Вікіпедія

Владислав Тарновський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарновський.

Влади́слав Тарно́вський, граф гербу Леліва (пол. Władysław Tarnowski, 4 червня 1836(18360604)[1], Вороблевичі, нині Дрогобицького району — 19 квітня 1878, акваторія біля Сан-Франциско — польський піаніст, композитор, поет, драматург і перекладач. Двоюрідний брат Станіслава Тарновського.

Владислав Тарновський
Władysław Tarnowski
Зображення
Зображення
Владислав Тарновський. Портрет роботи Маврикія Ґоттліба. 1877 рік.
Основна інформація
Дата народження 4 червня 1836(1836-06-04)
Місце народження Вороблевичі, Австро-Угорщина
Дата смерті 19 квітня 1878(1878-04-19) (41 рік)
Місце смерті акваторія біля Сан-Франциско, США
Причина смерті інфаркт міокарда
Роки активності 1850 - 1878
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперія→
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність поляк
Професія композитор, піаніст, поет, драматург і перекладач
Освіта Ягеллонський університет, Паризька консерваторія, Лейпцизька консерваторія
Інструменти фортепіано
Мова польська
Жанр Музика: опера, камерні та фортепіанні твори, пісня
Література: вірш, драма, новела, есей
Псевдоніми Ernest Buława (Ернест Булава)
Заклад Колеж де Франс
Герб
CMNS: Файли у Вікісховищі
Львів, вулиця Грушевського, 2. Колишній костел святого Миколая (нині Покровська церква УПЦ КП). Ліворуч — будинок, у якому до 1853 року містився Єзуїтський конвікт.
Школа у Вороблевичах. Фрагмент картини Артура Ґроттґера. 1865. Цілком можливо, що на картині зображено самого Владислава Тарновського.

Біографічні дані ред.

Владислав народився в родині Валер'яна Спицимира і Ернестини Тарновських. Мав брата Станіслава і сестру Марію. Виховувався під наглядом гувернера, 1840 року залишився без матері. Був дуже здібний до музики. Місцевий органіст навчив хлопчика читати ноти, і той удома вправлявся за фортепіано. За родинними переказами, Владислава ще маленьким показали Шопенові. Документально це не підтверджено. У свої чотирнадцять років Владислав Тарновський уже складав музику й писав вірші. Потяг до мистецтва посилився від того, що Тарновські приятелювали з родиною Ґроттґерів і ті бували у Вороблевичах. Владислав подружився з Артуром Ґроттґером. З 1845 чи 1846 року навчався у Львівському єзуїтському конвікті (школі-інтернаті) при костелі святого Миколая, а тоді — в Краківській[2] гімназії. Вступив на правничий і філософський факультети Ягеллонського університету, який закінчив у 1857 році[1], згодом, всупереч батьковій волі, студіював у Паризькій консерваторії, в Данієля Обера. Там приятелював з музикантом і музикознавцем Альбертом Совінським і з істориком та етнографом Францишеком Духінським. 1861 року батько помер, і в день похорону згорів фільварок у Вороблевичах. Владислав, як найстарший син, перейняв господарювання маєтком і помалу відновлював втрачене. Збирав твори мистецтва й відкрив музей у своїй садибі. Збудував у селі школу, винайняв учителя й купував для учнів книжки та зошити. За свідченнями вороблевицьких старожилів, його небіж Ян Конті, син брата Станіслава, своїм коштом відбудував у селі церкву, споруджену його предками у XVIII столітті й зруйновану під час Першої світової війни, а після встановлення радянської влади був розстріляний в Биківні 1940 році. Владислав Тарновський на певний час перервав навчання, щоб узяти участь у Польському повстанні 1863 року. Працював у львівській організації, що допомагала повстанцям, був секретним зв'язковим між Галичиною та Національним урядом у Варшаві[3]. Також воював у складі plзуавів-смертників[4][5]. Там же й склав військову пісню «Jak to na wojence ładnie, kiedy ułan z konia spadnie»[6], донині популярну, хоча й перероблену.

Після того, як придушено повстання, Владислав Тарновський вступив до Лейпцизької консерваторії, де навчався в Ігнаца Мошелеса (фортепіано) і Ернста Фрідріха Едуарда Ріхтера (композиція). У 1863—1865 роках анонімно опублікував у Лейпцигу три випуски поетичних творів під загальною назвою «Вірші студента» (пол. Poezye Studenta). З 1867 по 1870 рік він вдосконалював свою майстерність у Римі під керівництвом Ференца Ліста. Той цінував свого учня, порівнював його з Антоном Рубінштейном i Гансом фон Бюловом і сам виконував твори Тарновського.

