Вікіпедія

Бріджет Райлі

британська художниця

Бріджет Луїза Райлі ОКП ОБІ (народилась 24 квітня 1931 року в Західному Норвуді, Лондон) — англійська художниця, одна з провідних представників Оп-арту.[9] Наразі живе та працює в Лондоні, Корнуолі, і Франції.[10]

Бріджет Райлі
англ. Bridget Louise Riley
Рух в квадратах, 1961.
Народження 24 квітня 1931(1931-04-24) (92 роки)
Західний Норвуд (Лондон, Англія)
Національність британці[1]
Країна Велика Британія
Жанр абстракціонізм[2][3]
Навчання Королівський коледж мистецтва
Діяльність художниця, рисувальниця, художниця-граверка, скульпторка, архітектурний кресляр, дизайнерка, художниця-монументалістка, мисткиня
Напрямок Оп-арт
Роки творчості 2013
Член Берлінська академія мистецтв і Американська академія мистецтв і наук
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[4], Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національні галереї Шотландіїd, Художній інститут Чикаго, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Музей мистецтв Карнегіd, Національна галерея Австралії, Музей Фіцвільяма, Клівлендський музей мистецтв, Гаазький муніципальний музей, Rhode Island School of Design Museumd, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Далласький музей мистецтв, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Художня галерея Південної Австралії, Паризький міський музей сучасного мистецтва, University of Salford Art Collectiond, Міський музей (Амстердам)[5][6], Нова національна галерея, Національний музей Кардіффа, Галерея мистецтв Вокера, Hessel Museum of Artd[7], Манчестерська художня галереяd, Abbot Hall Art Galleryd, Whitworth Art Galleryd, Ferens Art Galleryd, Southampton City Art Galleryd, Художня галерея Лідса і Print Collectiond[8]
Нагороди
CMNS: Бріджет Райлі у Вікісховищі

Дитинство й освіта ред.

Райлі народилась в Лондоні 1931 року. Її батько, Джон Фішер Райлі, родом з Йоркшира, був художником, як і дід. В 1938 він перевів друкарський бізнес, разом зі своєю сім'єю, до Лінкольншира.[11]

Впродовж Другої світової війни батько Райлі був призваний до армійської служби, а вона була евакуйована, разом зі своєю матір'ю і сестрою, до котеджу в Корнуолі.[12] Котедж знаходився недалеко від моря, поблизу Падстоу. Вони жили у ньому разом із тіткою, колишньою студенткою Голдсмітс (Лондон).

Райлі здобула початкову освіту шляхом невпорядкованих розмов і лекцій з вчителями — пенсіонерами та непрофесіоналами.[13] Потім Бріджет навчалась в Челтенстенському коледжі для дівчат, і потім вивчала мистецтво в лондонському коледжі Голдсмітс (1949-52) і Королівському коледжі мистецтв (1952-55),[14] де з нею разом вчились художники Пітер Блейк, Джефрі Гаркорт (художник на пенсії, також відомий своїми дизайнами крісел) і Франк Ауербах. В 1955 закінчила коледж здобувши звання Бакалавр мистецтв.

З 1956 до 1958 Райлі доглядала за своїм батьком, який потрапив у серйозну автомобільну аварію, і сама страждала від знесилення. Після цього деякий час працювала в магазині скляних виробів і дитячою вчителькою. Зрештою стала ілюстратором в рекламній агенції Дж. Волтера Томпсона, де працювала з неповним робочим днем до 1962. Велика виставка робіт Джексона Поллока у Whitechapel Gallery зимою 1958, вплинула на неї вирішальним чином.[13]

Ранні роботи Райлі були фігуративними й написаними в напів-імпресіоністському стилі. У її роботах для рекламної агенції з 1958 по 1959 рік стає помітним перейняття нею техніки пуантилізму.[15] Близько 1960 вона починає розвивати свій особливий стиль оп-арту. Її картини у той час складались з чорно-білих геометричних візерунків, які виявляли динаміку поля зору і дезорієнтували око.[14] Літом 1960 подорожувала Італією і відвідала Венеціанський бієнале, де у той час проходила велика виставка робіт футуристів.[13]

На початку своєї кар'єри в 1957-58 Райлі працювала вчителем в the Convent of the Sacred Heart, Гарроу (тепер відомому як Sacred Heart Language College). Пізніше — в школі мистецтва Лафборо (1959), школі мистецтва Горнзі, і коледжі Кройдона (1962-64).

1961 року разом з партнером Пітером Сеглі відвідала плато Воклюз на півдні Франції й придбала покинуту ферму, яка пізніше стала її студією. Весною 1962 року в Лондоні відбулась її перша персональна виставка за сприяння куратора Віктора Масгрейва зі Studio One.[13]

 
Втрата, 1964

У 1964 році стала учасницею виставки "Чутливе око" в нью-йоркському музеї сучасного мистецтва. ЇЇ робота "Потік" з'явилася на обкладинці виставкового каталогу. Райлі стала центральною фігурою оп-арту, а її творчість стала відома світу. [16]

1968 року Райлі, разом з Пітером Сеглі та журналістом Пітером Таунсендом, заснувала творчу організацію SPACE (Space Provision Artistic Cultural and Educational), метою якої було надання художникам можливості працювати у великому і доступному студійному просторі.[17][18]

Роботи ред.

