Влодзімеж Ленкевич
Влодзімеж Ремігіуш Ленкевич-Іпогорський гербу Котвич (пол. Włodzimierz Remigiusz Lenkiewicz-Ipohorski; 1878, с. Телешниця Ошварова — перед 1966, Лондон) — польський історик, педагог, урядовий комісар (1920—1926) і бургомістр (1929—1934) Тернополя, почесний громадянин Тернополя.
| Влодзімеж Ленкевич | |
|---|---|
 | |
| Бургомістр Тернополя | |
| 1929 — 1934 | |
| Попередник | Станіслав Седлецький |
| Наступник | Станіслав Відацький |
| Урядовий комісар Тернополя | |
| 1920 — 1926 | |
| Попередник | Семен Сидоряк |
| Наступник | Казімеж Яворчиковський |
| Народився |
1878 с. Телешниця Ошварова, нині Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща |
| Помер |
перед 1966 м. Лондон |
| Відомий як | історик |
| Країна | Республіка Польща |
| Національність | поляк |
| Alma mater | Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Професія | історик, учитель |
| Нагороди |
 |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився 1878 року в Телешниці Ошваровій[1] (Ліського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Мав брата Адама (1888—1941)[2] і сестру Марію (1888—1948)[3].
Під час четвертого року студій на Філософському факультеті Львівського університету в 1899 році отримав стипендію фундації Барчевського[4]. Закінчив навчання з науковим ступенем доктора філософії[1][5]. Був звичайним членом Історичного товариства у Львові[6] і Повітової шкільної ради[5].
Став учителем історії та географії. У березні 1902 року зі заступника вчителя іменований вчителем середніх шкіл і переведений з П'ятої львівської гімназії до гімназії в Тарнові[7]. Упродовж 1911—1931 років був директором Другої тернопільської гімназії ім. Юліуша Словацького[8][9][10].
Під час Першої світової війни заснував у Тернополі Товариство польське[11], пізніше в часі польсько-української війни був інтернований українцями (1919)[12].
Від 1920 до січня 1926 року був урядовим комісаром м. Тернопіль. Тоді міська рада надала йому звання почесного громадянина Тернополя[5][13]. Від 1921 до 1927 — голова футбольного клубу «Креси». 1929—1934 — бургомістр Тернополя[14]. Будучи на посаді директора Другої тернопільської гімназії, 5 грудня 1929 року взяв відпустку[5] для виконання уряду бургомістра, а 30 листопада 1931 року на власне прохання переведений у стан спочинку[5]. У березні 1933 року став заступником голови комітету в справі будівництва пам'ятника Юзефові Пілсудському в Тернополі[15]. У 1930-х роках був власником автомобіля, що на той час ще було доволі рідкісним явищем у Тернополі[16].
Був жонатий, мав двох дітей (1900 і 1903 р.н.). Помер перед 1966 роком у Лондоні[10].
Відзнаки ред.
- Хрест Незалежності[5]
- Офіцерський хрест Ордена Відродження Польщі (2 травня 1924)[5][17]
- Ювілейний хрест для урядовців і цивільних службовців (Австро-Угорщина)[9]
- Почесний громадянин Тернополя (1926)
Публікації ред.
- «Udział Rosji w pokoju karłowickim 1699» (1901)[18],
- «Wychowanie estetyczne młodzieży» [Архівовано 7 березня 2017 у Wayback Machine.] (1912).
Примітки ред.
- ↑ а б Włodzimierz Lenkiewicz-Ipohorski h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Adam Lenkiewicz-Ipohorski h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Maria Lenkiewicz-Ipohorska h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Kronika. Stypendya [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska, Nr 31 z 9 lutego 1899. — S. 4. (пол.)
- ↑ а б в г д е ж Sprawozdanie Dyrekcji II Państwowej Gimnazjum w Tarnopolu za rok szkolny 1931/32 [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Tarnopol 1932. — S. 3.
- ↑ Sprawozdanie z Czynności Wydziału Towarzystwa Historycznego we Lwowie tudzież Komitetu Redakcyjnego Kwartalnika Historycznego za rok 1912 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów 1913. — S. 15.
- ↑ Wiadomości osobiste [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Dziennik Urzędowy C. K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicyi, Nr 24 z 2 lipca 1902. — S. 350.
- ↑ Moje Kresy. Tarnopol - hetmańskie miasto. nto.pl (пол.). Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ а б Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918 [Архівовано 10 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Wiedeń 1918. — S. 1022.
- ↑ а б Sobotkiewicz S. Patrząc na zdjęcie matki [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Wiadomości, Nr 13 (1043) z 27 marca 1966. — S. 1.
- ↑ web4you.net.pl. Cracovia Leopolis - historia i kultura Lwowa oraz Małopolski Wschodniej. www.cracovia-leopolis.pl. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego. www.sowiniec.com.pl. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Co dzień niesie? Komisarz rządowy m. Tarnopola // Gazeta Lwowska, Nr 7 z 10 stycznia 1926. — S. 2.
- ↑ Хто вони — «батьки» Тернополя? – Погляд. poglyad.te.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Tarnopol buduje wielki pomnik Marszałka Piłsudskiego [Архівовано 3 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska, Nr 84 z 26 marca 1933. — S. 7.
- ↑ Про авто, що возили тернополян років 100 тому. www.tourclub.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
- ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924 [Архівовано 31 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. — Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926. — S. 26.
- ↑ Udział Rosji w pokoju karłowickim 1699 [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // books.google.pl [дата доступу 6 березня 2017]
Джерела ред.
- Sprawozdanie Dyrekcji II Państwowej Gimnazjum w Tarnopolu za rok szkolny 1931/32 [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Tarnopol 1932. (пол.)
- Włodzimierz Lenkiewicz-Ipohorski h. Kotwicz [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] // sejm-wielki.pl (пол.) [дата доступу 6 березня 2017]