Вікіпедія

Буго-дністровська культура

Бу́го-дністро́вська культу́ра, бугодністро́вська культу́ра (БДК) — археологічна культура доби неоліту в VII—VI тисячоліттях до н. е. (близько 6500 — 5300 рр. до н. е.).

Історія дослідження ред.

Вивчення культури започаткували у 1930—1931 рр. Ф. А. Козубовський[1], П. В. Харлампович, Т. М. Мовчанівський роботами на побузьких неолітичних поселеннях Гард та Чорний Ташлик.

У наступні десятиліття її пам'ятки досліджували А. В. Добровольський, О. Ф. Лагодовська, П. І. Хавлюк[2].

Але найбільший внесок у вивчення неоліту Південного Бугу зробив В. М. Даниленко[3][4][5], який у 1949—1961 рр. стаціонарно дослідив багато поселень із залишками неолітичного часу (Мельнична Круча (Сабатинівка), Миколина Брояка (Чорний Ташлик), Саврань, Бузький Гард, Завалля, Жакчик, Базьків Острів і Митьків Острів, «Сокільці I», «Сокільці II», «Сокільці VI»,Щурівці-Поріг Самчинці, «Печера I», Глинське, «Зяньківці II» (Немирівський район), «Шимановське II», Гайворон-Поліжок, Чернятка тощо). За результатами проведених робіт неолітичні пам'ятки Південного Бугу він виділив в окрему «південнобузьку» культуру, згодом (після робіт В. І. Маркевича на Дністрі), перейменовану у «буго-дністровську»[6][7].

Результати польових досліджень та своє бачення перебігу етнокультурних, соціальних та економічних процесів у неоліті Південного Бугу на широкому тлі східно- та південноєвропейського неоліту В. М. Даниленко виклав в узагальнюючій монографії «Неоліт України»[8]. На особливу увагу заслуговують висновки автора про віднесення БДК до периферії південно-європейського балкано-дунайського ареалу давньоземлеробського неоліту Великого Східного Середземномор'я та про провідну роль її носіїв у процесі неолітизації північніших територій Полісся і Середнього Подніпров'я.

Вивчення пам'яток БДК Подністров'я розпочалося 1945 р., коли П. І. Борисковський, а 1950 р. і О. П. Черниш виявили перші пункти з матеріалами південнобузького типу[9]. Починаючи з 1957 р. вузол поселень БДК біля м. Сорока на сході Молдови досліджує В.І. Маркевич. Результати розкопок п'яти з них («Сорока I», «Сороки II», «Сороки III», «Сорока V» на території Молдови та «Цикинівка I» — України) були видані ним у ряді робіт.[10][11][12][13][14] Їх автор запропонував власну періодизацію буго-дністровських пам'яток Молдови, намітив виділення двох локальних варіантів БДК — південнобузького та дністровського.

У Степовому Побужжі дослідження поселень БДК проводили в 1967 р. О. Г. Шапошнікова та В. І. Непріна[15], а починаючи з кінця 1970-х рр. — М. Т. Товкайло[16][17][18][19]. Останній у публікаціях та виступах відстоює виділення окремого степового варіанту БДК та акцентує увагу на свідченнях тісних контактів, що підтримувало його населення з носіями інших неолітичних та ранньоенеолітичних культур Південно-Східної Європи, зокрема, Азово-Дніпровської та Трипільської. В 1990-х рр. розкопки поселень БДК в Молдовському Подністров'ї проводилися О. В. Ларіною та В. А. Дергачовим[20][21]. У Побужжі останнім часом Д. Л. Гаскевич провів розвідкові дослідження та розкопки як відомих, так і нових поселень культури, зокрема, продовжив розпочаті В. М. Даниленком розкопки пам'ятки Печера І[22][23][24]. Ряд своїх робіт цей дослідник присвятив питанням періодизації культури, особливостям її крем'яного інвентаря та керамічних виробів[25][26][27]. Специфікою поглядів Д. Л. Гаскевича є віднесення неоліту Побужжя та Подністров'я до виділеного ним кола культур Північно-Понтійського Імпрессо, яке він розглядає як найсхіднішу частину середземноморської області неоліту з керамікою імпрессо та кардіум.[28][29]

Територія поширення ред.