Тарновський концертував у Вроцлаві (1860 i 1875, виконував також свої твори), Відні й Римі[7], Венеції та Флоренції (1872), Парижі (1873) й Львові (1875), гастролював у Греції, Сирії та Єгипті. Певний час жив в Індії та Японії, зацікавившись східними культурами. Водночас публікував у польській пресі вірші під псевдонімом «Ернест Булава» (пол. Ernest Buława). Окремими виданнями вийшли у світ, зокрема, його надруковані у Львові містерія за біблійними мотивами «Ісаак» (1871) та дві драми — «Карлінські» (Karlińscy, 1874), «Йоанна Ґрей» (Joanna Grey, 1874).

Вільно володіючи англійською, німецькою, французькою й італійською мовами, він переклав польською низку творів Вільяма Шекспіра, Персі Біші Шеллі, Вашинґтона Ірвінґа, Генріха Гейне, Максиміліана Берна, П'єра Корнеля. У доробку є також драматична містерія «Майя» Анджело де Ґубернатіса, з яким Тарновського зблизило захоплення Сходом, і фахова книжка Франца Бренделя «Нарис історії музики».

Тарновський був також меценат (підтримував, зокрема, Анджея Грабовського).

Серед композицій Тарновського — опера «Ахмед, або Пілігрим кохання» (пол. Achmed, czyli Pielgrzym miłości, 1875, на власне лібрето за мотивами «Альгамбри» Вашинґтона Ірвінґа), струнний квартет ре мажор, Фантазія для скрипки і фортепіано, фортепіанні та вокальні твори.

Владислав Тарновський помер від інфаркту, подорожуючи з Японії до США на кораблі «Пацифік» (Pacific). Смерть настала вже на підході до Сан-Франциско. Похований у Вороблевичах.

 
Владислав Тарновський в арабському одязі під час мандрівки. Гравюра роботи А. Регульського за рисунком Ф. Теґаццо. 1878.

Музичні композиції ред.

Камерні ред.

Фортепіанні ред.

Аве Марія
  • Andantino pensieroso (Echo Muzyczne, Варшава, 6, 17 XII 1878)
Andantino pensieroso

Ноктюрни і романси ред.

Пісні ред.

Соло:
  • Marsz ułański — інакше Pieśń żołnierza і Marsz żołnierzy Langiewicza, який починається словами: «A kto chce rozkoszy użyć»; сьогодні більш відомий зі слів «Jak to na wojence ładnie» (перші публікації: Kieszonkowy słowniczek polski z melodiami, Познань, 1889, видавництво Й. Лайтґебера/J. Leitgeber i Piosenka wojenna, Львів, 1908, видавництво Б. Полонецького/B. Połoniecki, відповідно)
З фортепіанним акомпанементом:
Still klingt das Glocklein durch Felder — супровід пісень
  • Klänge Und Schmerzen (Лейпциг, близько 1870, видавництво Х. Е. Канта)
  • Nächtliche Regung (Лейпциг, близько 1870, видавництво Х. Е. Канта)
  • Mein Kahn [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.]
  • Strofa dello Strozzi e la risposttadi Michalangelo (видавництво Царіша/Carisch)[16]

Сценічні твори ред.

  • Achmed oder Pilger Liebe (на власне лібрето. Опубліковано партію фортепіано, Лейпциг, близько 1875, видавництво Р. Форберґа)
  • Karlińscy [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.] (музика до власного драматичного твору, Львів, 1874, видавництво Ґубриновича і Шмідта)
  • Joanna Grey [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] (музика до власного драматичного твору, Відень, 1875, видавництво Кратохвіла)

Літературні твори ред.

Поетичні збірки ред.

  • Poezye studenta (томи 1-4, з 1863-65 років):
  • Poezye Studenta — том 1. (Лейпциг, 1863, видавництво Ф. А. Брокгауса/F.A. Brockhaus)
  • Poezye Studenta — том 3. (Лейпциг, 1865, видавництво Ф. А. Брокгауса)
  • Poezye Studenta — том 4. (Лейпциг, 1865, видавництво Ф. А. Брокгауса)
  • Krople czary [Архівовано 12 березня 2014 у Wayback Machine.] (Лейпциг 1865, видавництво Павла Роде/Paweł Rhode)
  • Sonety tatrzańskie (1865)
  • Szkice helweckie [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] i Talia [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.] (Лейпциг, 1868, видавництво Павла Роде)
  • Piołuny (Дрезден, 1869, друкарня Ю. І. Крашевського)
  • Nowe Poezye (1872, видавництво Зайферта і Чайковського/Seyfert i Czajkowski)
  • Kochankowie ojczyzny (поема, 1872)
  • Obrazy z kraju (1877)

Вірші ред.

