Вікіпедія

Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен

Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен
Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen
Народилася 1 січня 1914(1914-01-01)
Львів
Померла 19 серпня 1986(1986-08-19) (72 роки)
Вроцлав
Поховання Saint Lawrence Cemetery, Wrocławd
Країна  Республіка Польща
Діяльність біохімік
Alma mater Університет Яна Казимира
Галузь біохімія
Заклад Вроцлавський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук
Науковий керівник Яків Парнас
Членство Polish Biochemical Societyd[1]
Відома завдяки: заснуванню Вроцлавської школи біохімії
Батько Вацлав Мейбаум[pl]
Мати Марія Валерія (Деринґ)
У шлюбі з Єжи Каценелленбоґен
Діти Ева, Марія
Нагороди
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
CMNS: Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен у Вікісховищі

Ванда Люцина Мейбаум-Каценелленбоґен (пол. Wanda Lucyna Mejbaum-Katzenellenbogen[2]; 1 січня 1914, Львів — 19 серпня 1986, Вроцлав) — польський біохімік, засновниця вроцлавської біохімічної школи, професор медичних наук.

Біографія ред.

Дитинство ред.

Ванда Мейбаум народилася у Львові в родині Вацлава Мейбаума[pl], історика, вчителя та діяча партії наацдемів, та Марії Валерії (дівоче прізвище Деринґ, пол. Deryng, 1889—1962), вчительки співу та гри на фортепіано. Вона була найстаршою дитиною в сім'ї. Мала братів Мествіна (1918—1926) і Вацлава[pl] (1933—2002)[3].

У Львові познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Єжи Каценелленбоґеном, із котрим разом навчалася на медичному факультеті університету Яна Казимира (Єжи Каценелленбоґен став психіатром). Єжи Каценелленбоґен мав єврейське походження і під час німецької окупації Львова переховувався в домі Мейбаумів на Замарстинові[4][5]. У 1946 році в м. Гливиці народилася їхня донька Ева, а згодом у Вроцлаві Марія[4].

Львівський період життя ред.

 
Докторський диплом Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен

Закінчила університет у 1938 році. На третьому році навчання, після зданого іспиту з медичної хімії, стала стажисткою Якова Парнаса[4] й надалі продовжувала працю в його колективі. Це дало їй змогу ще під час навчання написати докторську працю в галузі фізіологічної хімії[6] Mikrometoda oznaczania pentoz oraz jej zastosowanie do kozymazy i fosfokozymazy (укр. Мікрометод визначення пентоз та його застосування для козимази і фосфокозимази), яку захистила у 25 років, отримавши 27 червня 1939 року ступінь доктора медичних наук[4].

Того ж року в науковому часописі «Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie» опублікувала статтю Über die Bestimmung kleiner Pentosemengen insbesondere in Derivaten der Adenylsäure (укр. Визначення малої кількості пентоз, зокрема в похідних аденозинмонофосфату)[7], яка опиралася на її докторську дисертацію[8]. Ця стаття протягом 1945—1988 років була восьмою за цитованістю (2655 цитувань) науковою роботою в галузі біологічних наук[9] і єдиною польською публікацією в так званих citation classic видавництва Current Contents of Life Sciences[10].

Вроцлавський період ред.

До 1946 року займалася науковою та викладацькою діяльністю у Львові (на кафедрі неорганічної хімії у реорганізованому з медичного факультету Львівського університету Львівському державному медичному інституті)[11], а згодом переїхала до Вроцлава, де працювала у Вроцлавському університеті та заснованій згодом Медичній академії. В ті роки вона разом з Іреною Мохнацькою допомагала Тадеушеві Барановському відбудувати та організувати у Вроцлаві наукове життя[12]. Протягом 1946—1958 років[13] Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен працювала в очолюваному Барановським Відділі фізіологічної хімії Медичного університету і Вроцлавської політехніки (від 1950 року підрозділ Медичної академії[10]). У 1959 році перейшла на факультет фармації Медакадемії, паралельно працюючи у Вроцлавському університеті[14].

Була старшим асистентом, згодом ад'юнктом, а в 1954 році обійняла посаду доцента, захистивши наукову працю про хімічний склад і ензими гладенької м'язової тканини[10]. В 1961 році стала екстраординарним, а в 1973 році ординарним професором. З її ініціативи у 1959 році були створені кафедри біохімії на факультеті фармації Медакадемії та на факультеті природничих наук Вроцлавського університету, які вона ж і очолила[14]. Протягом 1959—1968 років також очолювала Відділ фізіологічної хімії факультету фармації Медичної академії[2]. Крім організації кафедр в обох навчальних закладах, займалася й іншою організаційною діяльністю. В 1961 році відкрила біохімію як новий напрямок навчання у Вроцлавському університеті[4]. Протягом 1962—1964 років була деканом факультету фармації, а згодом директором Інституту ботаніки (протягом 1964—1968 років[2]) та Ботаніки і біохімії Вроцлавського університету (1971—1973[2])[14]. В 1969 році припинила працю в Медичній академії і працювала лише в університеті[10].

