Буценко Панас Іванович

Пана́с Іва́нович Буце́нко (18 [30] січня 1889(18890130), село Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії, нині Зміївського району Харківської області — 21 березня 1965, Москва) — радянський державний і партійний діяч, секретар ВУЦВК, голова Харківського окрвиконкому. Член ЦК КП(б)У в липні — жовтні 1918 р. Кандидат у члени Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в грудні 1925 — 19 жовтня 1929 р.

Буценко Панас Іванович
Панас Буценко, 1927 рік
Народився	18 (30) січня 1889(1889-01-30) Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії
Помер	21 березня 1965(1965-03-21) (76 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Діяльність	державний діяч, політик, державний службовець
Галузь	політична діяльність і державна служба
Знання мов	російська і українська

Біографія

Народився в родині селянина-середняка.

З 1902 по 1906 рік навчався в Зміївському ремісничому земському училищі Харківської губернії. У 1905 році на деякий час виключався із училища за розповсюдження революційних прокламацій.

У 1906—1914 роках — робітник-слюсар металургійних і паровозобудівних заводів Донбасу і Харкова.

Член УСДРП з 1909 року. Діяч, пов'язаний з українським рухом; один із лідерів лівих українських соціал-демократів.

З 1914 року — в російській армії. Учасник Першої світової війни. Був полонений німецькими військами і до 1917 року перебував у німецькому полоні. У 1917 році повернувся до Полтави.

З 1917 року — член Полтавської Ради, завідувач відділу роботи на селі, голова виконавчого комітету Полтавської повітової ради Полтавської губернії, заступник голови виконавчого комітету Полтавської губернської ради.

Член РКП(б) з 1918 року. Один із засновників КП(б)У. Учасник Таганрозької партійної наради більшовиків України (1918). На першому з'їзді КП(б)У в Москві обраний членом ЦК. 1918 року — на підпільній роботі в Полтаві, на Донбасі та у Харкові. У 1919 році — член Зафронтбюро ЦК КП(б)У.

У 1920—1921 роках — голова виконавчого комітету Лубенської повітової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів Полтавської губернії. Голова виконавчого комітету Кам'янець-Подільської повітової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів (1921—1923).

У липні 1923 — 1925 року — 2-й секретар Президії ВУЦВК. У 1925 — грудні 1928 року — секретар Президії ВУЦВК. Одночасно обирався головою Центрального Комітету Українського товариства Червоного Хреста (з листопада 1926 року) та головою Вищої ради фізичної культури при ВУЦВК УСРР, а також головою (з 1923) Центральної адміністраційно-територіальної комісії (ЦАТК) при Президії ВУЦВК. Разом із Миколою Скрипником обстоював право проведення розмежування російсько-українського порубіжжя на мовно-етнічних засадах.

У грудні 1928 — 24 вересня 1929 року — голова виконавчого комітету Харківської окружної Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів. У 1929 році на засіданні Політбюро ЦК і президії ЦК КП(б)У за доносом Л. Бірман-Беккер Буценку винесено сувору догану, виведено з членів ЦКК і відправлено працювати уповноваженим Сибірського крайового комітету ВКП(б) у справах німецьких поселенців. Потім — на керівній роботі в кооперативних органах Західно-Сибірського краю: голова Західно-Сибірської крайової спілки споживчої кооперації.

17 листопада 1930 — кінець квітня 1931 року — голова Томської міської ради Західно-Сибірського краю.

У серпні 1931 — березні 1933 року — голова виконавчого комітету Далекосхідної крайової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів. Мешкаючи у Владивостоці, сприяв українізації Зеленого Клину.

У травні 1933—1936 роках — начальник Головдортрансу при Раді Народних Комісарів РРФСР.

У 1936—1937 роках — голова виконавчого комітету Тобольської окружної Ради Омської області.

У 1937 році працював у Народному комісаріаті важкої промисловості СРСР. У 1937 році заарештовано органами НКВС, згодом засуджено як провідного члена «української націонал-фашистської організації». Перебував у воркутинських таборах ГУТАБ МВС СРСР до 1955 року.

Реабілітований після смерті Сталіна. Персональний пенсіонер союзного значення (від 1955 року).

Іван Дніпровський написав поему «Буценко».

Спадщина

• К вопросу районирования Украины: краткий обзор по районированию УССР за 1922-23-24-25 гг. в связи с переходом на трёхстепенную систему управления. — Х. : Госиздат Украины, 1925. — 64 с.(рос.)
• Проблема районирования на Украине / Под ред. А. И. Буценко. — Х.: Центр. админ.-территор. комис. при ВУЦИКе, 1926. — 76 с.
• Советское строительство на Украине / А. Буценко; Истпарт ЦК КП(б)У, Всеукр. окт. комис. — [Харьков]: Книгоспілка, 1928 (: 4-я тип. Транспечати). — 82, [1] с.: іл., табл. — (Октябрьская библиотека).

• Радянське будівництво та нацмени на Україні / А. Буценко. — Ч. 4. — Х.: Держвидав України, 1925.
• Советское строительство и нацменьшинства на Украине. — Х.: Изд. центр. админ.-территор. комис. при ВУЦИКе: Друк. ВУЦВКу «Червоний друк», 1926. — 34, [1] с. : табл.(рос.)
• Работа среди национальных меньшинств на Украине / А. Буценко // Советское строительство. — 1927. — № 1.(рос.)
• Господарське й культурне будівництво серед нацменшостей УСРР / А. Буценко // Радянська Україна. — 1928. — № 10-11.
• Про радбудівництво серед національних меншин УСРР / А. Буценко // Стенографический отчет IV сессии Х созыва ВУЦИК. — Х., 1928.
• Національні меншості України / А. Буценко // Більшовик України. — 1928. — № 12.
• Радянське будівництво серед національних меншостей УСРР / А. Буценко. — Х., 1928.

• Як Ради на Україні виконали наказ робітників та селян 1924-1925 р. (рік радянської праці). — Х.: Держвидав України, 1926. — 53 с. : табл.
• Підсумки 3-ї сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету IX скликання (20-31 травня 1926 р.) / А. Буценко. — Х.: Держвидав України, 1926. — 44, [1] с.
• Підсумки IV сесії ВУЦВК IX скликання, 16-23 листопада 1926 р. / А. І. Буценко. — Х.: Держвидав України, 1927. — 34, [1] с.
• Десять Всеукраїнських з’їздів Рад / А. Буценко. — Харків: Держвидав України, 1927. — 100, [3] с.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 91.
• Лук'янчук О. С. Буценко Панас Іванович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9. — С. 671.
• Хміль І. В. Буценко Панас Іванович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 419.
• Відданий партії, народу: До 75-річчя з дня народження П. І. Буценка // Прапор Жовтня. — 1964. — 5 лютого. — С. 4.
• Бабляк Віталій. Син народу (до 85-річчя з дня народження О. І. Буценка): Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1974. — 30 січня. — С. 4.
• «Український Дантон» // Костюк Григорій. Зустрічі і прощання: Спогади. — Книга 1. — К.: Смолоскип, 2008. — С. 563—567.
• Бабляк Віталій. Один із перших: Наші славетні / Малюнок М. Бесараба // Прапор Жовтня. — 1989. — 11 березня. — С. 2—3.
• Буценко А. И. Заряд на всю жизнь // Ян Гамарник. Воспоминания друзей и соратников. — Москва: Воениздат, 1978. — С. 37—43.

Посилання

• Біографія.ру. Буценко Панас Іванович(рос.)