  • Na śmierć Żołnierza Polskiego Marcina T. (орієнтовно 1862, книжкове видання 1865)
  • Do Władysława Zwierkowskiego i Filipa Kahanego (після 1863)
  • Bądźmy gotowi (1865)
  • Na śmierć Juliusza T. (1865)
  • Do S… T… (опубліковано 1865)
  • Krzyk sarmatki (1867)
  • Modlitwa niemego
  • Na dymissyę Belkredego (1867)
  • Prywata a doktrynerka (1868)
  • Kolibry (1868)
  • Pamięci Sierakowskiego (1868)
  • Pamięci Jurgensa (1868)
  • Pamięci Mieczysława Romanowskiego (1868 або раніше)
  • Pamięci Traugutta (1868 або раніше)
  • Modlitwa niemego (1868)
  • Kwestya szkółek (1868)
  • Z płomieni (1869)
  • Tryumfator (програма до симфонії) (1869)
  • Pamięci J. K. Turskiego (1870)
  • Praxytel i Fryne [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.] (1871)
  • Neapol (1875)
  • Pomnik Bielowskiego [Архівовано 22 травня 2014 у Wayback Machine.] (1876))
  • Naśladowanie z arabskiego (1876)
  • Tęcze wspomnień (1876)
  • Odwiedziny u Kanarisa (1876)
  • Wspomnienie Skinderowi Paszy (1876)
  • Nad brzegami Barada (1877)
  • Tęsknota ducha (1878)

Пісні ред.

  • Podzwonne (1857)
  • Jak to na wojence ładnie
  • Na bagnety (1863)
  • Pieśń druga z Lutni (1863)
  • Piołunowy hymn (1865)
  • Oda na cześć Żuawów nieśmiertelnych (1865)
  • Hymn wiosenny (1866)
  • Córeczka grabarza (1869)
  • Madonno moja (1875)

Драми ред.

 
Видання трагедії «Карлінські». Львів, видавництво Ґубриновича і Шмідта, 1874.
 
Видання трагедії «Йоанна Ґрей». Львів, видавництво Ґубриновича і Шмідта, 1874.
  • Izaak [Архівовано 22 травня 2014 у Wayback Machine.]. (Львів, 1871)
  • В серії Ernesta Buławy Utwory Dramatyczne:
    • Toм I — Karlinscy [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.]. Львів, видавництво Ґубриновича і Шмідта, 1874
    • Toм II — Joanna Grey [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]. Львів, видавництво Ґубриновича і Шмідта, 1874 (з цим драматичним твором пов'язана увертюра Владислава Тарновського, але її долучили пізніше)
    • Toм III — Ostatnie sądy kapturowe i Finita la comedia (згадані в томі II; опубліковані, ймовірно, також у видавництві Ґубриновича і Шмідта),
  • Achmed, pielgrzym miłości (лібрето німецькою мовою Achmed oder die Pilger der Liebe [Архівовано 4 квітня 2022 у Wayback Machine.])

Проза ред.

Переклади ред.

I. Dwie dusze (1872),
II. Trzech muzykantów (1872),
III. Kwiat tajemniczy (1872),
IV. Młodzian Jeziora(1869, вид. 1872),
V. Zwiędły liść (1872), Владислав Тарновський видавав документи з вороблевицького архіву:

