Вогнище
Во́гнище[1][2], рідше о́гнище — місце для розкладання вогню, як правило, усередині приміщення.
| Вогнище | |
 | |
| Не раніше | неправильна дата (досяжна точність) |
|---|---|
 Вогнище у Вікісховищі | |
У культурі ред.
Домашнім (домовим, родинним, сімейним) вогнищем прийнято називати свою оселю, родину. Це йде з давніх часів, коли святинею дому було вогнище, де горів вогонь — джерело тепла в оселі. Всі обряди, пов'язані з домовим вогнищем, виконував батько, голова родини. Божеством домового вогнища був домовик[2].
У Стародавньому Римі простір у середині житлового будинку був відомий як атріум (atrium) — його назва походить від ater («чорний», «темний») і пов'язана зі стінами, закіптявілими від вогнища, що первісно розташовувалося в його центрі. На честь богині вогнища Форнакс справляли свята — форнакалії.
Згідно з однією з гіпотез, зі словом огнище в значенні «вогнище, дім» пов'язана назва давньоруської посади огнищанина (за іншим припущенням, вона походить від іншого значення слова, а саме вирубаної і випаленої ділянки в лісі)[3].
Інші значення ред.
- Вогнище — те ж саме, що й багаття
- Вогнище — місце, де горіло багаття
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Вогнище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Вогнище // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 104. Архів оригіналу за 27 листопада 2018. Процитовано 19 листопада 2016.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.