Зараз матеріали БДК відомі на значній території лісостепової та степової зони Північного Причорномор'я в межах Правобережної України та Молдови. Власне буго-дністровські поселення поширені у басейні Середнього Дністра та Середнього Бугу.

Найпівнічнішими з них є Перебиківці на Дністрі та Канава на Південному Бузі.

Найпівденнішими — Гіржове у Буго-Дністровському межиріччі та поселення гардівської групи в Степовому Побужжі.

Найсхіднішою пам'яткою БДК вважається поселення Новорозанівка-2 над річкою Інгул.

Найзахіднішими — вже згадані Перебиківці на Дністрі.

Буго-дністровські імпорти відомі на поселеннях інших культур, зокрема, Кріш культура, культури лінійно-стрічкової кераміки, сурської, дніпро-донецької.

Періодизація та хронологія ред.

Спираючись на особливості переважно керамічних матеріалів пам'яток Побужжя, В. М. Даниленко виділив у неолітичний період розвитку Буго-Дністровської культури сім послідовних культурно-хронологічних фаз, що утворюють три періоди, — ранній (скибинецька та соколецька), розвинутий (печерська, самчинська), та пізній (савранська фаза). У мезолітичний та енеолітичний час БДК представляють пам'ятки відповідно заньковецької та хмільникської фази. Періодизацію буго-дністровських пам'яток Подністров'я розробив В. І. Маркевич, який виділив тут п'ять послідовних фаз, що в цілому збігаються з виділеними В. М. Даниленком для Південного Бугу (безкерамічні поселення першої фази (Сорокський комплекс) збігаються з заньковецькими, другої — соколецькими та скибенецькими, третьої — печерськими, четвертої — самчинськими, п'ятої — савранськими пам'ятками Побужжя). У 1970-х рр. Р. Трінгхем та Д. Я. Телегін запропонували поділ БДК на три етапи: ранній (печерський), середній (самчинський) та пізній (савранський). Наприкінці 1990-х рр. О. В. Ларіна буго-дністровські пам'ятки Молдови віднесла до двох періодів — раннього та пізнього. Слідом за нею на початку 2000-х рр. аналогічний поділ побузьких пам'яток запропонувала Н. С. Котова.

За даними радіовуглецевого датування, що проводилося в Берлінській, Кільській та Київській радіовуглецевих лабораторіях у 1960-1990-х рр., датується 6000-4500 роками до н. е., а за даними Київської радіовуглецевої лабораторії, одержаними починаючи з 1997 р., — 6500-4750 роками до н. е.[30] Останніми роками Д. Л. Гаскевич піддав сумніву періодизаційні погляди В. М. Даниленка, чим усунув протиріччя між групами «старих» та «нових» абсолютних дат культури[31][32].

Поселення та житла ред.

Поселення Буго-Дністровської культури невеликі, житла — наземні, з кам'яними вогнищами і ямами для відходів.

Господарство ред.

Господарство — полювання, рибальство, розведення свійських тварин (свині, бики), землеробство (відбитки зерен пшениці на кераміці).

Кремінь та кераміка ред.

За даними В. М. Даниленка, матеріальна культура буго-дністровського населення Побужжя на різних періодах розвитку культури мала свої специфічні риси:

