Бійня у Метґетені
Бійня у Метґетені (нім. Massaker von Metgethen), також Звірство в Метґетені[1] — воєнний злочин, здійснений Червоною армією проти українських остарбайтерів та німецького цивільного населення, що перебували в одному із передмість Кенігсберга Метґетені, нині селище імені Олександра Космодем'янського центрального району Калінінграда.
Перебіг подій ред.
В кінці січня 1945 року, на першому етапі Східно-Пруської наступальної операції, радянські війська обійшли із заходу місто Кенігсберг, зайняли частину Земландського півострова та вийшли до вод Віслинської затоки захопивши ряд населених пунктів, серед яких (30 січня — 1 лютого) було і містечко Метґетен.[3] Це дало можливість перерізати життєво важливу для німців транспортну магістраль з Кенгсберга до порту Піллау, через який здійснювались постачання та евакуація населення. На момент захоплення радянською армією Метґетена тут крім його населення у лісі знаходилась група біженців які евакуйовувались із Кенігсберга, серед яких було близько 25 000 українських остарбайтерів.[4] 19 лютого, внаслідок операції з деблокування сполучення між Піллау та Кенігсбергом, німецькі війська знову зайняли Метґетен де знайшли численні тіла цивільних осіб з ознаками зґвалтування, каліцтва та шоку.
Свідчення ред.
Інформація про події у Метгетені відомі переважно із німецьких джерел — спогадів свідків та фотоальбому «Bildbericht über von den Bolschewisten ermordete und geschändete Deutsche in Metgethen», що складається із 26 знімків та зберігається у Бібліотеці Конгресу. Матеріали про бійню у Метґетені стали відомими завдяки англомовному перекладу здійсненому Альфредом-Морісом де Саясом, що вийшли під назвою «Жахлива помста. Етнічні чистки східно-європейських німців» (A Terrible Revenge: The Ethnic Cleansing of the East European Germans).
Серед спогадів важливе місце мають свідчення капітана штабу коменданта фортеці Кенігсберга Германа Зоммера, які він дав під присягою у 1951 році. Зоммер зокрема згадує, про те, що «крім розкиданих навколо містечка одиничних трупів були виявлені два погорби в яких знаходилось близько 3 000 трупів, в основному жінок, дівчат та дітей». Як випливає із цих свідчень, частину українців чоловіків було відібрано для служби у штрафних батальйонах а решту розстріляно. За одним із будинків Зоммер знайшов 12 жіночих та 6 дитячих тіл які «всі були повністю роздягнені та складені купою одне на одне. Черепи дітей були здебільшого пробиті твердим предметом або їхні тіла були проколені численними ударами багнетів». Ад'ютант Карл-Густав Кнорр розповідає про рештки двох дівчат, років 20-ти, яких прив'язали ногами до двох машин та розірвали на частини. Кнорр також згадує, що з однієї із вілл було вивезено близько 60-ти жінок, половина з яких була близька до божевілля оскільки «ними користувались по 60-70 разів на день». В іншому свідченні мовиться про залишки 32 цивільних осіб котрі були підірвані на території тенісного корту, а також тіла жінок, які були зґвалтовані, покалічені і убиті.[5]
Джерела ред.
Фотоальбом «Bildbericht über von den Bolschewisten ermordete und geschändete Deutsche in Metgethen» [2]
Примітки ред.
- ↑ Andreas Hillgruber|Andreas Hillgruber, Gerhard Hümmelchen: Chronik des Zweiten Weltkrieges, Bernard & Graefe, Frankfurt am Main 1966, S. 145
- ↑ нині вул. Олексія Толстого
- ↑ Jürgen Thorwald: Die große Flucht. Es begann an der Weichsel. Das Ende an der Elbe, Steingrüben, Stuttgart 1963, S. 161
- ↑ Hermann Sommer: Maschinenschriftliche eidesstattliche Erklärung (15. Februar 1951), in: Bundesarchiv / Silke Spieler (Redaktion): Vertreibung und Vertreibungsverbrechen, 1945—1948: Bericht des Bundesarchivs vom 28. Mai 1974. Р.147
- ↑ Alfred-Maurice de Zayas: A Terrible Revenge: The Ethnic Cleansing of the East European Germans. New York: St. Martin's Press, 1994, ISBN 0-312-12159-8 , p. 40-41