Бібліотечний фонд
Бібліоте́чний фонд — упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці[1]. Бібліотечний фонд — це твори друку (книги, періодичні видання), а також інші документи (діафільми, мікрофільми, цифрові документи). Фонд — це не довільно зібрані документі, а підібрані на основі стандартного їх відбору, у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів.
- Основний фонд — базова частина фондів бібліотеки, що містить найповніший комплект документів за її профілем. Призначений для постійного (довгострокового) зберігання, надання читачам на їхній запит. Може підрозділятися на кілька частин — центральний фонд (фонд основного зберігання) і спеціалізовані фонди: за видами документів (фонотека, патентний фонд та ін.); за змістом документів (галузеві, спеціалізованої літератури, довідково-бібліографічний фонд, краєзнавчий фонд та ін.); за зберігальним статусом (архівний фонд, фонд рідкісних і цінних видань, історичні й меморіальні колекції)[2].
- Обмінний фонд — допоміжне зібрання, складене за рахунок непрофільних і дублетних примірників, виключених з основного фонду; а також зі спеціально придбаних для цілей обміну документів. Обмінний фонд використовують для взаємного обміну з іншими бібліотеками, безоплатної передачі бібліотекам й іншим соціальним закладам, продажу юридичним і фізичним особам[2].
- Резервний фонд — допоміжна частина фонду бібліотеки, призначена для поповнення основного фонду бібліотеки (філій) у разі втрати (повного постаріння) документів, що перебувають у постійному попиті, а також при створюванні нових філій. Облічується в окремому каталозі, знаходиться у відділі книгозберігання, не використовується для обслуговування читачів[2].
Головні властивості бібліотечного фонду — цілісність, відкритість, множинність, динамічність, інформативність, керованість, кумулятивність, стохастичність, гетерогенність, надійність.
Бібліотеки, що мають найбільші фонди ред.
- Британська бібліотека (150 000 000 одиниць зберігання)[3]
- Бібліотека Конгресу США (155 000 000 одиниць зберігання)[4]
- Російська державна бібліотека (47 000 000 одиниць зберігання)[5]
- Національна бібліотека Франції (30 000 000 одиниць зберігання)[6]
- Національна бібліотека Німеччини (23 500 000 одиниць зберігання)[7]
- Національна бібліотека Китаю (22 000 000 одиниць зберігання)[6]
- Бібліотека Академії наук Росії (20 000 000 одиниць зберігання)
- Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського (15 000 000 одиниць зберігання)
- Бібліотека Народова (7 900 000 одиниць зберігання)
- Австрійська національна бібліотека (7 400 000 одиниць зберігання)
Посилання ред.
- ↑ Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України, 27 січ. 1995 р. [Архівовано 5 серпня 2012 у Archive.is] // Бібл. вісн. — 1995. — № 2. — С. 1—5.
- ↑ а б в Н.З. Стародубова, Е.И. Ратникова. Библиотечный фонд в терминах и определениях. Научно-практическое пособие. Архів оригіналу за 5 грудня 2017.
- ↑ Вебсайт Британської бібліотеки [Архівовано 2010-07-24 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Річний звіт Бібліотеки Конгресу США за 2011 р. [Архівовано 26 квітня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Вебсайт Російської державної бібліотеки [Архівовано 17 липня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Вебсайт Національної бібліотеки Франції [Архівовано 28 листопада 2007 у Wayback Machine.] (фр.)
- ↑ Вебсайт Національної бібліотеки Німеччини [Архівовано 26 грудня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
Джерела ред.
- Швецова-Водка Г.М. Загальна теорія документа і книги. — Київ : Знання, 2014. — 405 с. — (Вища освіта XXI століття) — ISBN 978-966-346-642-2.