У ранньому періоді (поселення Базьків Острів та Митьків Острів біля села Скибинці (Тростянецький район), Сокільці ІІ, Сокільці VI та інші) поширені пласкодонні та гостродонні горщики, миски, посудини з відігнутим вінчиком (криволінійний і вертикальний прогладжений орнамент), бомбоподібні посудини з невеликим дном.
У середньому періоді (поселення Печера I, Самчинці та інші) багато посудин, характерних для неолітичних культур Балкан та Подунав'я Кріш-Кереш-Старчево (бомбоподібдні горщики, ребристі миски, вази, кубки, фляги), орнамент пластичний — шишечки, наліпні валики, пальцеві защипи, а також криволінійні стрічкові композиції; до кінця періоду під впливом Дніпро-донецької культури з'являються гостродонні посудини, прикрашені відбитками гребенчатого штампа.
На пізньому етапі (поселення Саврань, Гайворон-Поліжок та ін.) поряд з гостродонними горщиками представлені чаші, ребристі посудини (орнамент — складні криволінійні кутові композиції, канелюри і відбитки гребенчатого штампа). У кераміці простежується вплив балканських культур Турдош, Вінча, Хаманджия. Збільшуються розміри кремінних знарядь.

Першовідкривач Буго-Дністровської культури В. М. Даниленко вважав її одним з компонентів формування Трипільської культури. Однак численні дослідження 1970—2000-х років переконливо довели хибність цих поглядів.

Примітки ред.