Вірші й тексти музичних творів Владислава Тарновського, його статті, рецензії на літературні та музичні твори публікувалися в різних виданнях, як-от Ruch literacki, Tygodnik ilustrowany, Gazeta Narodowa, Dziennik Literacki, Dziennik Poznański, Gazeta Polska (Чикаго), Mrówka, Świt, Tydzień Polityczny, Naukowy, Literacki i Artystyczny (виходив у Дрездені під редакцією Ю. І. Крашевського) і Kłosy.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Дата за довідником Nowy Korbut, wyd. Instytutu Badań Literackich PAN, druk Państwowy Instytut Wydawniczy, 1982, tom 16, część 1, str. 25. (пол.). Джерела також подають 1841 і 1844 роки
  2. ↑ Це можна ствердити на підставі дев'ятого і десятого рядків вірша-некролога «На пам'ять Яна Канти Турського» [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.], де згадано, що цей покійний краківський поет учився разом із Владиславом Тарновським
  3. ↑ Agaton Giller O Władysławie hr. Tarnowskim [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.] // Ruch Literacki. — № 2. — 1878. — S. 380—381
  4. ↑ Kalinowa. Wyprawa na Poryck. (Przyczynek do wspomnień o Władysławie hr. Tarnowskim). Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 10 березня 2014.
  5. ↑ Те, що йдеться саме про загін зуавів і про участь Владислава Тарновського, підтверджує книжка Дори Б. Кацнельсон: Dora B. Kacnelson Z dziejów polskiej pieśni powstańczej XIX wieku. Folklor powstania styczniowego., wyd. Polska Akademia Nauk, druk Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1974, strona 97)
  6. ↑ Sensacje z dawnych lat. Wyszukał i skomentował Roman Kaleta. — Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1980. — S. 464. (пол.)
  7. ↑ Побувавши на одному з концертів Владислава Тарновського в Римі, Ференц Ліст, згідно з Агатоном Ґіллером, сказав: «Це мій наступник, і він перевершить мене» (Agaton Giller, O Władysławie hr. Tarnowskim [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.] // Ruch Literacki. — № 2. — 1878. — S. 395, 10 akapit)
  8. ↑ Ноти можна взяти в бібліотеці Petrucci Music Library [Архівовано 10 січня 2022 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Про те, що Владислав Тарновський 27 грудня 1870 на концерті у Відні виконав Souvenir de la Canée, згадано в часописі «Tydzień Polityczny, Naukowy, Literacki i Artystyczny», Józef Ignacy Kraszewski, Drezno, 1871, (Rok II), nr 1, str. 8
  10. ↑ «Listy Teofila Lenartowicza do Tekli Zmorskiej 1861—1893» ze wstępem i przyp. J. Rudnickiej i posłowiem St. Szwalbego (w serii: «Prace Biblioteki Publicznej M. St. Warszawy» Nr 12), Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa, 1978, List 57 z 13 VII 1872 r., s. 114
  11. ↑ Biblioteka Narodowa, syg. Mus.III.154.380]
  12. ↑ Ноти можна взяти в бібліотеці Petrucci Music Library [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Sir George Grove (edited by Stanley Sadie) «The New Grove Dictionary of Music and Musicians», II edition, Tom 25 (Taiwan to Twelwe Apostles), 2001, s. 103—104
  14. ↑ а б Adolf Hofmeister, «Handbuch der musikalischen Litteratur», Ver. Adolf i Friedrich Hofmeister, Band von 1860-67, S. 260
  15. ↑ Каталог Національної центральної бібліотеки у Флоренції. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 12 березня 2014.
  16. ↑ Franz Pazdírek «Uniwersal Handbuch der Musikliteratur.», tom XI (Sinoir-Vege), Frits Knuf Hilversum, 1967 (Unchange reprint oft he original edition Vienna, 1904—1910), s. 575—576
  17. ↑ Agaton Giller. O Władysławie Tarnowskim [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.]. Ruch Literacki, 2, 1878, str. 395, 11 akapit
  18. ↑ Agaton Giller. O Władysławie Tarnowskim [Архівовано 19 травня 2014 у Wayback Machine.]. Ruch Literacki, 2, 1878., str. 395, 12 akapit
  19. ↑ Лист Ференца Ліста до княгині Кароліни Зайн-Віттґенштайн, в дівоцтві Івановської, 26 січня (мабуть, 1869, z Ваймара), фрагментами опублікований в книжці Станіслава Шеніца/Stanisław Szenic «Franciszek Liszt». Seria «Ludzie Żywi», Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa, 1969, s. 431. Там також є опис поведінки Владислава Тарновського: «Мій новий приятель меланхолійний, стриманий, лагідний, маломовний. Сподіваюся, що як людина він тобі сподобається…».
  20. ↑ Wspomnienia… більше стосуються громадських справ, а Pamiętnik… — приватних

Бібліографія ред.

  • Encyklopedia muzyczna, PWM 2009.
  • Encyklopedia muzyki PWN 2001.
  • Encyklopedia literatury PWN 2007.
  • Wielka Encyklopedia Polski, tom 2, Wydawnictwo Ryszard Kluszczyński, 2004.
  • Sir George Grove (red. Stanley Sadie) «The New Grove Dictionary of Music and Musicians» (II wydanie), Tom 25 (Taiwan to Twelwe Apostles), 2001. — P. 103—104.
  • З частиною доробку можна ознайомитися завдяки e-bUW електронній бібліотеці Варшавського університету [Архівовано 14 березня 2014 у Wayback Machine.]
  • Генеалогія Тарновських [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.]
  • Ewa Róża Janion «Legends of Suli in Poland: some remarks on Władysław Tarnowski», с. 46-49 в докторській дисертації: Ewa Róża Janion «Imaging Suli: Interactions between Philhellenic Ideas and Greek Identity Discourse», Peter Lang GmbH, Франкфурт, 2015.
  • Kinga Fink «Lwowskie koncerty pianisty i kompozytora Władysława Tarnowskiego» («Львівський концерти піаніста і композитора Владислава Tarnowsкого») в: «Musica Galiciana», Том 15, 2016, S. 42—52.
  • Pieśni niemieckie Władysława Tarnowskiego, M. T., 2017.
  • Utwory instrumentalne Władysława Tarnowskiego, M. T., 2018.
  • Władysław Tarnowski „Artysta i cierpienie”, Część I, M. T., 2020.

Зовнішні зв'язки ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Władysław Tarnowski
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владислав_Тарновський&oldid=40431339