Станіслав Росєк[pl], Олександр Ройтбурд, Роман Кісь, Орест Друль, Тарас Компаніченко, Юрій Щербак, Петро Рихло, Андрій Пйонтковський

Громадська та публіцистична діяльність ред.

У 90-х роках Тарас Возняк почав активно публікувати свої культурологічні есе як в Україні, так і за кордоном. Він є автором більш ніж 500 публікацій в українській та закордонній пресі, постійним автором журналів «Ї», «Сучасність», «Київ», «Філософська і соціологічна думка», «Критика», «Генеза», «Універсум», «Главред», газет «День», «Дзеркало тижня», «Газета по-українськи», «Україна Молода», «Український тиждень», блогу: Українська правда [Архівовано 20 жовтня 2009 у Wayback Machine.]

З часу здобуття Україною незалежності, Тарас Возняк, займаючи різні офіційні посади, постійно займається питаннями міжнародних відносин, транскордонного співробітництва.

Тарас Возняк нагороджений громадською відзнакою «Лицар Галичини» в номінації «Громадський діяч» (2001 р.), відзнакою «20 років Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання» (2010 р.), відзнакою міського голови Львова «Почесний знак Святого Юрія» (2011 р.), Золотим Хрестом Заслуги Республіки Польща (2014 р.), Відзнакою польсько-української фундації імені Ігнація Яна Падеревського (2014 р.), Почесною відзнакою «100-річчя від дня проголошення Західно-Української Народної Республіки» (2018 р.), лауреат премії імені Василя Стуса [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] (2021).

Бібліографія ред.

Статті ред.

Примітки ред.

  1. Премія імені Василя Стуса. PEN Ukraine (укр.). Процитовано 17 листопада 2022. 

Джерела ред.

Посилання ред.