Окрім праці в навчальних закладах, була членом редколегії польського наукового квартальника «Postępy Biochemii» (1968—1983[6]), наукових часописів «Acta Biochimica Polonica» і «Wiadomości Chemiczne», а також очолювала вроцлавське відділення Польського товариства лабораторної діагностики[10] (1962—1976[6]) і VIII відділення (біологічних наук) Вроцлавського наукового товариства (1970—1974[6])[14]. Була активною учасницею Польського біохімічного товариства, Польського ботанічного товариства, Польського фізіологічного товариства[13] та Комітету біохімії та біофізики ПАН[10]. У 1974 році за її ініціативою були організовані перші Наукові сесії випускників біохімії, які згодом перетворилися на Наукові сесії випускників молекулярної біології[14].

Наукові досягнення ред.

Більшість досліджень Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен належать до галузей біохімії та біохімічної аналітики; переважно проведені у Вроцлавському університеті[14]. Вона розробила оригінальні аналітичні методи визначення пентоз, білків, алкілрезорцинів[en], дубильних речовин і глікопротеїнів у біологічних препаратах. Розпочала також працю над структурою та функціями полімерів. Цікавилася протеолітичними ферментами та їх інгібіторами з тканин рослин та тварин, а також роллю білків у структурі та функціях ДНК та полісахаридів[10]. В подальшому працю в цих та інших напрямках (зокрема дослідження фенолових сполук та глікопротеїнів) продовжили її учні[14].

Винайшла практичний та недорогий турбідиметричний метод маркування білків за допомогою танінів, пізніше знаний як «вроцлавський метод»[15], який уможливив працю навіть у погано обладнаних аналітичних та наукових лабораторіях. Іншим методом, розробленим Мейбаум-Каценелленбоґен, була преципітація білків та глікопротеїнів за допомогою таніну та кофеїну, що полегшило виділення цих макрочастинок з біологічних рідин[16]. Вона також дослідила ендогенну функцію орозомукоїдів[en] у сироватці крові хворих та здорових людей, що дозволило відкрити їх взаємодію з антитілами. Професор також започаткувала і розвинула у Вроцлаві дослідження природних дубильних речовин, які, як стверджувала, могли в умовах in vivo знерухомити активні білки та інші макрочастинки[14].

Розпочала також виробництво біохімічних реагентів для компанії Polskie Odczynniki Chemiczne[pl]. У 1970-х роках Інститут біохімії Вроцлавського університету був єдиним у Польщі виробником уреази, кислої фосфатази[en], рибонуклеази, кількох інгібіторів протеази та низки інших реагентів для аналізу та діагностики[13].

Мейбаум-Каценелленбоґен опублікувала в польських та закордонних наукових часописах сумарно майже 150 наукових праць та оглядових статей[14], включаючи публікацію у Nature[17] . Видала також навчальний посібник з біохімії[18] та переклала (разом із чоловіком) польською мовою підручник з фізіологічної хімії Гарпера[19]. Протягом своєї наукової та викладацької роботи вивчила понад 150 випускників, 35 докторів, 8 габілітованих докторів (більшість із них пізніше стали професорами)[20].

Відзнаки та нагороди ред.

За науково-викладацьку, виховну та організаційну діяльність отримала низку державних нагород, серед яких: Золотий Хрест Заслуги (1959), Відзнака XV-ліття визволення Нижнього Шльонську (1960), Відзнака 1000-ліття Держави Польської (1969), Кавалерський хрест Ордену Відродження Польщі (1973), Медаль 10-ліття ПНР (1975)[прим. 1], Медаль комісії народної освіти[pl] (1975). Також вона отримала звання Заслуженого вчителя Польської Народної Республіки (1982)[14][20]. Багато разів отримувала відзнаки Міністерства науки, вищої освіти та техніки та Міністерства охорони здоров'я Польщі[10]. Польське біохімічне товариство надало їй статус Почесного члена Товариства (1983)[10][21].

Коментарі ред.

  1. ↑ Інформацію про нагородження даною відзнакою Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен подано за вказаними джерелами, але Медаль 10-ліття ПНР видавалася виключно протягом 1954-55 років. Тобто або в джерелі міститься хибна дата, або, ймовірніше, йдеться про Медаль 30-ліття ПНР[pl], якою нагороджували від 1974 року.