Понад усе Райлі відома своїми чорно-білими роботами, які вона малювала у 60-і роки. Вони являють собою різноманітність геометричних форм, що створюють ілюзію руху або кольору. На початку 60-х говорили, що ці роботи створюють відчуття морської хвороби та стрибків з парашутом. З 1961 по 1964 Райлі працювала з контрастами білого та чорного, зрідка вводячи відтінки сірого. Перші персональні виставки складалися з цих робіт. Наприклад, на картині Водоспад, одинарний перпендикулярний вигин повторюється створюючи поле різних оптичних частот.[19].

 
Гра тіні, 1990, олія на полотні

Райлі почала досліджувати колір 1967 року, коли вона створила свою першу стрічкову картину.[20] Після великої виставки на початку 1970-х почала інтенсивно подорожувати. Після подорожі до Єгипту, під час якої вона була вражена різноколірним ієрогліфічним орнаментом, Райлі почала досліджувати колір та контраст.[21] Картини, створені під впливом цих експериментів, вона називала своєю Єгипетською палеттою[22] До таких робіт належать серії Ka і Рa, які схоплюють дух країни, стародавньої й сучасної, і зображають кольори єгипетських краєвидів.[15] В деяких роботах кольорові лінії створюють ефект блимання, тоді як інші полотна покриті теселяційними візерунками. Типовою роботою у цьому напрямі є Гра тіні.

Починаючи з того часу, для багатьох своїх робіт Райлі наймає інших художників малювати деталі, тоді як сама займається розробкою загального дизайну картин[23]

В кінці 1980-х вона радикально змінила напрям своїх пошуків, ввівши заново діагоналі у вигляді послідовності паралелограмів, які руйнують і оживляють вертикальні стрічки, характерні для попередніх робіт.[24] Наприклад, на картині Delos (1983), голубий, бірюзовий і смарагдовий відтінки чергуються з яскраво-жовтим, червоним і білим.[25]

Виставки ред.

 
Водоспад 3, 1967, ПВА на полотні

1965 рок, Райлі виставлялась в нью-йоркському музеї сучасного мистецтва. Ця виставка, що мала назву The Responsive Eye, вперше привернула увагу світової громадськості до течії Оп-арту. Картина Течія, 1964, була зображена на обкладинці каталогу цієї виставки. Але вона поступово розчаровувалась через використання робіт в комерційних цілях, коли відкрила, що в США немає ніякого захисту авторських прав для художників. Такий захист з'явився тільки 1967 року за незалежної ініціативи нью-йоркських художників.[13]

1968 року Райлі представляла Велику Британію на Венеціанському бієнале, де вона була першою з сучасних британських художників і першою жінкою, яка отримала міжнародний приз за картини. 2001 року брала участь у виставці SITE Santa Fe,[26] і 2003 року Тейт Британія організував ретроспективу робіт Райлі. З листопада 2010 по травень 2011 виставка її робіт «Картини й супутні роботи» були представлені в лондонській Національній галереї.

В червні та липні 2014 ретроспективний показ «Бріджет Райлі: стрічкові картини 1961–2014» був представлений в галереї Девіда Цвірнера в Лондоні.[27][28]

Публічні зібрання ред.

Визнання ред.

Райлі була нагороджена ступенем почесного доктора Оксфордського (1993) і Кембридзького (1995) університетів. 2003 року нагороджена Імператорською премією (Praemium Imperiale)[30], і 1998 стала одним з лише 65 лицарів Ордену Кавалерів Пошани в Британії. Також отримала міжнародний приз Венеціанського бієнале 1968, приз Кайзерінг міста Гослар 2009, і 12-й рубенсівський приз міста Зіген 2012[31].

Бібліографія ред.

