Вікіпедія

Будинок на набережній

«Будинок на на́бережній» (офіційне найменування — «Будинок уряду»; інші назви — Перший Дім Рад, чи Дім ЦВК і РНК СРСР)— комплекс споруд на Берсе́нівській набережній Москви-ріки на Болотному острові, за адресою вулиця Серафимовича, будинок 2. Організації, розташовані на боці набережної, іноді використовують адресу: Берсенівська набережна, будинок 20.

Будинок на набережній
Координати: 55°44′40″ пн. ш. 37°36′42″ сх. д. / 55.74444° пн. ш. 37.61167° сх. д. / 55.74444; 37.61167
Тип споруда і пам'ятка архітектури[d]
Статус спадщини об'єкт культурної спадщини Росії регіонального значенняd[1]
Країна  Росія
Розташування Москва
Архітектурний стиль конструктивізм
Автор проєкту Б.М. Іофан
Архітектор Йофан Борис Михайлович
Засновано 1931
Будівництво 1927 — 1931
Будинок на набережній. Карта розташування: Росія
Будинок на набережній
Будинок на набережній (Росія)
Мапа
CMNS: Будинок на набережній у Вікісховищі

Житловий комплекс ЦВК-РНК СРСР займає площу у три гектари. Стоїть на острові, та зв’язаний з «материком» Великим Кам’яним і Малим Кам’яним мостами. 25 під’їздів виходять на дві вулиці — Серафимовича (колишня Всехсвятська) й Берсенівська набережна.

Історія ред.

 
Вид на Московський Кремль з боку Будинку на набережній

Під час перенесення 1918 року радянської столиці до Москви було переведено велику кількість держслужбовців. Спочатку їх розселили у так званих домах Рад (готелі «Національ», «Метрополь», інші будівлі), однак житлової площі постійно не вистачало.

У зв’язку з тим, що в центрі Москви утворилась нестача місць у готелях, 1927 року створили комісію з будівництва Будинку ЦВК та Ради народних комісарів під керівництвом голови уряду Олексія Рикова. Комісія, до складу якої входили секретар ЦВК Авель Єнукідзе, архітектор Борис Іофан й глава ОДПУ Генріх Ягода, вирішила, що квартири у будинку будуть надаватись членам ЦК ВКП(б), Комісії партійного контролю, наркомам та їхнім заступникам. У подальшому до будинку стали заселяти воєначальників, письменників й артистів, Героїв Радянського Союзу, старих більшовиків та ін.

24 червня 1927 року було прийнято рішення про початок будівництва будинку для відповідальних працівників, яке тривало до 1931 року. Жильцями дому стали, головним чином, представники радянської еліти, що формувалась: вчені, партійні діячі, Герої Громадянської війни, Соціалістичної Праці й Радянського Союзу, старі більшовики, видатні письменники, службовці Комінтерну, герої війни в Іспанії.

Будинок на набережній було збудовано за проектом Б. М. Іофана на місці, де до цього знаходились винно-соляні склади [2], що знайшло відображення в архітектурі його внутрішніх дворів. За ходом будівництва стежив особисто Риков. За первинним проектом будинок мав бути червоним, як і Кремль, однак, у зв’язку з нестачею грошей, зовнішні стіни будинку стали сірими.[2] 12-поверховий дім на набережній з 505 квартирами (24 під’їзди) став одним з найбільших будинків у Європі.[3]

На поверхах по дві квартири. У квартирах був дубовий паркет, художній розпис на стелях. Фрески робили спеціально запрошені з Ермітажу живописці-реставратори. На стелях красувались пейзажі різних пір року, квіти, фрукти. На кухні був отвір у стіні для самоварної труби й вихід вантажного ліфту, на якому вивозили сміття. Вахтер завідував ліфтом; нагору пасажир підіймався в компанії супроводжуючого, вниз доводилось спускатись пішки чи стукати по металевим дверям шахти, щоб вахтер почув і піднявся.

