Битва в затоці Лейте

Битва в затоці Лейте — наймасштабніший морський бій в історії. Відбувся в морях, що оточують філіппінський острів Лейте з 23 по 26 жовтня 1944 року між союзним американсько-австралійським флотом і японським імператорським флотом. Японці намагалися вигнати або знищити сили союзників, розташовані біля Лейте, вперше використовуючи тактику камікадзе. Проте в результаті флот союзників здобув важливу перемогу, потопивши, серед іншого, один з двох найбільших лінкорів світу «Мусасі» і пошкодивши другий — «Ямато». Після цієї битви Об'єднаний флот Японії не здійснював масштабних операцій.

Битва в затоці Лейте
Дата: 23–26 жовтня 1944 Місце: Острів Лейте Результат: Тактична та стратегічна перемога США
Сторони
США Австралія	Японська імперія
Командувачі
Вільям Холсі (3-й флот) Томас Кессін Кінкейд (7-й флот) Кліфтон Спраг Джессі Олдендорф Джон Колінз	Такео Куріта Сьодзі Нісімура † Кійохіде Сіма Дзісабуро Одзава Юкіо Секі  †
Військові сили
Близько 300 кораблів	Близько 67 кораблів
Втрати
~2,800 вбитих; 1 легкий авіаносець, 2 ескортних авіаносця, 2 есмінця, 1 сторожовий корабель 200+ літаків	~12,500 вбитими; 1 транспортник, 3 легких авіаносця 3 лінкори, 10 крейсерів, 11 есмінців ~300 літаків

Битва складалася з чотирьох окремих епізодів: битви на морі Сібуян, битви у протоці Сурігао, битви біля мису Енгано і битви біля острова Самар, а також інших бойових сутичок.

Сили і плани сторін

Японський флот

Для відбиття американського вторгнення на Філіппіни японське командування розробило план «Се-1» (яп. 捷 1 号 作 戦 Се: Ітіго: сакусен, «се» - «перемога»). Оскільки велика частина японської авіації була втрачена під час битви біля Маріанських островів, план полягав в масованому використанні флоту. Флот повинен був діяти трьома групами, загальне керівництво здійснював адмірал Соему Тойода зі штабу в Японії:

• 2-й флот в Сінгапурі під командуванням віце-адмірала Такео Куріти: 7 лінкорів, 11 крейсерів, 23 есмінці;
• 5-й флот на Тайвані під командуванням адмірала Кійохіде Сіми: 3 крейсера («Нати», «Асігару», «Абукума»), 7 есмінців;
• 3-й флот в бухті Хіросіма під командуванням віце-адмірала Дзісабуро Одзави: 4 авіаносця («Дзуйкаку», «Дзуйхо», «Тітосе», «Тійода»), 2 лінкора («Ісе», «Хюґа»), 3 легких крейсери («Ойодо», «Тама», «Ісудзу»), 8 есмінців.

1. Одзава повинен був йти з Хіросіми, підходячи до Філіппінам з півночі. Авіаносці адмірала Одзави мали тільки 100 літаків, тому було вирішено використовувати їх в якості приманки для відволікання ударного з'єднання Вільяма Голсі на північ. Фактично, 3-й флот повинен був загинути, відволікаючи американські авіаносці на себе.
2. Тоді 2-й флот Куріти переходить з Сінгапуру в Бруней, там заправляється, і з його сил виділяється «З'єднання С» адмірала Сьодзі Нісімури, яке йде в протоку Сурігао на з'єднання з 5-им флотом адмірала Сіми. Потім Куріта пройде протоку Сан-Бернардіно і атакує американські транспорти з півночі. 5-й флот і з'єднання Нісимури пройдуть протоку Сурігао і атакують транспорти з півдня.

План «Се-1» не мав навіть тіні шансу на успіх з урахуванням сил противника. Навіть якби Куріта прорвався в затоку Лейте, там не було такої кількості транспортів, потоплення якої виправдало б втрати. Він міг посіяти деяку метушню на плацдармі і серед допоміжних суден, але ціна була аж надто висока. А після підходу однієї або декількох авіаносних груп Хелсі японські кораблі виявилися б у пастці.