  1. ↑ Козубовський Ф. А. Археологічні дослідження на території БоГЕСу (1930—1932 рр.). — К., 1933. — C.20-34
  2. ↑ Хавлюк П. И., Стоянки развитого неолита в северной части среднего течения Южного Буга // КСИИМК. — Вып.75. — 1959. — С.169—173 (рос.)
  3. ↑ Даниленко В. М., Дослідження неолітичних пам'яток на Південному Бузі // Археологія. — Т. Х. — К., 1957. — С. 36-49. Даниленко В. Н. Неолит Побужья и вопрос о сложении трипольской культуры. // КСИА АН УССР. — Вып.9. — К., 1960. — С.3-9.
  4. ↑ Даниленко В. Н., Археологические исследования в зонах строительства ГЭС на Южном Буге в 1959 — 1960 гг. // КСИА АН УССР. — Вып.12. — К., 1962. — С. 23-27.
  5. ↑ Даниленко В. Н., Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы. — К.: Наукова думка, 1969. — 259 с. (рос.)
  6. ↑ Даниленко В. М., Дослідження неолітичних пам'яток на Південному Бузі // Археологія. — Т. Х. — К., 1957. — С.48.
  7. ↑ Даниленко В. Н., Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы. — К.: Наукова думка, 1969. — С.86, прим.8 (рос.)
  8. ↑ Даниленко В. Н., Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы. — К.: Наукова думка, 1969. — С. 46-174 (рос.)
  9. ↑ Тимощук Б. О., Північна Буковина — земля слов'янська. — Ужгород: Карпати, 1969. — C.10
  10. ↑ Маркевич В. И., Неолитическая стоянка Сороки-Трифауцкий Лес I // Материалы и исследования по археологии и этнографии МССР. — Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1964. — С. 91-102.
  11. ↑ Маркевич В. И., Неолит Молдавии (памятники буго-днестровской культуры): Автореф. дис. … канд. ист. наук: 07.575 / Ин-т археологии АН СССР. — М., 1968. — 30 с.
  12. ↑ Маркевич В. И., Исследования неолита на Среднем Днестре // КСИА. — Вып. 105. — 1965. — С.85-90.
  13. ↑ Маркевич В. И., Памятники эпохи неолита и энеолита (Археологическая карта МССР; Вып. 2). — Кишинев: Штиинца, 1973. — 161 с.
  14. ↑ Маркевич В. И., Буго-днестровская культура на территории Молдавии. — Кишинев: Штиинца, 1974. — 174 с. (рос.)
  15. ↑ Шапошникова О. Г., Неприна В. И., Новорозановское многослойное поселение // Древности Поингулья. — К.: Наукова думка, 1977. — С. 52-65 (рос.)
  16. ↑ Товкайло М. Т., Неоліт Степового Побужжя: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.04 / Ін-т археології НАНУ. — К., 1998. — 17 с.
  17. ↑ Шапошникова О. Г., Товкайло Н. Т., Некоторые итоги исследования многослойного поселения Пугач на Южном Буге // Первобытная археология. — К.: Наукова думка, 1989. — С. 86-97.
  18. ↑ Товкайло М. Т., Неоліт Степового Побужжя (Кам'яна доба України, вип. 6). — Київ: Шлях, 2005. — 160 с.
  19. ↑ Товкайло М. Т., Неолітичний Ґард за даними нових досліджень // Кам'яна доба України. — Вип. 11. — Київ: Шлях, 2008. — С. 144—156
  20. ↑ Ларина О. В., Вехлер К.-П., Дергачев В. А., Коваленко С. И., Бикбаев В. М., Новые полевые исследования памятников мезолита и неолита Молдвы // Vestigii arheologice din Moldova (archeological antiquities of Moldova). — Chişinǎu, 1997. — P. 62-110.
  21. ↑ Ларина Ольга, Неолитическая керамика поселения Тэтэрэука Ноуэ XV (к проблеме исчезновения культуры линейно-ленточной керамики) // Revista Arheologică. Serie nouă. — Vol. II, Nr. 1-2. — Chişinău, 2006. — P. 35-55.
  22. ↑ Гаскевич Д. Л., Розвідки в басейні Південного Бугу // Археологічні відкриття в Україні 2000—2001 рр. — К.: ІА НАНУ, 2002. — C.10—15.
  23. ↑ Гаскевич Д. Л., Археологічні розвідки пам'яток буго-дністровської неолітичної культури у 2003—2005 рр. // Археологічні дослідження в Україні 2004—2005 рр. — Київ-Запоріжжя: ІА НАНУ, Дике Поле, 2006. — C. 116—122.
  24. ↑ Гаскевич Д., Журавльов О., Нова Миколаївка-1 — нова пам'ятка буго-дністровської неолітичної культури у Лісостеповому Побужжі // Дослідження первісної археології в Україні (До 50-річчя відкриття палеолітичної стоянки Радомишль). — Київ: «КОРВІН ПРЕСС», 2008. — С. 168—175
  25. ↑ Гаскевич Д. Л., Крем'яні вироби кукрекської культурної традиції в інвентарі буго-дністровських пам'яток Побужжя // Археологія. — 2005. — № 3. — С. 24—37.
  26. ↑ Гаскевич Д., Форма дна керамічного посуду буго-дністровських пам'яток Лісостепового Побужжя // Археологический альманах. — № 19. — Донецк: ООО «Апекс», 2008. — С.275—307.
  27. ↑ Гаскевич Д. Л., Кераміка «самчинського» типу та проблеми періодизації буго-дністровської неолітичної культури // Кам'яна доба України. — Вип. 11. — Київ: Шлях, 2008. — С. 157—187
  28. ↑ Гаскевич Д. Л., Северо-понтийское импрессо: происхождение неолитической керамики с гребенчатым орнаментом на юге Восточной Европы // STRATUM plus. — № 2. — 2010. — С. 213—251.
  29. ↑ Gaskevych Dmytro, A new approach to the problem of the Neolithisation of the North-Pontic area: is there a north-eastern kind of Mediterranean Impresso pottery? // Documenta Praehistorica. — XXXVIII (Neolithic Studies 17). — 2011. — P. 275—290.
  30. ↑ Гаскевич Дмитро, Синхронізація буго-дністровського неоліту та неоліту Центральної Європи: Проблема радіовуглецевих дат // Wspólnota dziedzictwa archeologicznego ziem Ukrainy i Polski. Materialy z konferencji zorganizowanej przez Ośrodek Ochrony Dziedzictwa Archeologicznego. Łańcut (26-28 X 2005 r.) — Warszawa: Petit S.C. Lublin, 2007. — S. 115—147
  31. ↑ Гаскевич Д. Л., В. М. Даниленко та періодизація неоліту Південного Бугу: нові запитання до старих джерел // Археологія. — 2013. — № 4. — С.3-17.
  32. ↑ Гаскевич Д. Л., Проблеми радіовуглецевого датування буго-дністровської неолітичної культури // Археологія. — 2014. — № 4. — С.3-17

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буго-дністровська_культура&oldid=39345663