  • Bridget Riley: The Stripe Paintings 1961–2012 (London: Ridinghouse; Berlin: Holzwarth Publications and Galerie Max Hetzler, 2013). Texts by John Elderfield, Robert Kudielka and Paul Moorhouse.[32]
  • Bridget Riley: Works 1960–1966 (London: Ridinghouse, 2012). Bridget Riley in conversation with David Sylvester (1967) and with Maurice de Sausmarez (1967).
  • Bridget Riley: Complete Prints 1962–2012 (London: Ridinghouse, 2012). Essays by Lynn MacRitchie and Craig Hartley; edited by Karsten Schubert.
  • The Eye's Mind: Bridget Riley. Collected Writings 1965–1999 (London: Thames & Hudson, Serpentine Gallery and De Montfort University, 1999). Includes conversations with Alex Farquharson, Mel Gooding, Vanya Kewley, Robert Kudielka, and David Thompson. Edited by Robert Kudielka.
  • Bridget Riley: Paintings from the 60s and 70s (London: Serpentine Gallery, 1999). With texts by Lisa Corrin, Robert Kudielka, and Frances Spalding.
  • Bridget Riley: Selected Paintings 1961–1999 (Düsseldorf: Kunstverein für die Rheinlande und Westfalen; Ostfildern: Cantz Publishers, 1999). With texts by Michael Krajewski, Robert Kudielka, Bridget Riley, Raimund Stecker, and conversations with Ernst H. Gombrich and Michael Craig-Martin.
  • Bridget Riley: Works 1961–1998 (Kendal, Cumbria: Abbot Hall Art Gallery and Museum, 1998). A conversation with Isabel Carlisle.
  • Bridget Riley: Dialogues on Art (London: Zwemmer, 1995). Conversations with Michael Craig-Martin, Andrew Graham Dixon, Ernst H. Gombrich, Neil MacGregor, and Bryan Robertson. Edited by Robert Kudielka and with an introduction by Richard Shone.
  • Bridget Riley: Paintings and Related Work (London: National Gallery Company Limited, 2010). Text by Colin Wiggins, Michael Bracewell, Marla Prather and Robert Kudielka. ISBN 978 1 85709 497 8.

Примітки ред.

  1. ↑ http://vocab.getty.edu/page/ulan/500013384
  2. ↑ https://www.davidzwirner.com/artists/bridget-riley/biography
  3. ↑ Artsy — 2009.
  4. ↑ http://www.moma.org/collection/works/38161
  5. ↑ Apprehend
  6. ↑ https://bard.emuseum.com/people/2323/bridget-riley
  7. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/103982
  8. ↑ Tate Biography. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 28 вересня 2014.
  9. ↑ Bridget Riley: Reconnaissance, September 21, 2000 — June 17, 2001 [Архівовано 5 грудня 2011 у Wayback Machine.] Dia Art Foundation, New York.
  10. ↑ Olly Payne (2012). Bridget Riley. op-art.co.uk. Архів оригіналу за 25 березня 2013. Процитовано 1 березня 2013.
  11. ↑ Mary Blume (June 19, 2008), Bridget Riley retrospective opens in Paris [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.] New York Times.
  12. ↑ а б в г д Kudielka, R., «Chronology» in Bridget Riley: Paintings and Related Work, London: National Gallery Company Limited, 2010, pp. 67-72. ISBN 978 1 85709 497 8.
  13. ↑ а б Chilvers, Ian & Glaves-Smith, John eds., Dictionary of Modern and Contemporary Art, Oxford: Oxford University Press, 2009. pp. 598–599
  14. ↑ а б Bridget Riley [Архівовано 27 вересня 2014 у Wayback Machine.] Museum of Modern Art, New York.
  15. ↑ Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення (укр) . Харків: Vivat. 2021. с. 527. ISBN 978-966-942-838-7.
  16. ↑ «The SPACE Story». Архів оригіналу за 10 травня 2011. Процитовано 28 вересня 2014.
  17. ↑ «The Life of Riley». Архів оригіналу за 30 грудня 2011. Процитовано 28 вересня 2014.
  18. ↑ Bridget Riley, Fall (1963) [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Tate
  19. ↑ Tate Press Release. Архів оригіналу за 06-01-2012. Процитовано 28-09-2014.
  20. ↑ Things to Enjoy, Bridget Riley, talking to Bryan Robertson in Bridget Riley, Dialogues on Art, p.87
  21. ↑ Bridget Riley, Ka 3 (1980) [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.] Christie's 20th Century British Art, London
  22. ↑ Practising Abstraction, Bridget Riley talking to Michael Craig-Martin in Bridget Riley, Dialogues on Art, p.62
  23. ↑ Bridget Riley, August (1995) [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.] Christie's Post-War & Contemporary Art Evening Sale, London
  24. ↑ Jörg Heiser (May 2011), Bridget Riley at Galerie Max Hetzler, Berlin, Frieze.
  25. ↑ Christopher Knight (November 25, 2000), Seeing the Top of the Op Artists [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Los Angeles Times.
  26. ↑ The Stripe Paintings 1961-2014 » David Zwirner. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
  27. ↑ Bridget Riley: a London retrospective - FT.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 вересня 2014.
  28. ↑ Collection Museum Boijmans Van Beuningen. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 28 вересня 2014.
  29. ↑ Louise Roug (October 23, 2003), Five luminaries to receive arts awards [Архівовано 15 квітня 2013 у Wayback Machine.] Los Angeles Times
  30. ↑ Sikkens Foundation Biography. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 31 жовтня 2012.
  31. ↑ Bridget Riley: The Stripe Paintings 1961-2012. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 28 вересня 2014.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бріджет_Райлі&oldid=36494058