Японське командування усвідомлювало, що ризикує втратити весь флот в майбутньому бою. Однак Філіппіни треба було утримати за всяку ціну. Після війни адмірал Тойода пояснював свої розрахунки так:

«Якби сталося найгірше, ми могли б втратити весь флот, але я вважав, що треба піти на ризик... В разі невдачі в Філіппінській операції морські комунікації з півднем були б повністю відрізані і флот, повернувшись в японські води, не зміг би отримувати необхідного палива, а залишившись в південних водах, не зміг би отримувати боєприпаси і озброєння. Не було ніякого сенсу рятувати флот за рахунок втрати Філіппін».

Американський флот

Американське командування розробило план вторгнення на Філіппіни — операцію «Кінг-2». Операція почалася раніше, ніж японці встигли підготуватися до реалізації плану «Се-1».

Американський флот складався з двох оперативних з'єднань під загальним командуванням адмірала Хелсі:

Оперативне З'єднання 38 (віцеадмірал М. Е. Мітчер)

• Оперативна Група 38.1 (контрадмірал Дж. С. Маккейн): 5 авіаносців, 6 крейсерів, 14 есмінців.
• Оперативна Група 38.2 (контрадмірал Д. Ф. Боган): 3 авіаносці, 2 лінкори, 3 крейсери,16 есмінців.
• Оперативна Група 38.3 (контрадмірал Ф. К. Шерман): 4 авіаносці, 2 лінкори, 4 крейсери, 3 есмінці.
• Оперативна Група 38.4 (контрадмірал Р. Е. Девісон): 4 авіаносці, 2 лінкори, 2 крейсери, 15 есмінців.

Оперативне З'єднання 77 (віцеадмірал Т. К. Кінкейд)

• Оперативна Група 77.2 (контрадмірал Дж. Б. Олдендорф): 6 лінкорів («Пенсильванія», «Каліфорнія», «Теннессі», «Міссісіпі», «Меріленд», «Вест Вірджинія»), 8 крейсерів («Луїсвілл», «Портленд», «Міннеаполіс», «Денвер», «Коламбія», «Фінікс», «Бойз», «Шропшир»), 28 есмінців.
• Оперативна група 77.4 (контрадмірал Т. Л. Спрег)
• Оперативна Одиниця Таффі-1 (контрадмірал Спрег):
• Оперативна Одиниця Таффі-2 (контрадмірал Стамп):
• Оперативна Одиниця Таффі-3 (контрадмірал К. Е. П. Спрег):

Підсумки

Японський флот втратив в битві: 4 авіаносці («Дзуйкаку», «Дзуйхо», «Тітосе», «Район Тійода»); 3 лінкори («Мусасі», «Ямасиро», «Фусо»); 8 крейсерів (в їх числі: «Атаго», «Мая», «Тёкай», «Тікума», «Судзуя», «Могами»); 12 есмінців (в їх числі: «Ямагумо», «Мітіс», «Вакаба», «Асагумо», «Новакі», «Фудзіно», «Акіцукі», «Хацудзукі»). Ще кілька есмінців було втрачено в наступні дні по шляху в порт.

Втрати американців були значно менші: 1 легкий авіаносець (USS Princeton (CVL-23)), 2 ескортні авіаносці (USS St. Lo (CVE-63), USS Gambier Bay (CVE-73)), 3 есмінці і корабель супроводу.

В ході бою американський флот допустив ряд помилок: неправильно оцінив чисельність «Південного з'єднання», неправильно оцінив втрати флоту Куріти в бою в морі Сібуян, і залишив без прикриття протоку Сан-Бернардіно, проте якісна і кількісна перевага була така, що ці помилки істотного впливу на хід бою не мали. У свою чергу і японське командування допустило ряд помилок (наприклад, неузгодженість дій загонів Сіми і Нісімури і відступ Куріти з моря Самар).

Бій показав, що без прикриття з повітря флот не має можливості здійснювати бойові дії. Після битви Японія більше не планувала великих операцій на морі.

США зуміли захопити плацдарм на Філіппінах і почати наступ вглиб архіпелагу, їх авіація повністю відрізала Японію від джерел нафти на Суматрі і Борнео.

Під час битви були здійснені перші вильоти льотчиків-камікадзе, які в цій операції виявилися ефективними.

Див. також

• Битва за Лейте

Посилання

• Battle Experience: Battle for Leyte Gulf [Архівовано 1 липня 2009 у Wayback Machine.] [Cominch Secret Information Bulletin No. 22]