Примітки ред.

  1. ↑ https://ptbioch.edu.pl/index.php?option=com_contentview=articleid=461Itemid=193
  2. ↑ а б в г Encyklopedia Wrocławia. Wyd. 3. Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie, 2006, s. 524. ISBN 83-7384-561-5. 
  3. ↑ Marian Tyrowicz: Mejbaum, Wacław. W: Polski Słownik Biograficzny, Tom 20. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich/Wydawnictwo PAU, 1975, ss. 396–398. 
  4. ↑ а б в г д W sobotę orzechowe rogaliki. W: Wanda Dybalska: Taki zwyczajny: o profesorach Uniwersytetu Wrocławskiego. Wrocław: Oficyna Wydawnicza „Atut”, 2005, ss. 299–306. ISBN 83-7432-012-5. 
  5. ↑ Joanna Halaubrener-Lisowska. Moje lwowskie dzieciństwo na Górze św. Jacka (1939–1945). „Cracovia Leopolis”. 2 (58), s. 42, 2009. 
  6. ↑ а б в г Renate Strohmeier: Lexikon der Naturwissenschaftlerinnen und naturkundigen Frauen Europas : von der Antike bis zum 20. Jahrhundert. Frankfurt a. Main: Thun, 1998, s. 192. ISBN 3817115679. 
  7. ↑ W. Mejbaum. Über die Bestimmung kleiner Pentosemengen, insbesondere in Derivaten der Adenylsäure. „Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie”. 258 (2–3), ss. 117–120, 1939. doi:10.1515/bchm2.1939.258.2-3.117. ISSN 0018-4888. 
  8. ↑ Obituary. „Acta Biochimica Polonica”. 33 (4), ss. 232–233, 1986. ISSN 1734-154X. 
  9. ↑ David Pendelbury. Venerable Papers: Ten Classic Articles Over 50 Years Old. „The Scientist”. 4 (2), s. 14, 1990-01-20 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  10. ↑ а б в г д е ж и к Wspomnienia pośmiertne. Prof. W. Mejbaum-Katzenellenbogen. „Diagnostyka laboratoryjna”. XXII (6), ss. 225–226, 1986. Polskie Towarzystwo Diagnostyki Laboratoryjnej. 
  11. ↑ Лариса Дедишина. Жінки у медицині та фармації. „Фармацевт Практик”. 3, ss. 54-55, 2014. Київ. ISSN 2409-2584. [dostęp 2015-07-31]. 
  12. ↑ Giorgio Semenza (red.): Comprehensive biochemistry: Stories of success – personal recollections. Elsevier, 2007, s. 194. ISBN 9780444522467. 
  13. ↑ а б в Professor Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen 1911–1986. „Acta Biochimica Polonica”. 34 (4), ss. 333–335, 1987. ISSN 1734-154X. 
  14. ↑ а б в г д е ж и к л Profesor dr med. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen 1914–1986. Twórczyni Biochemii Uniwersyteckiej we Wrocławiu. „Postępy Biochemii”. 33, ss. 3–5, 1987. Polskie Towarzystwo Biochemiczne. ISSN 0032-5422. 
  15. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen. Turbidymetryczna mikrometoda oznaczania białek taniną. „Acta Biochim Pol”. 2 (3), ss. 279–296, 1955. PMID 13326092. 
  16. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen, B. Morawiecka & W. Dobryszycka (1960). [Study on the regeneration of proteins from insoluble protein-tannin compounds. III. Proteins soluble in sulfosalicylic acid (glycoproteins)]. Acta biochimica Polonica. 7: 401—414. PMID 13769124.
  17. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen & W. M. Dobryszycka (March 1962). Immunochemical properties of the serum proteins after regeneration from the protein-tannin compounds. Nature. 193: 1288—1289. PMID 14472285.
  18. ↑ red. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen: Ćwiczenia z biochemii dla biologów. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1981, 1982, 1989, 1992. 
  19. ↑ Harold A. Harper: Zarys chemii fizjologicznej. tłum. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen i Jerzy Katzenellenbogen. Warszawa: Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich, 1972. 
  20. ↑ а б Bronisława Morawiecka: Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen. W: Jan Trzynadlowski (red.): Uczeni wrocławscy. T. 2. (1974–1994). Wrocław: Wrocławskie Towarzystwo Naukowe, 1994, s. 154. ISBN 8304000377. 
  21. ↑ Wiecej Informacji o PTBioch (пол.). Polskie Towarzystwo Biochemiczne. Процитовано 12 жовтня 2009.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ванда_Мейбаум-Каценелленбоґен&oldid=41936164