Будинок включав до себе клуб (нині Театр естради), кінотеатр на півтори тисячі місць, спортивний зал, універмаг, прачку й амбулаторію, ощадкасу та відділення зв’язку, дитсадок та ясла. В їдальні жителі дому безкоштовно (за талонами) отримували готові обіди та сухі пайки, тож самим готувати їжу було необов’язковим. У внутрішніх дворах будинку були розбиті газони з фонтанами. Меблі в домі були уніфіковані: стільці, столи, буфети тощо мали позначки інвентарних номерів. Жильці, в’їжджаючи, підписували акт приймання, у якому обліковувалось все — аж до шпінгалетів й дубової кришки від унітазу. Гаряча вода подавалась від теплоцентралі.

Будівництво курирував Генріх Ягода. Під’їзд будинку № 11 — нежитловий, в ньому немає ані квартир, ані ліфтів. Припускається, що звідси або прослуховували квартири жильців інших під’їздів, або за стінами приховані якісь потаємні приміщення.[4] Окрім цього під’їзду в домі були конспіративні квартири чекістів. Чекісти працювали в домі під виглядом комендантів, консьєржів, ліфтерів й у своїх квартирах зустрічались зі своїми інформаторами чи ховали таємничих жильців, як, наприклад, агента радянської розвідки у Південній Африці Дітера Герхардта [5]. Багатьох жителів дому було репресовано цілими сім’ями.

Сучасний стан ред.

 
Кінотеатр «Ударник»

Будинок оголошено пам’яткою історії й охороняється державою. В будинку розташовані житлові корпуси, Театр Естради, кінотеатр «Ударник», магазин мережі «Сьомий континент», студія звукозапису «SOUNDWORX» та низка інших комерційних організацій.

Для відвідувачів відкрито муніципальний краєзнавчий музей, у створенні якого брала участь вдова Юрія Трифонова Ольга Романівна Трифонова (Мірошниченко).[6] В музеї з використанням меблів, що збереглись, хранителі спробували відстворити атмосферу 1930-их років.

Меморіальні дошки — на фасадах будівлі — 25, і шість встановлено у під’їздах.

Будинок на набережній у літературі ред.

Вперше словосполучення «Будинок на набережній» було вжито Юрієм Трифоновим у заголовку однойменного роману. Також цей будинок згадується у «Щоденнику Льови Федотова й розповідях про нього самого», написаному М. Коршуновим.

Цікаві факти ред.

У 1960-90-их роках цей будинок ще мав неофіційну назву "трьошка", оскільки саме від нього відкривається вид на Кремль, зображений на радянській трирублевій грошовій купюрі.

Відомі особи, що проживали в Будинку на набережній ред.

Сучасні жильці ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Решение Исполкома Московского Совета народных депутатов № 647 от 23.03.1987
  2. ↑ а б Дом на набережной: из 2 тысяч жильцов 700 были репрессированы [Архівовано 7 листопада 2008 у Wayback Machine.]. // «Аргументы и Факты», 16 ноября 2007 г. (рос.)
  3. ↑ Будинок на набережній [Архівовано 26 червня 2008 у Wayback Machine.]. Журнал «Visitor». (рос.)
  4. ↑ Будинок для обраних. Архів оригіналу за 14 червня 2011. Процитовано 15 квітня 2011.
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2011. Процитовано 15 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Юрій Крохін. Будинок для обраних [Архівовано 11 серпня 2006 у Wayback Machine.]. // Российская газета. (рос.)
  7. ↑ Газета «Коммерсантъ» № 90/П(4390)от 24.05.2010 [Архівовано 15 листопада 2010 у Wayback Machine.] (рос.)

Література ред.

  • Юрій Трифонов, «Дом на набережной», М-1991, ISBN 5-08-003932-9
  • Коршунов М., Терехова В., «Тайны и легенды Дома на набережной», М-2002, ISBN 5-85050-645-4
  • Ісаєва О. І., «Дом на набережной в истории и литературе», М-2004, ISBN 5-89118-364-1
  • Трифонова О. Р., «Дом на набережной (альбом)», М-2005.
  • Иофан Б. Постройка дома ЦИК и СНК. — «Строительство Москвы», № 10, 1928.

Посилання ред.

Зображення ред.


  Це незавершена стаття про архітектуру.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок_на_набережній&oldid=41949473