Вардан Ханасорі

Вардан Ханасорі (Саркіс Меграбян, вірм. Սարգիս Մեհրաբյան , 1870, с. Цахкашен, Єлизаветпольська губернія — 1943, Єреван) — видатний діяч вірменського національно-визвольного руху; один з найбільш відомих партизанських командирів партії «Дашнакцутюн».

Вардан Ханасорі
вірм. Սարգիս Մեհրաբյան
Ім'я при народженні	вірм. Սարգիս Մեհրաբյան
Народження	1870 Цахкашен (Мартакерт), Шушинський повіт, Єлизаветпольська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть	1943 Єреван, Вірменська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Партія	Дашнакцутюн
Звання	генерал
Вардан Ханасорі у Вікісховищі

Біографія

Стояв біля витоків створення партії. У 1890-ті роки один з керівників партійної діяльності в Іранському Азербайджані, де організовував перекидання людей і зброї для партизанської війни в Османській імперії. «Вардан» був його партійним псевдонімом.

Під час вірменської різанини влітку 1896 року — керівник самооборони у селищі Шатах, потім учасник самооборони Вана.

У наступному році прославився як керівник Ханасорського походу. Похід фактично був операцією з покарання курдського вождя Шаріф-Бека, командира іррегулярної турецької кінноти «Хамідіє», у 1895 році зі своїм загоном знищила партизанські групи дашнаків. 24 липня 1897 року Вардан на чолі 253-х фідаїнів перейшов ірано-турецький кордон, спустився до Ханасорської долини, де розташовувалася ставка Шаріф-Бека, і наступного дня після 12-годинного бою повністю знищив людей Шаріф-Бека, а також турецького капітана, що гостював у них (сам Шаріф-Бек втік у жіночому одязі, бо Вардан заборонив вбивати жінок і дітей). Вардан втратив 20 чоловік убитими. За цей бій він отримав почесне прізвисько «Ханасорі» («Ханасорський»).

Влітку 1905 року у зв'язку з початком вірмено-татарської різанини, Вардан відкликаний на батьківщину до Нагірного Карабаху, де очолив вірменську самооборону в області.

Після початку Першої світової війни завдяки оголошеній у Росії амністії вступає до російської армії, очоливши одну з добровольчих дружин, а з 1915 року очолює Араратський загін вірменських добровольців на Кавказькому фронті, на чолі якого звільнив Ван в травні місяці.

Незважаючи на встановлення радянської влади, залишився у Вірменії. Помер у 1943 році. Його син, який одружився з дочкою Арама Манукяна, загинув на фронті під час Другої світової війни.